У продовження дискусії щодо проекту  платних дебатів, який  не відбувся,  практично, на каналі «1+1», ми публікуємо точку зору медіаюриста, члена Незалежної експертної ради з діяльності медіа  під час виборів Ольги Большакової. 

Останнім часом у медіа спільноті відбувається активна дискусія з приводу можливості проведення теледебатів між суб’єктами виборчого процесу.

У ході дискусії її учасники раз у раз повертаються до однієї проблеми: чи дозволяє нинішнє виборче законодавство проводити теледебати не як передвиборну агітацію, а як інформаційну передачу, створену за кошти телерадіокомпанії. Здається, переважна більшість медіа юристів вже досягла згоди з цього питання і їх відповідь є позитивною – так, теледебати можуть бути проведені телерадіокомпанією за власним рішенням і за власні кошти. Зокрема, саме така позиція висловлена Незалежною експертною радою з питань діяльності мас медіа під час виборів в Експертному висновку № 1 “Про передвиборні дебати”  від 09 лютого 2006 року. 

Втім, позиція каналу “1+1”, оприлюднена 23 лютого 2006 року в передачі “Вибори 2006”, вимагає повернення до розгляду цієї проблеми, хоча б для того, щоб визначитись із правовим статусом теледебатів, які можуть бути проведені іншими каналами. Зазначимо, що канал “1+1” мотивує власне рішення проводити теледебати як оплачену передвиборну агітацію  тим, що чинне законодавство не залишає йому іншого вибору. Ця позиція була озвучена ведучою передачі Ганною Безулик  та заступником генерального директора  каналу Максимом Варламовим  з посиланням на точку зору пана Ключковського, який є однім із авторів законів про вибори. Погодитись з цією позицією ми не можемо.

Відповідно до виборчого законодавства України,  агітація і інформація розмежовуються не за формою (форматом) передачі, а виключно за метою її створення і поширення. Тільки наявність спеціальної агітаційної мети - спонукати виборців голосувати «за»  або  «проти»  певної політичної сили - може свідчити про те, що поширена інформація є передвиборною агітацією.

Не можна також стверджувати, що мета є такою великою таємницею психіки особи, що її неможливо встановити. Мета, як і будь-яка інша складова психічного ставлення людини до вчинюваних дій (вина, мотив тощо), існує об’єктивно і тому може бути встановлена і доведена у суді. Юридична наука володіє методами такого доведення, а саме – мета визначається за видом і способом дій, вчинених для її досягнення.

Щодо ознак,  за якими можна розрізнити агітацію і інформацію, законодавець чітко визначає, який саме спосіб поширення інформації виключає досягнення агітаційної мети: це об’єктивність, збалансованість та неупередженість висвітлення виборчого процесу, складовою якого є і виборча кампанія. Додаткові ознаки можна запозичити із зарубіжного досвіду, згідно з яким інформація не є агітацією, якщо ініціатива щодо її поширення та контроль за її змістом належали засобу масової інформації, а не суб’єкту виборчого процесу. Орієнтовну схему встановлення мети поширення інформації наведено на мал.1.

Мал.1  Встановлення мети поширення інформації за видом та способом її поширення

Таким чином, будь-який формат може бути використаний як для ведення передвиборної агітації, так і для поширення суспільно важливої інформації. Це відповідає і положенням виборчого закону, який,  зокрема,  дебати зазначає і серед форм передвиборної агітації (ст. 66 Закону України “Про вибори народних депутатів України” встановлює, що передвиборна агітація може проводитися у формі публічних дебатів), і серед власних редакційних матеріалів телерадіоорганізації (ст. 68 Закону встановлює, що висвітлення виборчого процесу в засобах масової інформації в дебатах має здійснюватися на засадах об’єктивності, неупередженості та збалансованості).

Крім того, слід зазначити, що саме теледебати є формою, яку найскладніше використовувати для ведення передвиборної агітації. Вони вимагають від учасників виняткового володіння собою та предметом дебатів і носять практично не передбачуваний характер. На наш погляд, про дебати як передвиборну агітацію можна говорити лише тоді, коли їх учасники змагаються за абсолютно різний електорат, тобто,  кожний з них підтримує власні позиції і не зашкоджує позиціям іншого. Або тоді, коли політична партія–лідер дебатує з політичною партією– аутсайдером. В такій парі  лідер працює на спонукання виборців голосувати за себе, а аутсайдер свідомо не розраховує на істотну перевагу і ставить за мету або просто привернення до себе уваги громадян, або одержання досвіду участі у дебатах з огляду на поточну політичну діяльність  та наступні вибори. В усіх інших випадках учасникам дебатів дуже складно використовувати дебати для впевненого впливу на свідомість виборця. Це є однією з головних причин небажання політичних партій брати участь в оплачуваних дебатах:  зрозуміло, що кошти виборчого фонду вони можуть використати з більшою результативністю.

З огляду на викладені вище причини, на наш погляд, більш перспективним напрямом проведення передвиборних теледебатів є створення власної інформаційної передачі (циклу передач), участь в якій для представників політичних партій буде безоплатною. Можна сподіватись, що в такому разі більше партій вирішить ризикнути вже набутим рейтингом та взяти участь у дебатах. Крім того, тиск громадської думки за таких умов буде більш вагомим – політичні партії не зможуть посилатись на невиправдано велику вартість ефірного часу і приховувати реальні причини відмови від участі у дебатах – відсутність достатньої підготовки і впевненості у власних силах або зверхнє ставлення до своїх політичних суперників.

Ольга Большакова, юрисконсульт Незалежної асоціації телерадіомовників, для «Детектор медіа»

Ловкость рук – и сплошная махинация

Пропозиції щодо проведення передвиборчих дебатів

Зачем враги, если ТАКИЕ адвокаты?

Януковича на «1+1» не буде. Єханурова покличуть на «Інтер»?

Телеканал «1+1» предлагает свой эфир партиям и блокам для дебатов

Експерти запропонують пари для дебатів на "1+1"

Телеканали вправі проводити виборчі теледебати на власний розсуд

Перемога чи видимість перемир’я?