ПРОЕКТИ
17:18
Четвер, 11 Травня 2017

Титанічна робота, форма якої трохи превалює над змістом: що думають про фільм «Вбивство Павла» колеги-розслідувачі

Федір Сидорук, Олег Хоменок та Михайло Ткач – про свої враження від фільму «Вбивство Павла», про те, чи вплине він на хід слідства, а також про те, чи зробили автори стрічки все можливе, щоб представники силових відмоств дали відповіді на питання, поставлені у фільмі.
Титанічна робота, форма якої трохи превалює над змістом: що думають про фільм «Вбивство Павла» колеги-розслідувачі
Титанічна робота, форма якої трохи превалює над змістом: що думають про фільм «Вбивство Павла» колеги-розслідувачі

Учора, 10 травня, «Громадське телебачення» показало прем’єру документальної стрічки «Вбивство Павла». Журналісти «Слідства. Інфо» (Дмитро Гнап, Анна Бабінець, Влад Лавров, Олена Логінова) спільно з Центром дослідження корупції та організованої злочинності (OCCRP) знайшли нові факти у справі вбивства журналіста Павла Шеремета.

Наприклад, у ніч перед убивством під будинком Павла, за даними камер спостережень, було помічено «Шкоду Октавію» сірого кольору, що знаходилася там кілька годин поспіль, зокрема й тоді, коли під автівку журналіста було підкладено вибухівку. Розслідування показало, що за кермом автівки, зареєстрованої на Зарецьку Наталію Леонідівну, перебував Ігор Устименко. Автори фільму зустрілися з можливим свідком злочину, але не змогли довідатися будь-яких подробиць тієї ночі. На думку журналістів, Ігор Устименко поводився дивно і плутався в своїх словах, тож було вирішено перевірити його на причетність до спецслужб. Неофіційні джерела зі Служби безпеки України підтвердили, що Устименко в 2014 році працював у СБУ.

Сьогодні, 11 травня, голова Національної поліції України Сергій Князєв повідомив, що результати розслідування, показані в фільмі «Вбивство Павла» буде долучено до матеріалів справи щодо вбивства Павла Шеремета. Поліція також викликала на допит творців фільму та Ігоря Устименка.

«Детектор медіа» запитав у експертів, чи вплине, на їхню думку, фільм «Вбивство Павла» на подальших хід слідства та чи зробили автори фільму все можливе, щоб представники силових відомств дали відповіді на питання, поставлені у фільмі.

Ми запитали:

1. Які ваші загальні враження від фільму «Вбивство Павла»?

2. Як ви оцінюєте знахідки журналістів «Слідства. Інфо»: водія таксі, номер машини Устименка, його самого та його колишню причетність до СБУ?

3. Уже є заява голови Нацполіції Князєва про те, що слідчі мають намір приєднати розслідування «Слідства. Інфо» до матеріалів справи. Чи дійсно знахідки журналістів зрештою вплинуть на хід слідства, на вашу думку?

4. У фільмі сказано, що автори відправили запити з проханням про інтерв’ю всім відповідальним особам. Президент Петро Порошенко та Міністр внутрішніх справ Арсен Аваков не відповіли на запит, ГПУ та СБУ відмовилися спілкуватися з журналістами. Водночас речниця СБУ Олена Гітлянська після показу фільму написала в Фейсбуці: «Якби журналісти звернулись до нас із запитом про пана Устименка не після виходу програми в ефір, а до неї, можливо, не було б про що розповідати…». На вашу думку, чи дійсно автори фільму зробили все можливе для того, щоб зустрітися з представниками силових відомств для коментаря на камеру чи не на камеру?

5. На вашу думку, що має бути кінцевою метою журналіста-розслідувача: перш за все намагання знайти істину чи в будь-якому разі створити фільм?

Федір Сидорук, медіаексперт:

1-2. Загальні враження суперечливі. Фільм цікавий, безперечно, тримає в напрузі, гарно зроблений. Але, як на мене, форма в ньому трохи превалює над змістом. Є кілька цікавих фактів, викритих журналістами, щодо присутності на місці подій колишнього (або, можливо, не колишнього) працівника СБУ, додаткові відеоматеріали, які було знайдено, додаткові свідки. Власне, наголос робився на те, що журналістам вдалося за певний час розслідувати більше, ніж правоохоронцям, і мені здається, це факт.

