Суть моїх претензій до відстороненого голови НМПУ Юрія Луканова
І дещо, на жаль, не дуже веселе, але необхідне для публічного пояснення ситуації, до якої я маю безпосереднє відношення. Виходячи з того, що дехто з моїх знайомих та друзів мали вже достатньо шансів отримати певну інформацію, вважаю необхідним скористатися своїм правом на відповідь:
Враховуючи, що початковий брудний потічок, в якому густо перемішана напівправда з відвертою брехнею, домисли з вимислами, а сенси зазнають певної трансформації, чим далі, то більше перетворюється на повноцінний бурхливий потік, бризки від якого вже неодноразово потрапляли і на мене, мушу ненадовго відірватися від безтурботного відпускного споглядання довкілля та повідомити дещо публічно.
Отже, йдеться про кампанію «самозахисту» українського журналіста Юрія Луканова, нещодавно відстороненого від виконання обов'язків голови Незалежної медіа-профспілки України до рішення позачергового з'їзду цієї організації. Здавалось би, медійна громадська організація, як і будь-яка інша ГО, має право вільно обирати, відстороняти, припиняти повноваження своїх керівників чи відновлювати їх простим рішенням більшості своїх членів. І зазвичай так і відбувається: скликаються загальні збори чи з'їзд (в залежності від кількості тих самих членів), заслуховуються думки, претензії, відбуваються дебати та приймаються остаточні рішення. Здається, це і зветься демократією?!
Але ж ми маємо в нашому випадку не якесь районне товариство позаземних контактів з прибульцями, а достатньо потужну всеукраїнську медійну організацію! І її відсторонений голова (справедливо чи не справедливо - підсумує з'їзд) вирішив скористатись своєю професійною перевагою достатньо знаного українського медійника та покликати на допомогу своїх друзів. Адже ж друзі на те й друзі, пам'ятаєте: «Друг в беде не бросит, лишнего не спросит...»! Тільки є одне невеличке «але» - в нашому випадку друзі виявились ще й колегами - по перу, камері, диктофону - тобто, теж журналістами. І дружба перемогла професію, хоча один добрий товариш пана Луканова в телевізійній програмі іншого його товариша всупереч очевидному ( тобто, самому собі!) проголошував в телеефірі, що справжній журналіст «має бути сиротою» - тобто не бути прив'язаним емоційно ні до кого і ні до чого, аби мати безсторонній погляд на все, що відбувається навколо. Але, якось цього разу не вийшло...
І запрацював потужний інформаційний вентилятор, бризки з якого час від часу долітають і до мене, - бо я напередодні відсторонення дійсно був одним з активних критиків діяльності пана Луканова. Але я не вдавався до відвертого публічного хамства або образ маловідомих або й невідомих мені людей. До речі, одному з закордонних друзів-захисників, який дозволив собі зневажливо публічно назвати мене «маловідомим супер-патріотом», хочу повідомити, що хоча і він для мене є також маловідомою особою, втім, я не дозволяю собі давати йому будь-які оцінки на загал за його прикладом: послуговуючись лише думкою про мене свого приятеля. Та навіть більше, шановний малознайомий мені добродію, відкрию Вам велику таємницю: ми з Вами (і не тільки ми) є взагалі незнайомими переважній більшості людства, що не дає йому (людству) підстав для навішування нам будь-яких ярликів. Інший медійний знайомий пана Луканова (але тут є одна пікантна дрібничка - він також і мій знайомий) вважає за можливе, перейнявшись дружніми почуттями, по-хамськи називати мою оцінку подій «маячнею» в публічному просторі. Професійне видання, дружне до нашого героя, розміщає у себе матеріали пана Луканова, особливо не переймаючись достовірністю всіх викладених фактів, оцінок і цитат, в яких автор дозволяє собі і зневажливий тон по відношенню до моїх колег і мене, а то й відверті образи. Моєю думкою спробували поцікавитись не одразу, а значно пізніше, коли я був вже за кордоном (до речі, у справах, пов'язаних з нашою історією) в роумінгу, і просто не відповідав на дзвінки з незнайомих номерів. Що дозволило потім з легкістю повідомити: «Мы звонили, но телефон не отвечал».
