„...Погані справи, „старий”... Нас, друже Кривенко, мають нині за дешеву прислугу повій і дурнів. Будь-яка критика не заохочується, прояви вільнодумства нещадно викорінюють. Спочатку нагинають до болю в хребті, вичавлюють, потім викидають на медіа-смітник. Уже затоплені по ватерлінію „За вільну Україну” і „Молода Галичина”... „Ратушу”, яка зійшла зі стапелів разом із твоїм „POST-Поступом”, обкладають фінансовими мінами і обмежуючими бакенами під назвою „Економія бюджетних коштів”

Микола Савельєв, „Ратуша”, 18-24.05.2006 р.,„Люди честі” (з нагоди відкриття на Львівському Личаківському цвинтарі пам‘ятника Олександру Кривенку)

„Ось я і знову у місті, яке мені завжди так подобалось!”, - подумки порадів я собі, ступаючи на перон львівського вокзалу. Втім, радів я не дуже довго, адже сам факт відвідин цього чудового старовинного міста Лева, як ота сумнозвісна ложка дьогтю, засмучувала мета приїзду: втрете за останні кілька років я потрапляю сюди не для того, щоб отримати насолоду від прогулянок неповторними львівськими вулицями та провулками, дивною архітектурою та найчудовішою у світі кавою у затишних кнайпах! Адже втрете мені доведеться вирішувати вже знайому дилему: Андрій Садовий – львівські ЗМІ. Правда, цього разу дещо суттево змінилось в цьому „розкладі”: по-перше, пан Садовий де-факто вже не підприємець і медіамагнат, а очільник Львівської міськради, а по-друге – предмет конфлікту вже не власний медіаресурс (як це було із „Поступом” – тепер вже остаточно колишнім L!), а з газетою Львівської міської ради „Ратуша” та її головним редактором Миколою Савельєвим.

„Ситуація, що склалася останнім часом довкола газети Львівської міської ради “Ратуша”, ганьбить наше місто, яке у всі часи заслужено вважалося острівцем свободи і демократії.

Ваша, пане голово, позиція, спрямована на знищення одного з перших демократичних видань в Україні, яке стало школою для багатьох авторитетних нині журналістів, компроментує наше місто.

Ваші попередники на посаді міського голови уже робили спроби тиснути на газету, намагалися припинити її вихід. Однак тоді владоможці зрозуміли свою помилку, а видання вистояло. Нові наполегливі спроби міської влади припинити вихід газети “Ратуша” ми розцінюємо як неповагу до тисяч львів’ян, котрі є читачами та передплатниками видання”.

22 львівських журналіста підписалися під „Відкритим листом керівників засобів масової інформації Львова та власних кореспондентів загальноукраїнських видань до міського голови Андрія Садового”, фрагменти з якого я дозволив собі щойно зацитувати . Загалом, прагнучи викласти цю історію максимально неупередженно, я змушений буду дуже часто „дозволяти” собі подібні цитування (як документів, так і прямої мови моїх численних співрозмовників).

„Коли ти робиш все можливе, щоб ця газета виходила і працювала, а зсередини починаються незрозумілі процеси – я це сприймаю як свій власний біль. Мені, напевне, боляче більше, ніж усім іншим, тому що я знаю історію цього видання, пам‘ятаю, як ми сиділи з Олександром Кривенком і думали, яким має бути цей новий „Поступ”, - розповідав мені два роки тому пан Садовий. Тоді, в червні 2005-го, я повертався до Києва, сповнений впевненості, що конфлікт між власником та журналістами вичерпаний, а заплановане укладання колективного договору стане черговою віхою переможного поступу легендарного львівського „Поступу”. Навіть стаття, написана мною за результатами тієї поїздки, мала таку собі оптимістичну назву: „Корисний конфлікт або Шокова терапія як інструмент порозуміння”!(http://rozmai.com.ua/konflikt.php). Втім, сьогодні від „Поступу” лишилася тільки згадка. Відпрацювавши востанне як один з передвиборчих медіаресурсів Андрія Садового, він став йому просто не потрібен...