Із іншого боку, я не міг позбутися враження, що журналісти насправді хочуть сказати дещо інше, а саме – що в них є версія, яку вони, на жаль, не можуть озвучити, бо бракує доказової бази.

У першому ж реченні фільму сказано про причетність співробітника СБУ, але пропущено, до чого саме. Можливо, до замаху як такого. Я можу помилятися, це моє суб’єктивне враження, що до цієї думки нас підводять. Ця теза не звучить відверто, і це свідчить про те, що доказової бази трохи бракує, але, мабуть, така версія в журналістів є, і вона промайне в голові кожного, хто дивиться фільм.

3. Думаю, що цей фільм дав привід для чергової прес-конференції керівництва Національної поліції України про те, що вони нібито щось роблять, нібито просуваються, тепер уже завдяки журналістам. Нібито вони підхоплюють результати роботи журналістів і тепер хочуть включити їх у свою видатну діяльність, результати якої вражають значно менше. Тобто тепер у нас є чергова суєта і привід для заяви, що результатів розслідування досі немає, бо «тепер в нас з’явилися нові факти, і поки ми їх всі не долучимо до справи і не дорозслідуємо, нічого вам сказати не можемо, тому давайте зустрінемося через півроку ще раз».

Читайте також

4. У діяльності розслідувачів використовуються два види джерел інформації – офіційні та неофіційні. Оскільки фільм створювала не тільки поважна досвідчена структура «Слідство. Інфо», а ще й OCCRP, впевнений, що всі запити було відправлено за формою, як слід. Я думаю, відмазкою для СБУ тепер є те, що пана Устименка не було згадано в запиті. Журналісти, очевидно, запитували обтічно, чи не було виявлено фактів присутності співробітників спецслужб у ніч перед вбивством Павла Шеремета біля місця злочину. Думаю, автори фільму не хотіли розкривати всіх подробиць. Але, з іншого боку, це дає СБУ трохи простору, бо представники можуть сказати: «Це ж колишній співробітник, ми тут ні до чого».

Звісно, в журналістів є й неофіційні канали спілкування. Один із них і було використано в фільмі, і це показано – співробітник СБУ підтвердив, що Устименко працював, як мінімум, у СБУ раніше. Але тут в мене суперечливі враження. Я впевнений, що в журналістів є можливість неофіційно достукатися до керівництва. Я впевнений, що при бажанні неофіційна зустріч чи то з керівництвом СБУ або МВС, чи то з їхніми представниками можна було організувати. Сісти і поговорити. Чи були такі спроби зроблені, я не знаю – автори в фільмі про це не говорять. Можливо, були зроблені спроби, але теж ні до чого не призвели. Можливо, журналісти не робили цього свідомо, бо боялися розкрити карти і хотіли запобігти тому, щоб органи «замели сліди». Тому маю двоякі враження.

Чи треба було це робити (спробувати неофіційно зустрітися з керівництвом СБУ або МВС. - ДМ)? Я думаю, що коли вже фільм змонтований і готовий – треба було. Чи було це зроблено, я не знаю. Якщо було – значить, журналісти зробили все, що могли. Якщо ні – можливо, така зустріч додала б їм інформації, яка б допомогла зробити фільм ще гострішим. Бо якби така неофіційна зустріч відбулася, і був згаданий пан Устименко, і буквально після цієї зустрічі він чи то поїхав за кордон, чи то раптом поміняв би місце проживання чи роботи, це додало би фільму більшої інтриги. Та відповідь СБУ, яку ми зараз почули, – це спосіб відмазатися, на кшталт «він був співробітником, а тепер не є, то звідки ми, мовляв, щось знаємо». Із іншого боку, серед журналістів побутує думка, що колишніх співробітників СБУ не буває.

5. Звісно, мета розслідувальної журналістики – знайти істину. Крім того, кінцевою метою має бути називання винного. Бо в цьому смисл розслідування: від пункту А за допомогою інформації ти маєш дістатися до пункту Б, розкласти по поличках справу і сказати, хто винен і що робити. У цьому фільмі ми не почули, хто винен, але почули про те, що не зроблено. Тобто те, що мали робити офіційні відомства, – журналісти зробили. Очевидно, автори фільму не знають, хто винен. Думаю, дуже мало людей знають. Чи допоможе цей фільм встановити істину при бажанні? Безперечно, допоможе. Тому цей фільм слугує своїй меті.

