ПРОЕКТИ
13:49
Четвер, 16 Лютого 2017

Адмінка редактора: Експертність Сергія Сидоренка

Головред «Європейської правди» — про те, чому не замовить текст у неекспертів, чому інтерв’ю для видання не беруть сторонні автори і як зробити матеріал про зовнішню політику цікавим широкій аудиторії
Адмінка редактора: Експертність Сергія Сидоренка
Адмінка редактора: Експертність Сергія Сидоренка

«Детектор медіа» продовжує серію інтерв’ю з редакторами, які працюють із різними темами й жанрами. На наші запитання вже відповідали Отар Довженко, Андрій Смірнов та Сергій Болотніков. Сьогодні про редагування текстів на євроінтеграційні теми розповість редактор «Європейської правди» і медіатренер Сергій Сидоренко.

«Завжди можна створити ментальний ланцюжок,

пов’язаний з інтересами України»

— Сергію, враховуючи специфіку «Європейської правди», скільки у вас у редакції журналістів і чи багато фрілансерів?

Під фрілансером я розумію професійного журналіста — не в сенсі професійності, а в сенсі того, що він заробляє цим на життя. Ми це практикуємо, коли потрібна специфічна експертиза в конкретній країні, коли відчуваємо, що по-іншому теми не покриємо. Фрілансерів у нас одиниці. Таких текстів на рік виходить менше п’яти.

Переважно ми публікуємо два інші типи матеріалів. Власні, яких меншість, оскільки тексти стосуються тих подій, на яких ми були, або ж це статті-тенденції. І матеріали від сторонніх авторів, не фрілансерів — таких більшість.

Це переважно матеріали від різних експертних центрів, зацікавлених у детальному висвітленні певних напрямків зовнішньої політики, а також статті індивідуальних експертів, яким важливо донести до громадськості свою думку. Вони не отримують гонорарів. Наше завдання — зробити їхні тексти цікавішими. Ми розуміємо, що експертні матеріали часто надходять досить сирими.

— Який текст є сирим?

Не пам’ятаю текстів правників, які приходили нам «надто живими». Як правило, їх треба «оживлювати». Це не означає, що ми викидаємо зміст, але додаємо конкретні приклади, де можна, або просимо автора їх навести, спрощуємо лексику. Як правило, зовнішню політику вважають специфічною сферою — темою експертів.

Українське суспільство не сприймало себе як частину глобальної, світової спільноти. Мовляв, у нас є свій внутрішній простір і те, що за кордоном, нас не цікавить. Це помилковий підхід. Від початку створення «Європейської правди» ми намагаємося зацікавити цією тематикою широкий загал — зробити складну, але важливу для суспільства тему не лише важливою, але й цікавою. Показати, що Україна залежить від подій навколо, а події навколо залежать від України.

Часто це можна зробити через фокус висвітлення. Наприклад, вибори в Австрії. Не помічав інтересу українських ЗМІ до цієї теми. Але коли ти починаєш копати, з’ясовуєш, що в одного з кандидатів, який потім став президентом — Олександра Ван дер Беллена, — українське коріння. А кандидат, який посів друге місце, міг змінити політику Австрії на антиукраїнську.

Більш далека зовнішня політика теж має зв’язок із Україною. Здавалося б, Ємен — малесенька українська спільнота, немає чітких українських інтересів. Але якщо прорахувати, якими є потоки експорту нафти, то з’ясується: від того, чи стабільний уряд у країні й чи безпечною є територія, залежить відвантаження нафти. Воно може змінюватися в рази. Частина трубопроводів проходить через територію країни. Від безладу, який почався в Ємені, експорт нафти до Євросоюзу може суттєво змінитися. А це означає зміну ціни на нафту, а отже й зміну ситуації в «любій» нам Росії. От і реальний український інтерес.

Завжди можна створити ментальний ланцюжок, пов’язаний з інтересами України. Просто такі речі треба подавати так, щоби читач не заснув.

