ПРОЕКТИ
17:00
Четвер, 2 Лютого 2017

Адмінка редактора: Колективне «я» Андрія Смірнова

Редактор видання «Новое время» Андрій Смірнов — про те, чому в статтях журналу немає авторського «я», навіщо тексти авторів він скорочує сам і чому давати факти прямою мовою — безглуздо
Адмінка редактора: Колективне «я» Андрія Смірнова
Адмінка редактора: Колективне «я» Андрія Смірнова

«Детектор медіа» продовжує серію інтерв’ю з редакторами, які працюють із різними темами й жанрами. На наші запитання вже відповів Отар Довженко, тепер про редакторську кухню журналу «Новое время» розповість його редактор Андрій Смірнов.

«Правило «чарівного копняка» існує

— Коли журналіст надсилає вам текст, що в ньому має бути?

— До того, як журналіст здає матеріал, у мене вже є картина, якою має бути стаття. На редколегії ми проговорюємо тему та її фокус. Але що в результаті здасть автор — інше питання. У будь-якому разі ми будемо разом цей текст підтягувати: може, треба добрати коментарів або додати аналітики, підтвердити цифрами, статистикою. Може, попрошу якийсь аспект розширити, а щось забрати.

Коли журналіст заглиблюється в тему, він спілкується з різними експертами. Йому здається, що є кілька важливих аспектів, які він збирає докупи. Автор розуміє, чому це важливо, але не завжди може пояснити. Якщо якась деталь здається важливою — автор має перевірити, чи вона відповідає ідеї статті. Тому найголовніше — в статті має бути один аспект, щоб не було про все й ні про що. Усе зайве краще прибрати. Читача не треба відволікати.

— Ви кажете, що у вас є своє бачення матеріалу, але й у журналіста є своє. Що відбувається, коли ваші погляди не збігаються?

— На редколегії ми обговорюємо тему, тому нечасто кардинально змінюємо концепцію. Це не авторські колонки, а редакційний матеріал, і все робить команда. Тут не авторська журналістика. Авторська журналістика — більше радянський стиль, у нас радше американський підхід: «я» немає. У будь-якому випадку журналіст підбирає експертів, відстежує дані. Його творчість реалізується у зборі й викладі інформації.

Якщо я не розумію, про що журналіст пише, буде важко його редагувати. Це не тільки проблема автора. Якщо журналіст не розбереться в темі, то прийде з цим до мене й моя проблема буде набагато серйознішою, ніж його. На редагування в мене є день, а журналіст працює над матеріалом тиждень. Правило «чарівного копняка» існує: за тиждень людина може не набрати потрібних коментарів, а потім за кілька годин усе добере.

Здебільшого це не через лінь. Якщо збираєш інформацію, пишеш — ти весь у тексті, по-іншому все бачиш. Це причина помилок. Як розмова двох таксистів — ти їх не розумітимеш, якщо не знаєшся на двигунах. Журналіст повинен вийти за рамки погляду автора й оцінити текст поглядом читача. Також для цього є редактор. Редактор — перший читач.

— Яких найпоширеніших помилок припускаються автори?

— Нечітко виражена ключова ідея, брак коментарів і неповна відповідність даним: соціології, фактам тощо. Згадав про журналістів, які тільки приходять в «НВ». Буває, матеріал погано структурований, сумбурний. Насправді треба відповісти на три запитання поспіль: «Що відбулося? Чому? І що далі?». Це найпростіша структура тексту, яку зіпсувати неможливо. Дуже часто початок слабкий. Тому варто починати з героя, з яким асоціюватиме себе читач. Тоді він легше сприйме подальший текст. Або цікава сентенція чи несподіване порівняння. Дати читачеві відчути смак. Почати з двох коротких абзаців, щоби зачепити читача.

«Пасив — це совок»

— Чи часто буває, що журналіст приносить редакторові завеликий текст?

— Тексти скорочую сам. Є план номера й ми приблизно знаємо, який за обсягом має бути матеріал. У журналі 40 % контенту — фотографії. Треба розуміти, якими вони будуть. Багато місця також займають заголовок і підзаголовок. Тому 12 тисяч знаків без пробілів — великий матеріал. Середній — 9 тисяч. Журналіст має попередньо знати, яким буде обсяг тексту. Рідко хто пише менше, зазвичай пишуть більше. Завжди є вторинне, яке я читаю й розумію, що можна прибрати. Наприклад, ти поїхав до Слов'янська писати про тамтешнє життя. Його можна описувати безкінечно. Навіть у самих слов'янців це не викличе інтересу. Хіба що в тих, про кого написали. Ти вибираєш один фокус — українізувався, наприклад. Журналіст бачить багато, спілкується на різні теми, але все одно концентрується на одному аспекті. Тоді він навіть коментарі підбиратиме під нього, і текст не зможе вийти великим.