Але ще раз повторю, мені здається, що в стрічці форма трохи превалює над змістом, бо ми часто бачимо перерви в західному стилі, коли нас інтригують, зупиняють, відправляють назад тощо. З телевізійного погляду – виправдано, з інформаційного – не завжди.

Олег Хоменок, старший радник з питань медіа Internews Network:

1. Це дуже сильний фільм. Журналісти «Слідства. Інфо» та OCCRP зробили велику роботу. Це професійна журналістика, зібрано багато фактів, які, як з’ясувалося, невідомі офіційному слідству.

2. Знахідки авторів фільму показують, що розслідувальна журналістика в Україні існує і розвивається, відповідає світовим стандартам. А також те, що розвиток технологій дає великі можливості журналістам для дослідження зібраного матеріалу, бо журналісти отримали кілька терабайт відео, які вони передивлялися, систематизували, і за допомогою Bellingcat змогли технологічно відновити дані. Те, що ми раніше бачили у фантастичних фільмах про шпигунів, дійсно існує як програмне забезпечення, яким можна користуватися. І я не буду здивований, якщо ми дізнаємося, що для української поліції ці технології стали відомими лише з цього фільму, який ми вчора побачили.

3. Ця заява, як на мене, є визнанням того, що журналісти зробили свою роботу дуже професійно. Те, що поліція приєднає до справи ці матеріали як певні зібрані докази, говорить про те, що в поліції цих матеріалів не було, бо факти, що були оприлюднені у фільмі, їм невідомі.

Ця заява показує, що фільм уже вплинув на хід слідства, бо сам факт приєднання нових доказів, зібраних журналістами, це вже вплив на хід слідства. Чи буде поліція в подальшому використовувати цю інформацію та як саме, я не можу коментувати.

4. Напевно, Олена Гітлянська вважає, що автори фільму мали звернутися з інформаційним запитом про те, чи працює цей пан у СБУ зараз. Але, по-перше, це не означає, що їм не було би про що розповідати. А по-друге, ці питання вони хотіли поставити голові СБУ, а не речнику, або не формулювати їх у інформаційному запиті. Бо це телевізійна журналістика, для неї дуже важлива картинка та відповіді, навіть не коментарі. Вони хотіли отримати від можновладців інформацію, а не їхню думку. І для телевізійних журналістів важливим є те, що відповідають перші особи, яким президент особисто доручив контролювати розслідуванні. І президент як вища посадова особа заявив, що бере на контроль це розслідування, і тому ці питання повинні були бути задані офіційно, під запис. Мені здається, що розслідувальна журналістика – це все ж таки збирання фактів, і коли вони вже зібрані, то отримання інформації від посадових осіб – це лише або спосіб легалізації інформації, або підтвердження зібраних фактів. І тому я вважаю, що вони зробили все можливе для того, щоби отримати інформацію від тих осіб, яких вони вважають належними джерелами інформації, в офіційний, відкритий, професійний спосіб.

5. Не те й не інше. Бо метою журналістики розслідувань є намагання журналістів розповісти аудиторії про суспільно-важливу інформацію. Я вважаю, в цьому фільмі журналістам вдалося це зробити, бо вони відкрили факти, які були раніше невідомі, які хтось, можливо, намагався приховати. Вони поставили питання, відповіді на які має дати влада, котра пообіцяла об’єктивно та неупереджено розслідувати цю справу.

У мене є питання про честь і гідність цих людей, бо лише лінивий не називав це справою честі – для поліції, прокуратури, президента.

Михайло Ткач, журналіст «Схеми: корупція в детялах» («Радіо Свобода»):

1. Скільки б часу не минуло, усвідомити те, що зробили з Павлом, неможливо. Фільм емоційно важкий, але надзвичайно важливий. І дуже потрібно, аби цю роботу подивилося якомога більше людей. Бо ця трагедія стосується кожного в Україні.

2. Робота, яку провели автори фільму, – титанічна. Знахідки важко оцінити словами. Будь-яка деталь може мати вирішальне значення в розслідуванні вбивства Павла, тому все, що з'ясували колеги шляхом неймовірних зусиль, – на вагу золота.

