ПРОЕКТИ
13:46
Понеділок, 7 Серпня 2017

«Синдром Миколи Вересня»

Куди й чому зникає неупередженість модераторів політичних ток-шоу.
«Синдром Миколи Вересня»
«Синдром Миколи Вересня»

Доки в українському медіасередовищі точаться дискусії про мову ворожнечі та можливий кодекс поведінки журналіста в умовах гібридної війни, в телепросторі, який усе ще залишається головним джерелом інформації для населення, актуалізувалася інша проблема — проблема об’єктивності ведучих. Ідеться не про ведучих новин і тим паче не про ведучих авторських програм та численних відеоблогів (останні два жанри суб’єктивні за визначенням). Але в не менш численних ток-шоу ведучий, так само за визначенням, має бути безстороннім модератором дискусії. А тим часом саме цей жанр нині відверто тяжіє в бік суб’єктивності.

Не те щоб цієї проблеми не існувало раніше. З перших політичних ток-шоу на кшталт «П’ятого кута» з Вячеславом Піховшеком іще за часів президентства Леоніда Кучми і до нинішніх программ Савіка Шустера чи Євгенія Кисельова таких ведучих звинувачували в тенденційному підборі гостей та не менш тенденційних формулюваннях запитань. Є підстави вважати, що часом так воно і було.

Але з початком російської агресії стала дедалі більше увиразнюватись, так би мовити, ідейна позиція ведучого, далеко не завжди пов’язана з «владним замовленням» чи інтересами власників каналу, який, у свою чергу, міг із тих чи інших причин надавати «інформаційні послуги» якомусь окремому політику чи політичній силі.

Іноді це має доволі м’які форми. Скажімо, в нещодавніх «Підсумках дня» на 5-му каналі ведучий Віталій Гайдукевич явно має власну позицію з обговорюваних питань. Проте тут у першу чергу хочеться закинути, що ведучий настільки активно цю позицію висловлює, що стає просто незрозуміло, навіщо у студії гість (соціолог Олексій Антипович, який, до речі, практично в усьому був згоден із позицією ведучого).

Бувають речі дещо різкіші. Так, наприкінці липня ведучий програм на телеканалі ZIK Остап Дроздов фактично вигнав зі студії політолога Юрія Романенка за відмову говорити українською. Відбулося все, щоправда, дуже мирно, ведучий та гість потисли одне одному руки, а перед тим пан Дроздов дав зрозуміти глядачам, що річ не лише в мові, а й у порушенні обіцянки — мовляв, Романенко перед ефіром погодився говорити саме українською.

Що ж, честь і хвала обом принаймні за джентльменську поведінку, при тому що обидва — досить складні особистості (автор цих рядків у різний час і в різний спосіб переконався в цьому персонально). До того ж питання саме мови, а не змісту чи форми дискусії видається вкрай неоднозначним. Принаймні, пан Дроздов не лише вважає, що мав рацію, а й зробив на ґрунті цієї події цілий політичний маніфест — і таки багато громадян, включаючи професійних журналістів, його підтримали.

Набагато менше пощастило днями досвідченому телеведучому Миколі Вересню. Читачі, напевне, в курсі, та все ж закони жанру змушують нагадати фабулу. У студії ток-шоу пана Вересня на телеканалі NewsOne, м’яко кажучи, посперечалися різко проросійський політолог Олександр Семченко та налаштований протилежно художник і активіст Сергій Поярков. Пан Вересень при цьому був відверто на боці Пояркова — або, якщо точніше, проти Семченка, який, у свою чергу, просто «закрикував» і ведучого, й опонента.

Скінчилося все, як можна бачити на цьому чудовому відео, переходом на особистості, нецензурною лайкою та взаємним обливанням водою панів Вересня і Семченка — причому ведучий взявся за зброю, пардон, за воду, першим. Після чого власник телеканалу публічно оголосив, що Вересня звільнять, а Пояркова та Семченка «тимчасово» до ефірів не запрошуватимуть.

Перша помилка Миколи Вересня очевидна. Це не інцидент із водою, який уже був кульмінацією. Але пан Вересень дозволив собі втягтися в банальну і брутальну сварку, спочатку почавши висміювати одного з гостей студії, а потім перейшовши на особистості.