Коли редагуєш інтерв’ю, завжди краще видалити питання, ніж відповіді. Буває, коротиш саму відповідь через повтори. Чиновники старої школи люблять купу непотрібних прізвищ, для них важливо назвати начальника.

— Як ви редагуєте пряму мову, коли потрібно переписати цілу структуру речень?

— Редагуємо й надсилаємо героям шматки їхньої прямої мови з контекстом. Якщо інтерв’ю — надсилаємо розшифровку. Але не даємо міняти сенс. Дехто намагається навіть питання журналіста переписати. Ні. Завжди наголошуємо: «Ви перевіряєте лише фактичну частину: дати, цифри…». Буває, в деталях помилились. Але спроби: «Ми подумали й вирішили, що загостро сказали», — ні. Може герой попросити, мовляв, бовкнув зайвого; але рішення на його користь приймаються дуже важко. Розумію, що в нашій поведінці радше спрацьовує принцип суспільного резонансу, а не юридичний аспект. Кажемо: «Хочете переписати текст? У нас є запис диктофонний, ідіть у суд».

— А якщо довгі речення?

— Якщо в тексті багато складнопідрядних речень, його важче читати. Зрозуміло, десь це виправдано, але якщо весь матеріал так написаний — його ніхто не прочитає. Уже в другому підрядному реченні втрачається думка, яка була в першому. Навіть у школі, коли я захотів отримувати хороші оцінки з граматики, почав писати короткими реченнями. Це не означає, що ти простак і не вмієш висловлювати думки. Іноді чітко висловити свою думку складніше. Можна, звісно, набудувати «ковбасу» й між нею повставляти 18 ком, але кому це треба?

— А слова на кшталт «до того ж», «кажуть, що»…

— Я використовую лише «но» и «однако». Ось є щось, а ти протиставляєш. І ще «впрочем». Все інше — зайве. Забираю все безособове: «как говорят». Хто говорить? Неясно. «Обычно» — якщо «обычно», покажи в тексті. Сам інколи напишу «кроме того», а потім перечитую і думаю: нічого страшного не станеться, якщо я це приберу.

— Яким повинно бути співвідношення коментарів та авторського тексту?

— Якщо в аналітиці багато прямої мови експертів, це зазвичай означає, що автор сам не зрозумів своєї теми. За прямою мовою експертів часто ховається власне незнання теми. Переповідай слова експерта. Пряма мова — це яскраві емоційні речі. Все. Давати факти прямою мовою — безглуздо. Можна взяти з неї фактаж, перевірити, доповнити його й отримати набагато краще розуміння ситуації. Давати цитату: «За рік було продано 15 тисяч автомобілів», — навіщо? Якщо не можеш перевірити слова експерта через специфічну інформацію, скажи: «За інформацією того-то…».

— До речі, а як щодо активних та пасивних конструкцій? «Був привезений з…», «був створений…».

— У тексті має бути активна дія. «Зроблено у» писати не треба. Напиши: «Той зробив те». Так завжди краще, одразу розумієш, що відбувається. Пасив — це совок. У Радянському Союзі було зрозуміло, «ким» зроблено (піднімає руку догори. — ДМ). До того ж, безособовість — це розмивання відповідальності.

— Колись читала, що бажано, щоб у заголовку було дієслово…

— Можливо, це вимога до новинних сайтів. У журналі — навпаки: має бути більше гри слів. Виносити в журналі цитату в заголовок — не дуже красиво. Він — елемент творчості. Рідко в журналістів бувають хороші заголовки. Зазвичай їх придумую я або головред Віталій Сич. Над заголовком треба окремо подумати. Колись спілкувався зі студентами й казав: «Якщо придумаєте підзаголовок до статті, вріз і напишете його чітко в одному-двох реченнях до того, як здасте статтю, — у вас не вийде поганий матеріал. У врізі виписана головна ідея. Заголовок теж допомагає структурувати ідею статті.