— А як цей зв’язок шукати?

Достатньо розуміти тему. Також ми налагодили стосунки з різними експертними центрами, які підказують, але для таких текстів потрібне розуміння теми. А журналістів, які спеціалізуються на зовнішній політиці, можна порахувати на пальцях рук. У нас немає школи зовнішньополітичної журналістики. Бракує людей, особливо редакторів, здатних побачити цей зв’язок. Але це все напрацьовується.

Я спеціалізуюся на відносинах «Україна — ЄС», але навіть не припущу, що маю задатки експертності в темі «Україна США». Водночас це не заважає мені редагувати тексти на цю проблематику, бо для такої роботи експертні знання не потрібні. Але! Я точно не ризикну писати про китайську політику. Ба більше, не замовлю такий матеріал експерту. Бо не відчуваю теми. Ми не можемо робити далекоглядних прогнозів по всіх країнах, але загальні тенденції простежити нескладно.

«Не можна вузько спеціалізуватися на зовнішній політиці чи світових проблемах»

— Людина, яка не має спеціалізованої освіти, зможе написати вам текст?

— Теоретично — може. Але ми не замовимо його. Не можна вузько спеціалізуватися на зовнішній політиці чи світових проблемах. Водночас розумію: на каналі «112» чи NewsOne будуть експерти широкого профілю. Хоча такого не може бути в принципі.  Наприклад, є автори, які пишуть про відносини «Україна — США», але вони багато років жили у Вашингтоні і працювали в колах, наближених до політичної верхівки.

Можуть бути горизонтальні експерти. Наприклад, один із наших авторів Костянтин Федоренко — класний аналітик у розумінні внутрішньополітичних процесів в інших державах. Він часто пише матеріали з питань передвиборчої тематики різних країн, хоча початково не є в них експертом. Але було би дивно замовляти йому текст про енергетичні відносини України та Німеччини.

Чи правильно я вас зрозуміла: якщо я захотіла написати статтю для «Європейської правди»...

— Ми маємо розуміти, чому ви хочете її написати. Нещодавно я бачив у Фейсбуку дуже смішний допис: «Неправильно роблять ті журналісти, які відмовляються писати на різні теми. Чому я не можу спочатку написати про футбол, а потім про вибори в США?». Така думка глибоко хибна. Через її популярність українські ЗМІ дуже втрачають. Це те саме, що умовно відбувається на каналі «112» і над чим усі сміються — наявність експертів із усіх питань. Якщо ти журналіст і намагаєшся написати на тему, в якій некомпетентний — ти гарантовано зробиш якісь помилки.

Газета «Сегодня», якій неважливо копати вглиб, може, проаналізувавши медіаполе, написати прийнятний текст для бабусі. Але якщо ми говоримо про серйозні ЗМІ — такого не може бути. Інтерв’ю ми також принципово не беремо зі сторони.

Чому?

— Це мої внутрішні таргани. Вважаю, що вони мали би бути в усіх редакторів. Інтерв’ю — дуже важливий жанр, який вимагає повної довіри до того, хто бере інтерв’ю. Це один із найскладніших жанрів, хоча більшість наших журналістів вважає інакше. Інтерв’ю вимагає значної підготовки. Якщо йдемо на інтерв’ю, маємо розуміти, що питання, які слід було поставити, — поставлено. Можливо, на них не було відповіді чи вони не увійдуть у готовий текст, але журналіст свою роботу виконав і за потреби поставив додаткові запитання та коректно передав пряму мову. Багато найцікавіших запитань, які ми ставили героям, не увійшли до готових матеріалів через те, що на них не було чіткої відповіді. Немає сенсу ставити запитання заради запитання.

«Було навіть таке, що від тексту лишалося відсотків десять»

Який для вас прийнятний обсяг тексту?