Взагалі-то, на такі випадки існують давно відпрацьовані організаційні й суто технічні прийоми. Того, хто постійно перекрикує опонента, можна закликати до тиші під загрозою вимкнення мікрофона; так само можна «заспокоїти» й двох опонентів, якщо вони поводяться однаково. Крім того, ведучий на подібних шоу, як правило, має більшу «гучність»: звук із його мікрофону виводиться на дещо більшому рівні, ніж на мікрофонах учасників. Але, звісно, й це не допоможе, якщо ведучий сам встрягає в суперечку або провокує її чи відсторонюється замість погасити її та повернути в конструктивне чи хоча би пристойне русло.

Ну й друга проблема — підбір учасників. Насправді не можна не знати стилю що п. Семченка, що п. Пояркова. Перший багато разів виступав на тому ж NewsOne і, відверто кажучи, ніде не виглядав серйозним фахівцем (див., наприклад, ефір із Матвєєм Ганапольським). Другий — теж не подаруночок, досить згадати їхню бійку в студії «Інтера» в далекому березні 2011 року з нині покійним, а тоді не менш, коли не більш скандальним Олесем Бузиною. До речі, зверніть увагу на остаточну реакцію Євгенія Кисельова і просто порівняйте з реакцією Миколи Вересня).

Очевидно, нормального ефіру з подібними учасниками очікувати просто не доводиться. От тільки сам Микола Вересень заявляє, що дізнається про особи гостей буквально за лічені хвилини до ефіру. Понад те, запевняє, що навіть не знає, хто керує гостьовими редакторами! Досить дивна організація роботи з боку телеканалу. І ще дивніша — згода досвідченого телевізійника на таку схему роботи.

Треба зазначити, що не всі колеги звинуватили у скандалі безпосередньо Вересня. Наприклад, Віталій Портников висловився на своєму фейсбуку так:

«Сподіваюсь, після ганебного скандалу на Ньюсвані до мене більше не буде питань, чому я не запрошую до студії Політклубу “опонентів”. А тому, що для мене опоненти — ті, хто має різні погляди на пенсійну і медичну реформи, на те, як боротися з корупцією і як змінювати суди. А ті, хто розповідає про “гражданский конфликт на Украине”, “государственный переворот” й “важность восстановления дружбы с Россией” для мене — ніякі не опоненти. Це — вороги».

Ймовірно, це теж спірна точка зору. Але вона хоча би виглядає внутрішньо несуперечливою. На відміну від, наприклад, ідеї Миколи Вересня про «заздалегідь сплановану провокацію» (причому якщо в цитованому вище інтерв’ю це просто версія, то незабаром вона стає в пана Вересня основною).

Як свідчить нинішній скандал, поряд із тенденційністю ведучих головною проблемою лишається підбір гостей, що перетворює дискусії на буфонаду (про що й каже пан Портников у першій частині цитованого вище фрагмента його допису). Адже привчена до буфонад аудиторія, з одного боку, зневірюється в політиках і політиці в принципі, втрачаючи й без того не дуже-то притаманне так званим широким масам критичне мислення. А водночас, з іншого боку, подібна аудиторія схильна голосувати за того політика, який запропонує найпростіші рішення нагальних питань.

І якщо такий політик виявляється справді здатним приймати та проводити в життя подібні рішення, все рано чи пізно закінчується катастрофою. Хрестоматійні приклади тому — історія сходження й падіння більшовиків у Росії, нацистів у Німеччині та численних полковників каддафі пізніших часів.

Звісно, не хотілося б нагнітати, але та ж історія вчить: першими жертвами таких катастроф стають ті самі «акули пера» (чи, в нашому випадку, камери та мікрофона), які в гонитві за рейтингами чи з політичних інтересів надавали трибуну популістам усіх мастей.

* Знайшовши помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
3978
Переглядів
Коментарі
Код:
Им'я:
Текст:
Коментувати
Коментувати
Нові тексти на ДМ
2016 — 2017 Dev.
Andrey U. Chulkov
Develop