Чи є шанси?

Чи є шанси?

19 Квітня 2014
10938
19 Квітня 2014
17:47

Чи є шанси?

10938
Стратегічні комунікації проти російської пропаганди
Чи є шанси?
Чи є шанси?

Чим це було - складовою «стратегічної комунікації» чи  пропагандистським російським «трюком» - показ 14 квітня 2014 р. на «24 каналі»  низки повторювань кожні 30 хв. Інтерв'ю злочинців, оголошених у розшук: колишнього президента В. Януковича, В. Захарченка та В. Пшонки. До них було долучено також майже повний текст виступу «голосу Кремля в ООН» В. Чуркіна, в той же час досить фрагментарно подані виступи Саманти Паур та нашого шановного Юрія Сергеєва.

 

Кого і в чому намагалися переконати чи поінформувати таким чином власники каналу?

 

Це поки що риторичне запитання змусило мене особисто заглибитися в тему «стратегічні комунікації vs російська пропаганда».

 

Відразу скажу, що зважаючи на наш політичний контекст, ця тема є нагальним питанням нашої національної безпеки, вона потребує негайної розробки та застосування в нашу державну інформаційно-культурну політику.

 

Ми почали жити в умовах холодної війни з Росією, а на сході України, на жаль, уже не холодної... Маємо знати, що холодна війна, це насамперед війна образів та слів. А пропаганда її - основна зброя.

 

Варто знати також, що чужа пропаганда перемагає тоді, коли відсутні або є неефективними, недостатніми наші стратегічні комунікації.

 

Правдою є те, що ми втратили вже у цій пропагандистській війні чимало позицій, дорого заплативши за це анексією Криму та зараз - сепаратистськими заколотами на сході України.

 

Ми справді зіткнулися із найпотужнішою в світі російською пропагандистською машиною, яка успадкувала всю інфраструктуру, технології, ноу-хау ще холодної війни СРСР та Заходу. Росія невпинно вела також пропагандистську роботу під час усіх регіональних військових конфліктів з її участю. На пропагандистську машину Росії продовжують працювати ФСБ, як раніше працювало КДБ, і, на жаль, не виключено, що в самій Україні на ті ж самі російські цілі працює так звана п'ята колона».

 

Якщо зараз чимало сучасних політиків проводять аналогії між діями Путіна та Гітлера щодо предтекстів окупації та подальшої анексії Криму, то зовсім не дивно, що російська пропаганда повністю взяла на озброєння Геббельсівську пропаганду. Постулати її добре описав його помічник Вільфрід фон Овен у «декалозі пропаганди». Мабуть, також настільною книжкою росіян стала «Психологія народів та мас» Гюстава Лебона. Геббельс також свого часу казав, що «за наявності в руках мас-медія - він може легко перетворити будь-яку націю на стадо свиней». Видно, його рецепти добре спрацювали, бо інакше, як пояснити такий рівень зомбування більшості росіян, та частини наших громадян у Криму і на Сході?

 

  • Російська пропагандистська машина набула нових обертів 2010 року із запуском державної програми «Інформаційне суспільство (2011-2020 роки)» загальною вартістю 40,6 мільярда доларів. Щороку її видатки на охоплення в усьому світі російськомовного люду становили 10% від нашого загального бюджету. Величезні видатки, які мали підтримати путінські імперські плани.

Нижче лише кілька прикладів їх проектів.

 

Як антагоніста CNN Путіним було поставлено на нафтові ноги Russia Today, деякі працівники якої змушені були звільнятися в прямому ефірі, чинячи супротив брудній брехні щодо України.

 

Путін продовжує чинити тиск на засоби масової інформації, які можуть доносити правду росіянам. Попри проведений днями «Марш Правди» в Москві з вимогами чесності до преси, з Росії нещодавно було викинуто «Голос Америки», який за холодної війни асоціювався із голосом свободи.

 

А з Криму путінська влада викидає навіть «МакДоналдз» «найпотужніший американський бренд у світі, щоб уже нічого не надихало «нових російських громадян» Криму щодо американських спокус. Тут варто знову згадати «Наутилуса» з його «Гуд бай, Америка! Край, где я не буду никогда!» А й правда, до списку російських чиновників - нев'їзних до США, тепер додалися і кримчани зі своїми невизнаними у світі паспортами. І тут, між іншим, ці питання пропагандою не вирішити.

 

«Русский мир» веде наступ нахабно, брутально та злочинно.

 

Крім України, цільовими групами росіян є цілий світ, який підтримує демократію та свободу.

 

Їх пропаганда не втомлюється відверто атакувати США, Захід, НАТО.

