Журналісти, науковці та представники різних етнічних меншин з країн Європи, збираються, щоб представити свої телепрограми, репортажі та документальні фільми

Звичайно презентовані програми й репортажі відзеркалють картини життя різних за характером меншин – від релігійних, національних до меншин за розумінням західних європейців тобто наприклад гомосексуалістів. V Міжнародний фестиваль фільмів та етнічних програм «У себе» з року в рік проходить за подібною схемою – звичайно починається професійними курсами для журналістів, опісля проходить семінар на тему етнічної журналістики, - і закінчується показом кількадесяти програм й репортажів відібраних жюрі з числа надісланих на цей фестиваль з різних країн.

У цьому році помітними були кілька важливих змін в організації фестивалю які виникали як з задуму організаторів, так і певно з фінансових й організаційних проблем польського громадського телебачення.Не було великих відкритих концертів за участю зірок етнічної музики (у минулому запрошувалися дуже відомі гурти і виконавці). На відкритті фестивалю теж переважала скромність. Не прибули, як раніше передбачалось, керівники телебачення, фестиваль відкривала одна з директорів регіональної третьої програми TVP. Не відбулася також поїздка учасників у Перемишль, не було почесного патронату президентів Кракова та Перемишля. Ще одна особливість - це присутність у програмі кількох фільмів, які зосереджувалися у різний спосіб на проблемах людей мусульманського віросповідання.

Семінари для журналістів – представників меншин, вперше зібрали велике число молодих людей, які у майбутньому мають стати кадровою основою для етнічних телепрограм польського телебачення

На жаль, вже звичним для краківського фестивалю є незначна присутність програм й українських фільмів чи репортажів про проблеми національностей, що проживають на території України. У цьому році «українські теми» – це фільм про післявоєнну трагедію татар (Лілії Буджурової «Таємниця Арабату») та програма підготовлена редакцією «Фронда» з Варшави про історію польського національного округу, який у 20-тих 30-тих роках існував на території Радянської України Коли оцінювати цьогорічний фестиваль треба сказати, що найбільше вражень принесли два фільми .

Кращими в цьогорічній конкурсній програмі були визнані два фільми.

«Небажані» - фільм який розказує про історію й сучасні будні мешканців турецьких сіл у Болгарії, а також фільм польських авторів Марціна Мамоня та Маріуша Піліса «Ціна правди» про війну у Чечні. Семінар «Виклики багатокультурностві. Іміграція, меншини, расизм а медіа » в якому брали участь Єва Лентовська – суддя Головного адміністраційного суду, нуковці, відомі журналісти (наприклад Константи Геберт – журналіст «Газети Виборчої»). На думку учасників семінару медіа у Польщі (а також державна адміністрація) дуже часто з упередженням ставится до меншин та емігрантів. Як сказав у своїй доповіді журналіст Брайан Скотт, у Польщі сильно відчувається етноцентризм – тобто бачення навколишнього світу виключно крізь “польські окуляри”. Оцінка людей не за їх поведінкою, досягненням, а за кольором шкіри, віровизнанням не є рідкісним явищем. Іншого роду критичні вислови на тему ситуації меншин у Польщі, були висловлені з боку представника Словаччини. Звернув він увагу на те, що у Польщі на всякого роду семінарах спостерігається нахил до розмивання проблем польських національних меншин. На загал штучно розширяється поняття меншин на західноєвропейський кшталт(де меншини це також гомосексуалісти, чи лесбіянки, а також нові емігранти). На думку пана Любомира Моліторіса, у Польщі вперше треба підняти та вирішувати питання традиційних меншин, говорити про них і з ними, а не втікати у широкомасштабну, мало читабельну формулу, чи схему де все обговорюється побіжно, розмивається критерії й проблеми. Коли взяти до уваги краківський фестиваль то ці закиди вже не раз появлялися. І на жаль у цьому році організаторам теж не вдалося виправити ситуацію. За інформацією

Петра Тими (Польща), спеціально для “Детектор медіа”