ПРОЕКТИ
11:12
Четвер, 9 Лютого 2017

Адмінка редактора: Лаконічність Сергія Болотнікова

Редактор спортивної «Трибуни» — про те, що можна скоротити навіть десять заповідей, чому заголовок і лід мають бути максимально інформативними та як уникати Капітана Очевидності у вступі
Адмінка редактора: Лаконічність Сергія Болотнікова
Адмінка редактора: Лаконічність Сергія Болотнікова

«Детектор медіа» продовжує серію інтерв’ю з редакторами, які працюють із різними темами й жанрами. На наші запитання вже відповідали Отар Довженко та Андрій Смірнов. Сьогодні про редагування спортивних текстів розповість редактор сайту «Трибуна» Сергій Болотніков.

— Сергію, мало того, що ви — спортивний редактор, так ще й формат «Трибуни» — блоги.

Так, кожен автор має свій блог, на який підписуються користувачі.

— Тобто «Трибуна» — це свого роду спортивна соцмережа?

Ми намагаємося її такою зробити. Але поки що не вдається, тому сайт усе ж є спортивним виданням, де основний контент — редакційний. Інші користувачі багато пишуть у своїх блогах, але створюють мало контенту. Однак найкращі дописи ми виносимо на головну сторінку. Багато дописувачів у нас виросли до позаштатних і штатних авторів.

— Серед спортивних журналістів про вас ходить слава суворого й вимогливого редактора. Наскільки сильно ви втручаєтесь у текст?

Є різні автори: одні згодні, щоб їх переписували, інші — категорично проти. Є теми, на яких я розуміюся і на яких — ні. Можу зателефонувати: «Тут і тут незрозуміло, що ти хотів сказати — перепиши». Інколи пишу: «Ти мене не так зрозумів, мені потрібні були відповіді на інші запитання». Буває, недобре проговорили план. Це творча робота, тут немає інструкції.

Зазвичай, коли замовляю матеріал, одразу його бачу. Якщо його не бачу я, то як має побачити автор? Якщо текст виходить не таким, то більші шанси, що я поверну його автору на доопрацювання. Часто бувають тексти, де 90 % можна викинути.

— Були такі випадки?

(Сміється.) Мені наш покійний журналіст Ігор Смага колись сказав, що при потребі я можу й десять заповідей скоротити. Кажуть, через смартфони люди не читають багато. Ні, читають і десять, і двадцять п'ять тисяч знаків. Такий текст має того вартувати й одразу затягувати. А не писатися за принципом: «Я напишу про все, що знаю». От нещодавно завернув інтерв’ю, бо воно було нецікавим. Зрештою, сидиш і думаєш: «Ну що, це інтерв’ю завадить? У нас і так десять текстів щодня виходить. Люди все одно зайдуть і почитають». Але такого не можна робити. Бо «Трибуна» — це планка.

Якщо ми ставимо текст на головну, читач сприймає так: «Якщо “Трибуна” винесла його на головну, то вважає текст якісним і вартим моєї уваги». Час читача — безцінний. Я відкрив текст, читаю, думаю, зараз щось хороше буде, а матеріал закінчився. Якого біса?! Чому ти крадеш мій час? Краще «вичистити» текст так, щоб не було води.

— А що є водою в спортивному тексті?

Це Капітан Очевидність. Я називаю це «краткий пересказ предыдущих серий». Спортивний світ знає, що в українському футболі дупа й останні роки все котиться вниз. Наприклад, тема тексту — зменшились у футболістів зарплати. Ти хочеш дізнатись, як саме. А тобі автор на чотири абзаци: «Український футбол котиться в дупу. В дупу котиться український футбол…». Розжовують, як дебілу, так ніби ти роками жив у танку, а тут один журналіст вирішив тебе просвітити. Чувак, дякую, я в курсі, лаконічніше: відсотки, суми, клуби… Зрозуміло, іноді журналіст хоче пояснити інфопривід, але його можна описати трьома словами, а не абзацами. Вода — зв’язні слова. Дві тисячі знаків зав’язка, ще дві — розв’язка, ще дві — мислення на тему, й дві тисячі суті. А текст на вісім тисяч знаків.