 

Попри тимчасову, дуже сподіваюсь, інформаційну розгубленість та непильність, ми маємо великий шанс, що партнери України по збереженню нашої демократії стають з нами поруч або й часом заступають наперед - створюючи противаги російській пропаганді - поширюючи важливі для нас стратегічні комунікації.

 

Такими цінними є зусилля Посольства США в Україні з їхньою постійною рубрикою про фальсифікації російської пропаганди щодо України. Ними було створено потужний візуальний бренд «Об'єднані задля України» (United for Ukraine). А 13 квітня цього року Державний департамент США на своєму сайті оприлюднив заяву Russian Fiction the Sequel: 10 More False Claims About Ukraine, в якій офіційно «розбив» 10 найбрехливіших російських вигадок щодо України.

 

Незважаючи на те що останні роки НАТО вважало Росію привілейованим партнером, маючи навіть спільний план співпраці, Федерація висунула серію звинувачень на адресу НАТО, які базуються на спотворенні фактів щодо співпраці Альянсу з Україною.

 

  • Нижче наведена цитата із останньої заяви Генерального Секретаря НАТО пана Андерса Расмуссена: «Російська пропаганда проти НАТО і Заходу є нічим іншим, як димовою завісою, щоб прикрити власні протиправні дії. Розвіється дим і правда на землі стане ясною. Росія анексувала Крим під дулами зброї, порушивши всі міжнародні права».

 

14 квітня 2014 р. було також додано, що НАТО не гарантувало Росії не розширюватись на схід та не будувати військову інфраструктуру біля її кордонів.

 

Російська пропаганда не діє на парламентаріїв ПАРЄ, на більшість членів Ради Безпеки ООН.

 

Визнаючи питання інформаційної безпеки для нас пріоритетними, є корисним проведення аналізу збереження державності та демократії, антитерористичної боротьби інших країн та, зокрема, досвіду використання ними стратегічних комунікацій через інформаційно-культурні стратегії. Лише кілька прикладів.

 

Американська культура під час холодної війни із СРСР була одним із головних інструментів із розгалуженою інфраструктурою масової культури, здійснювалася під протекцією ЦРУ, з відомими «Голос Америки» та дисидентського гімну - джазу, створенням у світі мережі «Американського дому», стипендіями для іноземних студентів, які ставали потім назавжди друзями Америки, серед яких були і Мадлен Олбрайт, і Збігнев Бжезинський, і теперішній президент Афганістану. Проте розповідь про це вартує окремої статті.

 

Хотіла б торкнутися більш недавніх подій початку ХХІ століття.

 

  • Після драматичних подій 11вересня 2001 р. США опинилися перед серйозною терористичною загрозою з боку ісламського світу та нівелюванням американських цінностей у світі. Відповіддю було застосування стратегічних комунікацій щодо реалізації не лише «твердої сили»- військової, а й «м'якої сили» - відповідної інформаційної політики, публічної дипломатії та культурної дипломатії.

 

Експертами тоді було визначено, що імідж країни в світі складається із зовнішньої політики, торгових брендів та експортованих культурних заходів. Навіть був жарт, що 2004 року такий імідж був коктейлем із «Руммі» - держсекретаря Румсфельда, кока-коли та Мадонни. Були переформатовані принципи зовнішньої політики з наданням особливого мандата інформаційній сфері та культурі.

 

Пізніше, говорячи про вступ Америки у війну з Іраком, державний секретар США Кондоліза Райс заявляла про необхідність збільшення, крім військових витрат та «заангажованості цілого покоління», також значних витрат на культуру, яка потребувала б, крім грошей, ще й експертизи, часу і натхнення.

 

У ці роки було створено низку допоміжних антикризових органів, таких як Консультативна рада з питань стратегічних комунікацій при міністерстві оборони США, Консультативна громадська рада сприяння культурній дипломатії при Державному секретарі США, організація «Бізнес для підтримки дипломатичних заходів» та безліч інших.

 

  • Зважаючи на цей досвід, ще раз хочу наголосити, що в наших умовах питання стратегічних комунікацій через інформаційно-культурну політику поряд з оборонними питаннями мають бути найголовнішими на сьогодні.

Не лише перед президентськими виборами 25 травня 2014 р., не лише в контексті можливого проведення Всеукраїнського референдуму щодо державного устрою України, а маючи такого сусіда - завжди.

 

Маємо визнати також засадничим, що для забезпечення національних інтересів країни, яка, на жаль, поки ще перебуває поза системою колективної безпеки, важливо з'єднати ці два поняття: «Культура безпеки та Безпека культури».

 

У той же час, варто відзначити появу деяких важливих українських проектів, що намагаються відповідати новим викликам. Ці ініціативи з'явилися внаслідок консолідації зусиль громадянського суспільства та бізнес-сектору. Говорю, насамперед, про «Український кризовий медійний центр», про проект Eurolution Андрія Бондаря, про «Майдан закордонних справ» Богдана Яременка, блог Тараса Возняка на «Українській правді».

