Чим це було - складовою «стратегічної комунікації» чи  пропагандистським російським «трюком» - показ 14 квітня 2014 р. на «24 каналі»  низки повторювань кожні 30 хв. Інтерв'ю злочинців, оголошених у розшук: колишнього президента В. Януковича, В. Захарченка та В. Пшонки. До них було долучено також майже повний текст виступу «голосу Кремля в ООН» В. Чуркіна, в той же час досить фрагментарно подані виступи Саманти Паур та нашого шановного Юрія Сергеєва.

Кого і в чому намагалися переконати чи поінформувати таким чином власники каналу?

Це поки що риторичне запитання змусило мене особисто заглибитися в тему «стратегічні комунікації vs російська пропаганда».

Відразу скажу, що зважаючи на наш політичний контекст, ця тема є нагальним питанням нашої національної безпеки, вона потребує негайної розробки та застосування в нашу державну інформаційно-культурну політику.

Ми почали жити в умовах холодної війни з Росією, а на сході України, на жаль, уже не холодної... Маємо знати, що холодна війна, це насамперед війна образів та слів. А пропаганда її - основна зброя.

Варто знати також, що чужа пропаганда перемагає тоді, коли відсутні або є неефективними, недостатніми наші стратегічні комунікації.

Правдою є те, що ми втратили вже у цій пропагандистській війні чимало позицій, дорого заплативши за це анексією Криму та зараз - сепаратистськими заколотами на сході України.

Ми справді зіткнулися із найпотужнішою в світі російською пропагандистською машиною, яка успадкувала всю інфраструктуру, технології, ноу-хау ще холодної війни СРСР та Заходу. Росія невпинно вела також пропагандистську роботу під час усіх регіональних військових конфліктів з її участю. На пропагандистську машину Росії продовжують працювати ФСБ, як раніше працювало КДБ, і, на жаль, не виключено, що в самій Україні на ті ж самі російські цілі працює так звана п'ята колона».

Якщо зараз чимало сучасних політиків проводять аналогії між діями Путіна та Гітлера щодо предтекстів окупації та подальшої анексії Криму, то зовсім не дивно, що російська пропаганда повністю взяла на озброєння Геббельсівську пропаганду. Постулати її добре описав його помічник Вільфрід фон Овен у «декалозі пропаганди». Мабуть, також настільною книжкою росіян стала «Психологія народів та мас» Гюстава Лебона. Геббельс також свого часу казав, що «за наявності в руках мас-медія - він може легко перетворити будь-яку націю на стадо свиней». Видно, його рецепти добре спрацювали, бо інакше, як пояснити такий рівень зомбування більшості росіян, та частини наших громадян у Криму і на Сході?

Нижче лише кілька прикладів їх проектів.

Як антагоніста CNN Путіним було поставлено на нафтові ноги Russia Today, деякі працівники якої змушені були звільнятися в прямому ефірі, чинячи супротив брудній брехні щодо України.

Путін продовжує чинити тиск на засоби масової інформації, які можуть доносити правду росіянам. Попри проведений днями «Марш Правди» в Москві з вимогами чесності до преси, з Росії нещодавно було викинуто «Голос Америки», який за холодної війни асоціювався із голосом свободи.

А з Криму путінська влада викидає навіть «МакДоналдз» «найпотужніший американський бренд у світі, щоб уже нічого не надихало «нових російських громадян» Криму щодо американських спокус. Тут варто знову згадати «Наутилуса» з його «Гуд бай, Америка! Край, где я не буду никогда!» А й правда, до списку російських чиновників - нев'їзних до США, тепер додалися і кримчани зі своїми невизнаними у світі паспортами. І тут, між іншим, ці питання пропагандою не вирішити.

«Русский мир» веде наступ нахабно, брутально та злочинно.

Крім України, цільовими групами росіян є цілий світ, який підтримує демократію та свободу.

Їх пропаганда не втомлюється відверто атакувати США, Захід, НАТО.

Попри тимчасову, дуже сподіваюсь, інформаційну розгубленість та непильність, ми маємо великий шанс, що партнери України по збереженню нашої демократії стають з нами поруч або й часом заступають наперед - створюючи противаги російській пропаганді - поширюючи важливі для нас стратегічні комунікації.

Такими цінними є зусилля Посольства США в Україні з їхньою постійною рубрикою про фальсифікації російської пропаганди щодо України. Ними було створено потужний візуальний бренд «Об'єднані задля України» (United for Ukraine). А 13 квітня цього року Державний департамент США на своєму сайті оприлюднив заяву Russian Fiction the Sequel: 10 More False Claims About Ukraine, в якій офіційно «розбив» 10 найбрехливіших російських вигадок щодо України.

Незважаючи на те що останні роки НАТО вважало Росію привілейованим партнером, маючи навіть спільний план співпраці, Федерація висунула серію звинувачень на адресу НАТО, які базуються на спотворенні фактів щодо співпраці Альянсу з Україною.

Російська пропаганда не діє на парламентаріїв ПАРЄ, на більшість членів Ради Безпеки ООН.