3. На це питання можна було би змістовно відповісти, якби громадськість володіла вичерпною інформацією про хід слідства. Якби ті, хто в силу своїх професійних обов'язків відповідають за розслідування цієї справи, яку офіційні особи в перші дні назвали справою честі, регулярно звітували. Скоро рік як Павла було вбито і справа честі для правоохоронців перетворилась у «довгобуд», і вони, схоже, не знають, як завершити її гідно.

4. Я не автор фільму. Тому давати об'єктивну відповідь не можу. Маючи великий досвід запитування інформації у зазначених вами відповідальних осіб, можу сказати, що ніхто з них охоче нічого, окрім власних досягнень, не коментує. Особливо, коли запит стосується неприємної та чутливої інформації. Коментар Гітлянської – це ще один приклад того, як органи влади негативно сприймають журналістів і незалежну журналістську роботу. Вважаю, що тільки автори могли розуміти, як правильно діяти під час своєї відповідальної роботи над цим фільмом.

5. Питання трохи маніпулятивне. Не плутайте титанічну роботу колег з роботою над фільмами, наприклад, в Голівуді. Вони витрачали власний час. Дуже багато часу. Час, витрачений на це розслідування, важко оцінити. Думаю, якби відповідальні за розслідування вбивства Павла офіційні особи добре робили свою роботу, то авторам фільму, як зазначила пані Гітлянська, дійсно не було би про що розповідати. А так, маємо зворотню ситуацію. І, очевидно, що Дмитро, Влад, Олена й Анна мали за мету пошук істини. І як глядач, колега та просто людина, яка вважає, що не можна просто взяти і непомітно підірвати чоловіка у центрі української столиці, і не можна, маючи можливості, СБУ, ГПУ та МВС не знайти за 10 місяців бодай виконавців, я дуже вдячний за цей фільм авторам. Дуже.

***

Як повідомляв «Детектор медіа», 20 липня 2016 року внаслідок вибуху автомобіля в Києві загинув  український журналіст Павло Шеремет.

Генпрокурор Юрій Луценко заявив, що Павло Шеремет загинув у результаті спрацювання вибухового пристрою, журналіста вбили. Вбивство кваліфіковано прокуратурою Києва за статтею «умисне вбивство, вчинене способом, небезпечним для життя багатьох осіб». 

4 серпня Генпрокуратура повідомила, що слідство наразі розглядає чотири основні версії злочину: неприязні особисті стосунки загиблого; професійна журналістська діяльність Павла Шеремета; можлива дестабілізація обстановки в Києві та Україні у зв’язку із загибеллю відомого журналіста; помилка об’єкту злочину – ціллю зловмисників могла бути засновниця «Української правди» Олена Притула, яка теж користувалася автівкою, в яку була закладена вибухівка. За словами представника ГПУ, всі версії є робочими, слідство поки не визначило основну.

21 липня Федеральне бюро розслідувань (ФБР) почало надавати допомогу українській владі в розслідуванні вбивства журналіста Павла Шеремета.

11 серпня стало відомо, що Національна поліція України  звернулася до Федерального бюро розслідувань (ФБР) за допомогою щодо встановлення осіб, які заклали вибухівку під машину журналіста Павла Шеремета.

20 січня 2017 року стало відомо, що за півроку з дня загибелі Павла Шеремета слідство не встановило ані вбивць, ані замовників, Генпрокурор тримає розслідування на контролі, про нього інформують президента.

Голова Служби безпеки України України Василь Грицак заявив, що СБУ поки що не має доказів схожості у справах про замах на нардепа Антона Геращенка і вбивства журналіста Павла Шеремета.

Фото: Максим Поліщук, Павло Довгань, Олексій Темченко

Ілюстрація: скріншот фільму «Вбивство Павла»

* Знайшовши помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
5021
Переглядів
Коментарі
Громадянин
17:44 / 11 Травня 2017
Думаю, до вбивства причетні спецслужби України (бо колишніх КДБшників і ментів не буває, навіть якщо від них відхрещуються). Мотиви у них є - невдоволеність (того, хто керує "органами" і дає УСНІ накази) діяльністю УП та самого загиблого. Повністю закриті від контролю громадскості "органи" - загроза національній безпеці.
Код:
Им'я:
Текст:
Коментувати
Коментувати
Нові тексти на ДМ
2016 — 2017 Dev.
Andrey U. Chulkov
Develop