— Якщо журналіст не погоджується з вашими правками, що тоді?

Фрілансерів я не можу змусити писати те, чого вони не хочуть. Штатних авторів — можу. Але не роблю цього, бо доброго тексту не вийде. Якщо автор горить темою — 50 % успіху вже гарантовано, навіть якщо тема не дуже.

У мене підхід жорсткий: штатний журналіст написав текст, отже текст — власність «Трибуни», й ми можемо робити з ним, що хочемо. Захочемо — залишимо один абзац. Бувають автори, з якими годинами сперечаюсь і розумію, що за цей час міг би зробити ще один текст. «Хто з нас має вирішити? Ти — автор, я — редактор. Ти кажеш — біле, я кажу — чорне. Якщо ти не розумієш моїх аргументів, чому це чорне, то йди шукай того, хто погодиться, що це біле».

До речі, якщо ви подивитеся на наші заголовки, побачите, що вони дуже інформативні.

— Ви намагаєтеся максимум запхати в заголовок…

Так. Із заголовками взагалі біда. Вони або дуже афористичні, якась гра слів, або дуже сухі: «Підсумки першої частини УПЛ, глава перша частина третя». Чому я маю на це клікнути?

— Але чи немає небезпеки в тому, що ви все пояснили в заголовку й читач піде далі, не відкривши матеріалу?

Ні. Якщо читача цікавить тема, він відкриє новину в будь-якому разі. Головне — не обманювати його й не масштабувати проблему в стилі «Обозревателя». І занадто не узагальнювати. У нас достатньо суті в матеріалі, щоб зацікавити. Є декілька підходів. Якщо заголовок узагальнюємо: «Найвеселіший спортсмен України», то в ліді можемо дати деталі, щоби ще більше привернути увагу читача (лід матеріалу: «Троллинг политиков, расправа с журналисткой, кавер на Гайтану — Жан Беленюк умеет развлекать своїх болельщиков как никто другой». — ДМ). Читача може не зацікавити заголовок, але захопити якась деталь ліду, й він клікне на матеріал. Заголовок не гумовий, але чим більше деталей у ньому — тим краще.

— Яким для вас є оптимальний обсяг тексту?

Якщо це матеріал: «Чому цей форвард крутіший, аніж той» — шість тисяч знаків достатньо. Коли прошу фрілансера написати пояснювалку, кажу: «Зроби інтерв’ю сам із собою, коротко сформулюй питання й сам же дай відповідь». Інколи в матеріалі виходить діалог. Назва глави: «А це взагалі можливо?». І глава починається: «Так, це можливо». Це оперативні відповіді на найпоширеніші читацькі запитання. Новини йдуть швидко: спочатку одна, потім інша, й читач губиться. Завдяки такому формату читачу не доводиться блукати сайтом, щоби зрозуміти, що відбувається.

Не всюди підходять стандартні тексти. У нас дуже багато форматів: інтерв’ю, підбірки, гіфки, картинки в цифрах. Так, я суворий редактор, але в спорті дуже мало власного контенту й редагування. Спортивні сайти наповнюють здебільшого новинами. Тексти з’являються або на свята, або коли журналісту захотілося про щось написати. Немає підходу: «Ми мусимо писати». На суспільно-політичних сайтах як: щось трапилося, ми мусимо одразу відреагувати і того ж дня чи наступного видати текст на тему. А в спорті: захотіли — пішли і взяли інтерв’ю з якимось дядьком, який узагалі не ньюзмейкер. Усе це дуже хаотично й не структуровано. Останні півроку банкрутує «Дніпро», читачам треба дізнатися, що буде далі, що там відбувається. Ми двічі підходили до цієї теми, намагалися її відкрити, але не повністю змогли.

