Гульнара Бекірова - кандидат політичних наук, доцент кафедри історії Кримського інженерно-педагогічного університету. Кілька років вона є автором і ведучою телепрограм про історію кримських татар на кримськотатарському каналі ATR. Наша розмова - про проблеми, з якими стикаються кримські телевізійники в умовах анексії, і можливості достукатися до умів багатьох людей.

«Мовлення ATR важливе для кримських татар і українців»

- Гульнаро, ваша програма - з унікального для України каналу ATR, який почав мовити у 2005 році. Тепер, після анексії Криму, існує реальна загроза його існуванню. Чим і як зараз живе ATR, які настрої у співробітників?

- Одна з найсерйозніших проблем, яку переживають кримчани, особливо ті, хто аж ніяк не у захваті від того, що Крим став російським, - відчуття того, що майже миттєво вони прокинулися в іншій країні. Звідси всі труднощі людей, які опинилися у новій політичній, економічній і правовій реальності. Ті, хто мріяв «з'єднатися» з Росією, можуть утішатися хоча б аргументами морального штибу - у решти жодних причин навіть для найменших радощів немає...

Будь-які узагальнення небезпечні, тому просто скажу, що більшість працівників Першого кримськотатарського телеканалу ATR сприйняли роботу вже у російських реаліях - без ентузіазму... Незважаючи на всі труднощі роботи журналістів, фактично у військових умовах, коли у Криму терміново готували проведення «референдуму під дулами» - співробітники новиннєвої служби ATR чесно, часто наражаючи себе на небезпеку, виконували журналістські обов'язки. Молоді співробітники саме тоді, напевно, пройшли професійне «хрещення».

Сьогодні телеканал ATR мовить - і це найголовніше - зокрема, тому, що це дуже важливо для кримських татар. Телеканал ATR - чи не єдиний, звідки глядачі можуть почерпнути повну й обширну інформацію про актуальні події у житті кримських татар у Криму. Наприклад, про святкування Дня кримськотатарського прапора, яке цього року відбувалося не у центрі Сімферополя, як до цього, а на околиці міста. До речі, донині це свято не відбувалося за загорожами, в оточенні поліції й ОМОНу.

Існування ATR має неабияке значення і для тих українців, які залишилися на півострові - на нашому телеканалі, як і раніше, виходять новини українською мовою. Боюся бути необ'єктивною, але на тлi кримського телевізійного мовлення - а це всуціль російські канали - ATR вирізняється подачею зваженої інформації. Це чи не єдиний телеканал, який намагається подавати об'єктивну інформацію про події, не втягуючись в інформаційну війну, яку ведуть російські телеканали проти України.

Нині канал переживає непрості часи. Хочеться вірити, що їх Перший кримськотатарський переживе.

- Менеджери так званих великих загальнонаціональних телеканалів відсутність у ефірах програм про історію пояснюють їхньою незатребуваністю - вкрай низькими рейтингами. На вашу думку, чому немає таких телепроектів?

- Безперечно, на сучасному телебаченні багато чого визначають саме рейтинги. Історичні програми - на будь-яку тему - сьогодні не можуть конкурувати з новиннєвими чи розважальними. Це варто сприймати як аксіому нашого часу.

Керівництво і менеджери каналу ATR також знайомі з такою особливістю. Втім є у Першого кримськотатарського телеканалу і те, що власне й робить його унікальним, - програми про історію кримських татар, про культуру - музику, образотворче мистецтво, національну творчість народу. Багато програм виходять кримськотатарською мовою. Це означає, що і власник каналу ATR Ленур Іслямов, і топ-менеджери розуміють, що саме ці проекти, їх присутність в ефірі роблять ATR Першим кримськотатарським і унікальним.

«Останнім часом у студії майже немає гостей, які живуть поза Кримом»

- Скільки людей працює над створенням «Тарiх седаси з Гульнарою Бекіровою» - програми, яку можна дивитися не лише в ефірі ATR, а й в інтернеті?

- Авторська історична програма - у перекладі «Голос минулого з Гульнарою Бекіровою» - виходить із вересня 2011 року. До цього три роки виходив подібний проект з іншою назвою. У фокусі моєї уваги - події і сюжети історії Криму і кримськотатарського народу ХVIII-ХХ століть, історія національного і правозахисного рухів у СРСР, джерела й актуальні проблеми історіографії Криму. Зараз у рамках програми виходять такі цикли: «Крим у записах і мемуарах подорожуючих», «Історія Криму ХIХ століття», «Крим під час Другої світової війни», «Історія Криму ХХ століття», «Особистості в історії», «Історія і сучасність», «In Memoriam», інші. Я як автор відповідаю за смислову складову, підбираю для режисерської групи фото- та відеоматеріали для кожного випуску програми. Проект робить колектив у складі близько десяти людей, рахуючи режисерів, оператора, стиліста і візажиста.

- Останнім часом, після окупації Криму Росією, чи складніше запрошувати гостей у студію? І чи будуть надалі головними персонажами розповідей залишатися винятково представники кримськотатарського народу?

- У мене немає установки на те, щоб лише кримські татари були гостями наших програм. Головне, щоб це були цікаві співрозмовники. Скажімо, дуже змістовна розмова відбувалася з тележурналістом Вахтангом Кіпіані. У студії були і, без перебільшення, справді історичні постаті, зокрема, відомий дисидент Володимир Буковський. Останнім часом, на жаль, гостей, які живуть поза територією Криму і які були б цікаві нашій програмі, майже немає...

