Яка жахлива спадкоємність. Загинув ще один наш колега - Павло Шеремет, який працював в «Українській правді».

Сьогодні вранці вибухнула машина шеф-редакторки УП Олени Притули, в якій знаходився Шеремет. Самої Олени, на щастя, там не було. Нардеп Антон Геращенко, який пов'язний з поліцією, пише що під дном авта встановили вибуховий пристрій. Він припускає, що пристрій керувався дистанційно.

Щиро співчуваю Олені і колективу УП. А також співчуваю усьому професійному цеху, адже для нас настають невеселі часи.

Трагедія сталася через кілька місяців після того, як нарешті поховали засновника УП Георгія Гонгадзе, тіло якого від 2000 року не могли опустити у землю.

Після   Гонгадзе  дуже довго не траплялося відкритого вбивства журналістів. Таке сталося з В’ячеславом Веремієм, якого застрелили тітушки. Але це відбулося під час Майдану, тобто за екстремальних умов, коли вбили багатьох. Тож, навряд чи цей злочин можна кваліфікувати як такий, що спрямований саме проти журналіста.

Ще в 2010 році зник харківський журналіст Василь Климент’єв. Його тіло не знайдено досі. І нема точних доказів, що це було вбивство. Якщо і так, то злочинці намагалися приховати свій  злочин.   Вони не діяли демонстративно.

І ось торік у квітні почалося. Тоді просто на вулиці застрелили Олеся Бузину. Тепер ось  вбили Павла Шеремета.

Коли просто посеред міста, серед білого дня вбивають журналістів, то це свідчить, що країн опустилася на кілька сходинок у морок. Оскільки це робиться демонстративно, то можна з високою долею імовірності припустити, що такі  діяння мають на меті залякати суспільство, посіяти зневіру, відчай, загнати народ у депресію. Якщо так чинять з людьми відомими, то з рядовими громадянами можуть зробити все, що завгодно. Ніхто не може почувати себе захищеним.

Нагадаю, що про смерть Олеся Бузини у прямому ефірі повідомив президент Російської Федерації Владімір Путін. Він мало не випередив українські ЗМІ. Абсолютно не здивувався і зразу заявив, що це політичне вбивство. Ясно, що така реакція викликала чимало логічних питань і підозр. Адже всім ясно, хто зацікавлений у тому, аби розхитати ситуацію в Україні.

Тим часом, міністр внутрішніх справ України Арсеній Аваков тоді  без рішення суду назвав імена «убивць» Бузини. А критиків своєї версії охрестив безмозкими ідіотами Однак, справу і до сьогодні не передано до суду. Мало того, численні правозахисники свідчать, що вона просто розвалюється.

Непрофесійні дії самого міністра і його підлеглих викликають сумнів у тому, що і вбивство Шеремета буде розслідувано належним чином. Я буду щасливий помилитися в цьому.

Нагадаю, що справу Гонгадзе тодішня влада також намагалася забалакати. Величезною мірою завдяки наполегливості в том числі і журналістів цього не вдалося зробити. Під тиском професійної солідарності цей злочин мусили розслідувати. В результаті вбивці і організатори вбивства були виявлені і покарані. Це на роки стало застереженням для бажаючих розібратися з журналістами.

Чи здатні ми сьогодні так само солідарно  натиснути на владу? Хотів би бути оптимістом.