Визнаючи питання інформаційної безпеки для нас пріоритетними, є корисним проведення аналізу збереження державності та демократії, антитерористичної боротьби інших країн та, зокрема, досвіду використання ними стратегічних комунікацій через інформаційно-культурні стратегії. Лише кілька прикладів.

Американська культура під час холодної війни із СРСР була одним із головних інструментів із розгалуженою інфраструктурою масової культури, здійснювалася під протекцією ЦРУ, з відомими «Голос Америки» та дисидентського гімну - джазу, створенням у світі мережі «Американського дому», стипендіями для іноземних студентів, які ставали потім назавжди друзями Америки, серед яких були і Мадлен Олбрайт, і Збігнев Бжезинський, і теперішній президент Афганістану. Проте розповідь про це вартує окремої статті.

Хотіла б торкнутися більш недавніх подій початку ХХІ століття.

Експертами тоді було визначено, що імідж країни в світі складається із зовнішньої політики, торгових брендів та експортованих культурних заходів. Навіть був жарт, що 2004 року такий імідж був коктейлем із «Руммі» - держсекретаря Румсфельда, кока-коли та Мадонни. Були переформатовані принципи зовнішньої політики з наданням особливого мандата інформаційній сфері та культурі.

Пізніше, говорячи про вступ Америки у війну з Іраком, державний секретар США Кондоліза Райс заявляла про необхідність збільшення, крім військових витрат та «заангажованості цілого покоління», також значних витрат на культуру, яка потребувала б, крім грошей, ще й експертизи, часу і натхнення.

У ці роки було створено низку допоміжних антикризових органів, таких як Консультативна рада з питань стратегічних комунікацій при міністерстві оборони США, Консультативна громадська рада сприяння культурній дипломатії при Державному секретарі США, організація «Бізнес для підтримки дипломатичних заходів» та безліч інших.

Не лише перед президентськими виборами 25 травня 2014 р., не лише в контексті можливого проведення Всеукраїнського референдуму щодо державного устрою України, а маючи такого сусіда - завжди.

Маємо визнати також засадничим, що для забезпечення національних інтересів країни, яка, на жаль, поки ще перебуває поза системою колективної безпеки, важливо з'єднати ці два поняття: «Культура безпеки та Безпека культури».

У той же час, варто відзначити появу деяких важливих українських проектів, що намагаються відповідати новим викликам. Ці ініціативи з'явилися внаслідок консолідації зусиль громадянського суспільства та бізнес-сектору. Говорю, насамперед, про «Український кризовий медійний центр», про проект Eurolution Андрія Бондаря, про «Майдан закордонних справ» Богдана Яременка, блог Тараса Возняка на «Українській правді».

Усі ресурси держави, громадянського суспільства та бізнес-сектору мають бути тут поєднаними.

Поле для діяльності в цій площині є дуже широким. Проте на початку нам варто повиполювати бур'яни з цього поля, доки вони ще малі. Говорю про політичну сліпоту, інертність, злочинну недбалість або непрофесіоналізм.

Нижче лише кілька прикладів російської пропаганди, яка перемагала нас, у нещодавньому минулому та й тепер.

У день останньої інавгурації Путіна в Національній опері України ми створили всі умови для святкування торжества ідей «самодержавця» прийняттям у Києві найдорожчої, напевно, в історії опери «Хованщина».

Минулого літа Україна приймала в «Мистецькому Арсеналі» з усією можливою помпезністю «Путіна - Кіріла» під час святкування 1025-річчя прийняття Київською Руссю християнства.

Уже цієї зими в Музеї історії Києва навіть за місяць після закінчення виставки (!) ще висів величезний банер Нікоса Сафронова.

«Національній опері піднімає наш патріотичний дух «Борис Годунов».

Під час Майдану та й після нього в нашому телеефірі домінували антиукраїнські пропагандистські TВ-канали.

Поза межами Києва на відстані 130 км можна почути зазвичай лише «Русское радио» тощо.

Дуже сумні враження викликає діяльність більшості наших інформаційно-культурних центрів України, що діють за кордоном: рівень їх програмування проектів та програм, м'яко кажучи, має бути кращим, виникає враження щодо відсутності зрозумілих якісних та кількісних індикаторів їх впливу і т.ін. Не всі проблеми пов'язані з грошима, очевидно, бракує також того, про що говорила К. Райс: професійної експертизи, натхнення, часу, ширшого партнерства та прозорості.

І останнє: Інститут стратегічних досліджень при президентові України, який мав би опікуватися й цими стратегічними питаннями досі залишається без директора, розміщуючи натомість на своєму сайті минулорічне звернення до Верховної Ради президента Януковича - злочинця, оголошеного в розшук.

Натомість «Шустер Live» як уміє, знає та хоче - перебирає на себе деякі державні функції щодо розробки та реалізації стратегічних комунікацій.

Цей «гіркий» перелік можна було б продовжувати і продовжувати.

Для кожного з нас це може бути добрим нагадуванням і дороговказом щодо спільних дій задля збереження нашої української державності та соборності.

Незаперечною умовою цього і є зараз розробка, координація та реалізація стратегічних комунікацій. Об'єднуймось заради України!