І я вже не згадуватиму про шалену кількість інших матеріалів (від інтернет-видань до соціальних мереж), в яких часто, м'яко кажучи, без професійних сумлінь «резалась правда-матка» друзями-медійниками. Фахові стандарти, думки іншої сторони - навіщо?! Це для студентів, семінарів, круглих столів та прес-клубів. А тут же мова про друга-знайомого-колегу!!!
Отже, дозволю і я собі публічно і востаннє (принаймі до з'їзду НМПУ) розставити деякі крапки над деякими І! А також уклінно попрошу (роблю взагалі це вперше тут на ФБ, але ситуація лишила мене вибору) всіх своїх друзів і знайомих допомогти і мені донести свою думку до загалу! А щоб не переобтяжувати тих, хто це читатиме, викладу лише суть моїх претензій до відстороненого голови НМПУ Юрія Луканова - без оцінок, домислів та суджень. Тільки факти, підтверджені або документами, або свідками.
Отже:
- Понад місяць, після того, як виникли розбіжності в оцінці діяльності і заяв Спілки журналістів Росії (СЖР) та її членів Комітетом НМПУ і її головою (Ю. Лукановим) останній фактично припинив виконувати свої обов'язки, з'являтися в офісі профспілки та відповідав відмовами на прохання членів Комітету про зустріч з метою досягнення певного компромісу по проблемному питанню; Заява НМПУ врешті-решт прийнята більшістю голосів членів Комітету так і лишилась не підписаною чинним на той момент головою всупереч Статуту організації; не могли бути прийнятими і інші рішення та ухвали - тобто фактично понад місяць профспілка була в напівпаралізованому стані.
- Весь цей час неодноразово і я і інші члени Комітету запитували пана Луканова про те, чи має він намір бути присутнім на з'їзді Міжнародної федерації журналістів та представляти на ньому інтереси НМПУ як повноправного члена МФЖ, натомість, відповіді не було отримано ніякої; в останню мить, коли стало зрозуміло, що НМПУ взагалі втрачає шанс бути присутнім на з'їзді, Комітет приймає рішення про моє делегування на один з найважливіших світових медійних заходів.
- Свідоме саботування головою НМПУ участі у з'їзді МФЖ могло стати достатньо критичним як для іміджу, так і подальшого розвитку організації в міжнародному медійному просторі: на момент мого приїзду до Анже (Франція), де відбувався захід, з'ясувалось, що НМПУ немає ані в робочих документах з'їзду, ані в списках дійсних членів організації, що мають право на голосування - тобто повноцінній участі в роботі з'їзду!
- Абсолютно неочікуваною стала присутність представника НМПУ на з'їзді МФЖ для членів російської делегації (СЖР) - факт, що може бути підтверджений свідками (особисті висновки, як і обіцяв, лишаю поки що при собі). Фактом є лише дійсно «продавлена» мною серйозна поправка до пропозиції СЖР, одноголосно підтримана з'їздом МФЖ в частині захисту прав журналістів в зонах конфлікту на території України та Росії, про що до того в документах з'їзду взагалі не йшлося.
- І останне - те, на чому так прискіпливо зосереджують увагу пан Луканов та його захисники: підтверджено, що голова НМПУ отримав кілька разів гроші з членських внесків профспілки за вже оплачену раніше діяльність в рамках грантових проектів чи як відшкодування за відрядження; не можна назвати технічною помилкою отримання грошей, до прикладу, по документах з відрядження, за яким вже відбулося відшкодування - в непритомність пана Луканова я, як і його друзі не вірю (і хоч в цьому наші оцінки співпадають!). І тут я мушу особливо наголосити: суть претензій по цьому пункту полягає не в сумі, на чому так наполегливо акцентують увагу і сам пан Луканов і його прихильники - справа в принципі! А якщо й це не є для когось аргументом, то один з постулатів Заповіді Божої ніби-то говорить про те ж саме? І тільки для затятих атеїстів я, на жаль, не маю аргументів...
На цьому мені дуже хотілось би поставити поки що крапку. Принаймі, в публічній площині.
Пана Луканова, його друзів і захисників я би дуже просив не перейматися: ані відповідати, ані коментувати будь-які дописи, пости, заяви тощо на свою адресу з приводу вищенаведеного, як і пообіцяв, до з'їзду НМПУ більше не буду.
І повірте, світ такий великий і незбагненний, що інколи наше місце в ньому є надзвичайно важливим тільки в нашій особистій уяві! Це я і про себе, в тому числі - просто час від часу дуже непогано нагадувати самим собі про це…