— Усе залежить від цікавості теми. По безвізу текст може бути довшим, ніж по революції в Бразилії. Вона в пріоритетах читача займає менше місця, ніж безвіз чи ситуація в Польщі. Для колонок і таких тем бажаний обсяг — 5-6 тисяч знаків. Звісно, бувають винятки. Бажаний обсяг статті — 8-9 тисяч знаків. Але якщо тема реально цікава читачеві — вона автоматично більшає.

Вам часто доводиться скорочувати сторонні тексти?

— По-різному. Буває, лише заголовок треба змінити й форматування: врізи, абзаци. Дуже хотів би, щоби в експертному середовищі розуміння, що писати, було більш поширеним, але наразі таких авторів меншість.

Було навіть таке, що від тексту лишалося відсотків десять. Один експерт із питань енергозбереження надіслав нам текст на 100 тисяч знаків. Буває, наші постійні партнери надсилають матеріал, знаючи, що ми виріжемо з нього більшу частину. Але вони нам довіряють, знаючи, що ми можемо вибрати з тексту суть і сіль. До нас приходить стаття на 30 тисяч знаків, якої в принципі ніхто не прочитає. Ми лишимо десять. Здебільшого, таке скорочення не впливає на фактуру.

Бувають тексти, які доводиться переписувати літературно — погано написані. Часто це стосується юридичних матеріалів. Правники звикли писати для юридичного вісника. Для пересічного читача матеріал, схожий на протокол засідання Верховної Ради, не буде читабельним. Такі тексти переписуємо й погоджуємо з автором.

Ви всі редаговані тексти погоджуєте з авторами?

— Не всі, меншість. Із постійними авторами в нас відпрацьована схема взаємодії й довіри. Якщо мова про переписування тексту, намагаємося погодити завжди. Якщо чужі автори й було лише скорочення, рідко погоджуємо. Це зайве. Якщо це стаття, ми більш вільні в її редагуванні. Якщо колонка — погоджуємо навіть скорочення, бо це думка автора.

А стаття — не думка автора?

— Ні. Колонка не зобов’язана містити аналіз та об’єктивне відображення ситуації: «Я вважаю, що Вася козел». Але колонку нам може писати людина, думка якої з конкретного питання важлива. Стаття передбачає всеохопний погляд. Вона має аналізувати й мінімізовувати суб’єктивізм. Якщо є оцінні судження в матеріалі — ми або ставимо його колонкою, або не ставимо взагалі.

А як щодо фактчекінгу?

— По-різному. Я мав досвід роботи із західними ЗМІ й знаю, що навіть після їхнього тривалого фактченкінгу лишаються ляпи. Рівень перевірки залежить від рівня експертності людини, яка його проводить. Якщо йдеться про серйозні експертні центри або фахівців із конкретного питання, ми не здатні перевірити багато їхніх тверджень. Якщо мова про джерела, а їх ми часто використовуємо, немає змоги перевірити. Але ми не візьмемо текст із посиланням на джерела від людини, якої не знаємо.

Часом фактчекінг змінює статтю радикально. Нещодавно в нас був текст від досить знаного економіста. Він переписував його двічі, й матеріал вийшов у редакції, яка мала 20 % збігів із початковим варіантом. Багато тверджень матеріалу викликали запитання й сумніви. Після дискусії з автором ми з’ясували, що це були спекуляції. Він вийшов за межі своєї експертизи, пішов у політичну сферу, на якій не знався. Зрештою, погодився з нашими правками.

Нам часто доводиться писати текст сьогодні на сьогодні. От було рішення по безвізу в Грузії. Я отримав одразу декілька запитань від френдів у Фесйбуку: «Що відбувається?». Бачу, є запит аудиторії. Сів — і за чотири години написав текст на 10–12 тисяч знаків. У таких випадках я навіть не встигаю прочитати свій текст перед публікацією. Тож обробка тексту починається тоді, коли він ще не написаний. Написав половину, передав, щоби його хтось вичитав, і на момент публікації стаття прочитана, перекладена двома мовами, фото готові, лишилося тільки додати кінцівку.