- Гульнаро, ви є засновником і головним редактором сайта «Крим і кримські татари». Які перспективи має інтернет-видання?

- Коли у 2002 році створювали сайт, я не розглядала його як комерційний проект. Його місія - просвітницька. Нині на сайті розміщено досить велику бібліотеку матеріалів про історію і культуру кримських татар: книги, статті, архівні публікації. Поновлюється й актуальна інформація. Втім донині вона для мене була не такою важливою, як «нєтлєнка». Можливо, з часом ресурс переформатується у традиційний інтернет-ЗМІ. Для цього потрібні час і ресурси.

- На початку літа у Києві ви презентували дві книги: про Мустафу Джемілєва і про департацію кримськотатарського народу у 1944 році. Чому ці видання, створені на дві третини з документів, ви адресуєте у першу чергу українцям материкової України?

- На жаль, те, що Крим де-факто став частиною іншої держави, - це, значною мірою, наслідок багаторічного ставлення офіційного керівництва України до корінного народу півострова - кримських татар. 23 роки кримські татари, які були нехай і не дуже численною, але дуже відданою Україні частиною української політичної нації, повною мірою відчули недовіру і несправедливість із боку влади. Мені здається, нині в Україні - нехай навіть із запізненням - це ставлення змінилося. Зокрема, чiтко прослідковуються прагнення більше знати про кримських татар. Саме тому я відгукнулася на пропозицію головного редактора київського видавництва «Стилос» Олени Бондаренко, з якою кілька років тому ми вже реалізували успішний проект друку книги Г. Радде «Кримські татари». Для нас дуже важливим було те, що вже видані книжки - про знакові події для кримськотатарського народу: про депортацію 1944 року і про Мустафу Джемілєва, який став одним із символів боротьби народу за свої права.

«Дискредитація відомих кримських татар -

одна зі стратегій боротьби з політичними опонентами»

- Ви разом з Ельведином Чубаровим були історичними консультантами першого художнього фільму про депортацію кримських татар «Хайтарма». На ваше переконання, скільки має бути подібних робіт для масового глядача, щоб донести йому історичну правду? Хто має фінансувати такі зйомки?

- Кіно - синтетичне мистецтво. Воно здатне робити те, чого не в змозі досягти інші - максимально швидко достукатися до сердець і умів дуже багатьох людей. Зрозуміло, якщо це якісне талановите кіно. Мені здається, саме таким є «Хайтарма». Фільм створили по-справжньому патріотичні люди. Дуже важливим є те, що фільм створили власне кримські татари - зокрема у ключових творчих позиціях: режисер, головний художник, виконавці головних ролей. Надважливо і те, що ці люди зуміли знайти однодумців серед своїх колег українців, росіян; «заразити» темою і тих, хто до зйомок, можливо, навіть не знав про трагедію цього народу...

Щодо кількості подібних картин не буду оригінальною: їх має бути багато. І знімати їх мають за державної фінансової підтримки. Бо кіновиробництво - вартісна індустрія.

- На вашу думку, яку мету переслідують ті, хто періодично намагається дискредитувати вас особисто, інших відомих кримськотатарських активістів різними публікаціями з «брудними» натяками?

- Якщо говорити про кримських татар, то коло публічних осіб чітко виокремлено, вони в усіх на виду. Відомі їхні політичні погляди і переконання. До них прислуховуються тисячі людей. Дискредитація цих людей - одна з дуже відомих стратегій боротьби з політичними опонентами. За роки дослідницької роботи я прочитала дуже багато статей-доносів, які були написані з метою очорнити активістів кримськотатарського національного руху, дисидентів. Насправді це були (і є) благородні особистості. А різний «бруд» писали про них писаки, які прикриваються професією журналіста. Такі статті - у яких суцільне нагромадження брехні - завжди політично мотивовані. Їх вкидають у потрібний момент і публікують під псевдонімами. Замовляють не редакції.

Я по-філософськи ставлюся до подібного роду опусів, розуміючи: якщо про добре відомих мені людей сумнівні ЗМІ роблять «брудні» публікації, значить, для недобросовісних опонентів вони справді небезпечні. До журналістики ці «шедеври» жодного вiдношення не мають, тому спростовувати цю відверту брехню і домисли не варто. Особисто я вважаю, що нижче мого достоїнства витрачати час і гроші на судову тяганину з недостойними людьми і виданнями.

ДОСЬЄ «УМ»

Бекірова Гульнара, кандидат політичних наук, доцент кафедри історії Кримського інженерно-педагогічного університету, телеведуча.

Народилася у Мелітополі Запорізької обл.

1989-1994 рр. - навчалася у Московському історико-архівному інституті Російського державного гуманітарного університету.

З 2002 р. - засновник і головний редактор сайта «Крим і кримські татари».

З 2008 р. - ведуча авторської програми «Таріх седаси з Гульнарою Бекіровою» на кримськотатарському каналі ATR.

2009 р. - за монографію «Кримські татари. 1941-1991» нагороджена премією імені Б. Чобан-Заде.

2012р. - захистила дисертацію на тему «Національний рух кримськотатарського народу за повернення на Батьківщину».

Авторка книжок, зокрема, «Ми бачили ад на землі. До 70-річчя депортації кримськотатарського народу» і «Мустафа Джемілєв: за десятиріччя голос кримських татар не був почутим».