 

  • Проте питання інформаційно-культурної антикризової діяльності мають знайти своє чітке і стале відображення в державній політиці, і саме через збільшувальне скло національної безпеки.

 

Усі ресурси держави, громадянського суспільства та бізнес-сектору мають бути тут поєднаними.

 

Поле для діяльності в цій площині є дуже широким. Проте на початку нам варто повиполювати бур'яни з цього поля, доки вони ще малі. Говорю про політичну сліпоту, інертність, злочинну недбалість або непрофесіоналізм.

 

Нижче лише кілька прикладів російської пропаганди, яка перемагала нас, у нещодавньому минулому та й тепер.

 

У день останньої інавгурації Путіна в Національній опері України ми створили всі умови для святкування торжества ідей «самодержавця» прийняттям у Києві найдорожчої, напевно, в історії опери «Хованщина».

 

Минулого літа Україна приймала в «Мистецькому Арсеналі» з усією можливою помпезністю «Путіна - Кіріла» під час святкування 1025-річчя прийняття Київською Руссю християнства.

Уже цієї зими в Музеї історії Києва навіть за місяць після закінчення виставки (!) ще висів величезний банер Нікоса Сафронова.

 

«Національній опері піднімає наш патріотичний дух «Борис Годунов».

 

Під час Майдану та й після нього в нашому телеефірі домінували антиукраїнські пропагандистські TВ-канали.

 

Поза межами Києва на відстані 130 км можна почути зазвичай лише «Русское радио» тощо.

Дуже сумні враження викликає діяльність більшості наших інформаційно-культурних центрів України, що діють за кордоном: рівень їх програмування проектів та програм, м'яко кажучи, має бути кращим, виникає враження щодо відсутності зрозумілих якісних та кількісних індикаторів їх впливу і т.ін. Не всі проблеми пов'язані з грошима, очевидно, бракує також того, про що говорила К. Райс: професійної експертизи, натхнення, часу, ширшого партнерства та прозорості.

 

  • Водночас саме «культурна дипломатія» може мати найпотужніших голос «м'якої сили» задля досягнення наших державних інтересів за кордоном. Ця сфера потребує оновлення через побудову державно-приватного партнерства та громадсько-консультативної співпраці.

 

І останнє: Інститут стратегічних досліджень при президентові України, який мав би опікуватися й цими стратегічними питаннями досі залишається без директора, розміщуючи натомість на своєму сайті минулорічне звернення до Верховної Ради президента Януковича - злочинця, оголошеного в розшук.

 

Натомість «Шустер Live» як уміє, знає та хоче - перебирає на себе деякі державні функції щодо розробки та реалізації стратегічних комунікацій.

 

Цей «гіркий» перелік можна було б продовжувати і продовжувати.

 

  • Останнім часом Україну порівнюють з Ізраїлем у плані побудови та збереження державності. Так-от, однією з найвідоміших киянок була прем'єр-міністр Ізраїлю Голда Меїр, справою життя якої стало виборювання цієї державності в надзвичайно складних умовах існування постійно діючих зовнішніх загроз.

 

Для кожного з нас це може бути добрим нагадуванням і дороговказом щодо спільних дій задля збереження нашої української державності та соборності.

 

Незаперечною умовою цього і є зараз розробка, координація та реалізація стратегічних комунікацій. Об'єднуймось заради України!

 

Людмила Гарбуз, «День»
Команда «Детектора медіа» понад 20 років виконує роль watchdog'a українських медіа. Ми аналізуємо якість контенту і спонукаємо медіагравців дотримуватися професійних та етичних стандартів. Щоб інформація, яку отримуєте ви, була правдивою та повною.

До 22-річчя з дня народження видання ми відновлюємо нашу Спільноту! Це коло активних людей, які хочуть та можуть фінансово підтримати наше видання, долучитися до генерування спільних ідей та отримувати більше ексклюзивної інформації про стан справ в українських медіа.

Мабуть, ще ніколи якісна журналістика не була такою важливою, як сьогодні.
У зв'язку зі зміною назви громадської організації «Телекритика» на «Детектор медіа» в 2016 році, в архівних матеріалах сайтів, видавцем яких є організація, назва також змінена
Людмила Гарбуз, «День»
* Знайшовши помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
10938
Коментарі
0
оновити
Код:
Ім'я:
Текст:
Долучайтеся до Спільноти «Детектора медіа»!
Ми прагнемо об’єднати тих, хто вміє критично мислити та прагне змінювати український медіапростір на краще. Разом ми сильніші!
Спільнота ДМ
Використовуючи наш сайт ви даєте нам згоду на використання файлів cookie на вашому пристрої.
Даю згоду