Чи справді є затребуваність аудиторії в таких темах?

— Звісно, ми намагаємося писати про те, що цікавить аудиторію, але й розповідаємо те, що вважаємо важливим. Підхід, коли ЗМІ пишуть лише те, чого хоче аудиторія, вважаю глибоко хибним. Нещодавно в нас був текст Олени Бабакової про те, що нинішня польська влада, яка часом не є дружньою до України, прийшла до Польщі надовго. Це той випадок, коли ми формували інтерес аудиторії. Цей текст дуже важливий, але першого дня його прочитало декілька тисяч людей.

А це мало?

— Дуже. Було навіть сумно, що ми стільки зусиль інвестували, а матеріал не знайшов відгуку. Але він мав бути опублікований. За вихідні текст прочитало більше людей, ніж за перший день. А якщо матеріал продовжують читати за кілька днів після публікації, це означає, що його обдумували й порадили прочитати. Бувають дуже вдалі експерименти. Наприклад, історії успіху українських експортерів, яку підхопили й радійники, й телевізійники. Свого часу 2014 року ми були першими, хто це запровадив. У мене були дуже великі сумніви, чи проект піде. І побоювання, щоби нас не звинуватили у джинсі, бо ми ж розповідаємо про конкретні підприємства. З’ясувалося, що аудиторія цього дуже чекала. Навіть не довелося її привчати. Перший же текст — поза 100 тисяч переглядів. Це була історія про житомирську компанію, яка вийшла на ринок ЄС і зайняла 10 % ринку прасувальних дошок. Вузький сектор, але ніхто не міг уявити, що український виробник на ринку всього ЄС може мати таку велику частку. Це чітка #перемога. І ми зрозуміли, що попри стереотип, що зраду читають більше, #перемогу чекають більше, просто вона рідше буває. Звісно, формування проходить не одразу. Це та місія, яку ми повинні виконувати.

Фото: «Громадьске телебачення», Школа журналістики УКУ

* Знайшовши помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
1616
Переглядів
Коментарі
Код:
Им'я:
Текст:
Коментувати
Коментувати
Нові тексти на ДМ
Опитування
/
Результати


На якому каналі, 
Ви помічаєте найбільше джинси?

Інші
Телеканал «1+1»
Телеканал «Інтер»
Телеканал «СТБ»
Телеканал «Новий канал»
Телеканал «ICTV»
Телеканал «Україна»
Телеканал «5 канал»
Телеканал новин «24»
Телеканал «112»
Телеканал «NEWS ONE»
Телеканал «ZIK»
Телеканал «Еспресо»
Не помічаю взагалі
Не знаю, що таке джинса
Коментар або свій варіант:


На якому каналі, 
Ви помічаєте найбільше джинси?

Інші
0.8% (17)
 
Телеканал «1+1»
7.5% (160)
 
Телеканал «Інтер»
25.8% (552)
 
Телеканал «СТБ»
2.4% (51)
 
Телеканал «Новий канал»
1.7% (37)
 
Телеканал «ICTV»
2.4% (51)
 
Телеканал «Україна»
11.5% (247)
 
Телеканал «5 канал»
8.2% (175)
 
Телеканал новин «24»
1.2% (26)
 
Телеканал «112»
3.0% (64)
 
Телеканал «NEWS ONE»
9.1% (195)
 
Телеканал «ZIK»
1.6% (34)
 
Телеканал «Еспресо»
2.3% (50)
 
Не помічаю взагалі
4.3% (91)
 
Не знаю, що таке джинса
14.9% (320)
 
Коментар або свій варіант:
3.3% (71)
 
Загалом відповідей: 2141
2016 — 2017 Dev.
Andrey U. Chulkov
Develop