«У журналіста немає догми: “Я автор!”»

— Чи бувають випадки, коли ви віддаєте текст на скорочення самому автору?

— Комусь можу дати, але в більшості випадків корочу сам. Пам’ятаю двох редакторів, які мали абсолютно різний підхід. Перша — Дарка Чепак. Надсилаю текст, а сам сповзаю за монітор, щоб її не бачити, й чекаю. Після прочитання Дарка роздруковувала мій матеріал, у вступі писала, наприклад: «Головне, що відрізняє людину від мавпи, це те, що вона вміє ставити питання “чому”». А далі: стрілки туди, сюди, там переставити, покоротити, поміняти, додати, забрати…! Другий редактор — Оля Крижановська. Вона мовчки сідала й сама редагувала, лише уточнювальні питання ставила. Я швидше працюю в другому стилі.

— Наскільки редактор має право втручатися в журналістський текст? Буває, редактор перепише текст так, що там майже не залишиться автора.

— Хм… Автора… (Усміхається.) Автор — це письменник, який пише книги. У журналіста немає догми: «Я автор!». У 2006 році декілька людей їздило подивитися на роботу Newsweek Polska. Там текст проходить два кола редакторів. Журналіст здав матеріал, редактор відредагував, передав заступнику головреда, той своє поправив. Журналіст отримує назад правки, виправляє — і знову коло. На виході в тексті «авторського» майже нема, у найкращому разі — 10 %. Журнал — колективна справа. Випирати своє «я» — недоречно.

— Але ж під статтею є ім’я журналіста…

— І це прекрасно для нього! (Сміється.) Такі круті редактори попрацювали над його текстом, а всі лаври — його!

— Автор перед публікацією бачить відредагований текст?

— Так. Буває, автор так закрутив, що я його не зрозумів. Втямив приблизно, що він хотів сказати, поредагував, а потім: «То не так». — «А чого ж ти так написав?» — «Зараз виправлю». І виправляє.

— Хто несе відповідальність за опублікований текст? Є позиція частини редакторів, що всю відповідальність несе автор. А Галина Тимченко, шеф-редакторка «Медузи», переконує, що вся відповідальність — на головреді.

— У нас майже немає позаштатних авторів. Це колективна відповідальність.

Фото: Роман Закревський

* Знайшовши помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
2276
Переглядів
Коментарі
вАСиль
12:10 / 10 Лютого 2017
Ви запитайте чому у них немає нормального редактора україномовної версії сайту. "Провідне видання" країни робить купу помилок у кожній статті, це як називається - професіоналізм? Соромно і стидно. Чого хотіти від нашої влади, якщо таке ставлення у провідного журналу.
Код:
Им'я:
Текст:
Коментувати
Коментувати
Нові тексти на ДМ
Опитування
/
Результати


На якому каналі, 
Ви помічаєте найбільше джинси?

Інші
Телеканал «1+1»
Телеканал «Інтер»
Телеканал «СТБ»
Телеканал «Новий канал»
Телеканал «ICTV»
Телеканал «Україна»
Телеканал «5 канал»
Телеканал новин «24»
Телеканал «112»
Телеканал «NEWS ONE»
Телеканал «ZIK»
Телеканал «Еспресо»
Не помічаю взагалі
Не знаю, що таке джинса
Коментар або свій варіант:


На якому каналі, 
Ви помічаєте найбільше джинси?

Інші
0.8% (17)
 
Телеканал «1+1»
7.5% (160)
 
Телеканал «Інтер»
25.9% (551)
 
Телеканал «СТБ»
2.3% (50)
 
Телеканал «Новий канал»
1.7% (37)
 
Телеканал «ICTV»
2.3% (50)
 
Телеканал «Україна»
11.5% (246)
 
Телеканал «5 канал»
8.2% (175)
 
Телеканал новин «24»
1.1% (23)
 
Телеканал «112»
3.0% (64)
 
Телеканал «NEWS ONE»
9.1% (194)
 
Телеканал «ZIK»
1.6% (34)
 
Телеканал «Еспресо»
2.3% (50)
 
Не помічаю взагалі
4.3% (91)
 
Не знаю, що таке джинса
15.0% (319)
 
Коментар або свій варіант:
3.3% (70)
 
Загалом відповідей: 2131
2016 — 2017 Dev.
Andrey U. Chulkov
Develop