До речі, різних форматів мені бракує у суспільно-політичній журналістиці. Усе дуже одноманітно. Коли вперше затримали Єфремова, я казав колегам: «Окей, новина є, а порийтеся в його цитатах за останні два роки й перевірте, чи були в нього просепаратистські висловлювання». Тепер мені як редактору й читачу бракує такого роду інформації. Щоби для читачів збирали загальний потік інформації, який виливається на голову щодня: «Люди, я випав на півдня з інтернету, про що ви всі говорите?». Таким ми намагаємося займатися на «Трибуні». Найсмішніше те, що підбірки швидко робляться. От у нас є Олег Лужний.

— Колишній футболіст київського «Динамо»?

Так. Він у житті дуже простий дядько. Матом послати може. І він щось ляпнув. Знову. Ми відкрили новини за тегом «Лужний» за три роки, подивилися заголовки, вибрали швиденько цитати, вставили картинки — й матеріал розлетівся. 20 тисяч переглядів мав — це хороша цифра для тематичного сайту.

— Не можу також не запитати про штампи.

О, то біда.

— Пам’ятаю новину про те, як російським спортивним коментаторам заборонили використовувати певний список штампів в ефірі.

Найбільша проблема зі штампами — на телебаченні: дивишся матч і мусиш (!) слухати коментатора. Ми навіть зробили гру «Бінго» з поширеними спортивними штампами. Наприклад, шкіряна куля. Насправді в дев'яти з десяти випадків краще використати ще раз слово «м'яч». Біда штампів у тому, що колись вони були оригінальними й підсилювали текст, але не тепер. Журналіст не є авторитетом, не треба тону радянського інформбюро — від цього й виходять усі штампи, через бажання виглядати круто. Навпаки, більш цінно, коли ти вмієш простою мовою сказати складні речі. Автор має вміти підібрати власні порівняння, метафори. Наприклад, російський коментатор Уткін майже в кожному матчі народжує нові епітети, порівняння. Пам'ятаю, якось він порівняв двох центральних захисників, які добре діють у парі, з вишеньками, які по двоє. Класна метафора.

Фото: Віталій Носач

* Знайшовши помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
944
Переглядів
Коментарі
Код:
Им'я:
Текст:
Коментувати
Коментувати
Нові тексти на ДМ
Опитування
/
Результати


На якому каналі, 
Ви помічаєте найбільше джинси?

Інші
Телеканал «1+1»
Телеканал «Інтер»
Телеканал «СТБ»
Телеканал «Новий канал»
Телеканал «ICTV»
Телеканал «Україна»
Телеканал «5 канал»
Телеканал новин «24»
Телеканал «112»
Телеканал «NEWS ONE»
Телеканал «ZIK»
Телеканал «Еспресо»
Не помічаю взагалі
Не знаю, що таке джинса
Коментар або свій варіант:


На якому каналі, 
Ви помічаєте найбільше джинси?

Інші
0.8% (17)
 
Телеканал «1+1»
7.5% (160)
 
Телеканал «Інтер»
25.9% (551)
 
Телеканал «СТБ»
2.3% (50)
 
Телеканал «Новий канал»
1.7% (37)
 
Телеканал «ICTV»
2.3% (50)
 
Телеканал «Україна»
11.5% (246)
 
Телеканал «5 канал»
8.2% (175)
 
Телеканал новин «24»
1.1% (23)
 
Телеканал «112»
3.0% (64)
 
Телеканал «NEWS ONE»
9.1% (194)
 
Телеканал «ZIK»
1.6% (34)
 
Телеканал «Еспресо»
2.3% (50)
 
Не помічаю взагалі
4.3% (91)
 
Не знаю, що таке джинса
15.0% (319)
 
Коментар або свій варіант:
3.3% (70)
 
Загалом відповідей: 2131
2016 — 2017 Dev.
Andrey U. Chulkov
Develop