„У нас не було співпраці жодної, у нас все було в штики, розумієте?! Тому я думаю, що це надоїло депутатам. Тому що мені це надоїло одразу ж!”. Це теж говорить Андрій Садовий, але вже мер Львова, з приводу конфлікту навколо газети „Ратуша” та її головного редактора Миколи Савельєва.

„Замахали” ви вже нас”, - скаржилися в свою чергу вже самому Савельєву депутати міськради в кулуарах. „Садовий ледь не на кожну сесію виносить питання „Ратуші” і всі розуміють, що хоче він її не роздержавити, не реформувати, а банально ліквідувати. Або, принаймі, вигнати тебе”. Савельєв також погоджується, що підгрунття конфлікту лежить в площині особистої неприязні нинішнього мера до редактора „Ратуші”, адже ще під час виборчої кампанії він виступав проти обрання Андрія Садового на посаду мера: „Йдучи ще на вибори, Садовий казав, що газету „Ратушу” треба закрити. Перше питання, яке Андрій Іванович виніс на сесію в травні одразу після призначення – це було зняття редактора газети Миколи Савельєва та призначення на цю посаду Ярославу Вовк. Питання не пройшло, депутати не проголосували”.

Зрештою, як розповіли мені вже в редакції „Ратуші” самі журналісти газети, упродовж останніх півтора року були неодноразові спроби закрити видання та звільнити редактора. Були спроби перетворити газету на вісник міської ради, потім роздержавити газету без жодних чинних нормативних документів про роздержавлення ЗМІ.

„Почалась велика епопея роздержавлення”, - продовжує розповідь Микола Савельєв. „Я питаю: „Як ви нас роздержавите? Приміщення у нас в оренді обласної ради, ви нам його надати не можете. Техніка вся вбита!” Я спеціально попросив дівчат, вони зробили загальну оціночну вартість залишкову компьютерів і тієї техніки – це все 7 тисяч гривень коштує. Тоді вони кажуть: „Ми вам бренд приватизуємо!”. Ну що я собі бренд на футболку начеплю і буду з ним ходити?! Не вийшло у них з роздержавленням. 5 січня 2007 року голосується рішення виділити нам 200 тисяч гривень. Голови фракцій зібрались у Садового в кабінеті і вирішили: гроші виділено на півроку, до 1-го липня. А далі нам не приходять кошти! Я прихожу до пана Березюка (Олег Березюк, директор департаменту „Адміністрації міського голови” Львівської міськради – І.Ч.) і питаю: „Чому ми не отримуємо грошей?”. „А ви розпишіть лімітну довідку, що вам ті гроші дали на цілий рік”. Я таку довідку розписувати відмовляюсь, бо існує домовленість на півроку. Але за словами Березюка вона ніде не фігурує. Нам відключили газ – взимку! Нам відключили Інтернет, нам відключили телефони, нас відмовлялись друкувати в друкарні. Але газета все одно продовжувала виходити”.

„Яке ще видання працювало чи працює у таких нелюдських, принизливих умовах! Причому за це ніхто не був покараний. Гроші на видання виділили, а платні ми не отримували впродовж трьох місяців! До речі, середня зарплата працівників „Ратуші” – 522 грн, а львівських гицлів – понад 1000 грн.”, - розповідали мені журналісти „Ратуші”. „Видання постійно об’єктивно і критично інформувало городян про діяльність міської влади. Темами наших матеріалів здебільшого були факти, в яких під час журналістських розслідувань виявляли порушення і зловживання. Бажання міського голови та його оточення приховати їх не є бажанням львів’ян, які мають потребу і право ЗНАТИ все про своїх обранців. Причому на користь наших розслідувань свідчить те, що не було судових позовів до редакції, але не було й жодного рішення чи реакції на критичну публікацію газети”.

Втім, 5 липня пізно ввечері ухвалою львівської міськради депутати звільнили пана Савельєва і тією ж ухвалою новим редактором призначили екс-керівника прес-служби міської ради Ярославу Вовк. Хоча ще вдень у порядку денному сесії у пункті „19” було зазначено: „Про функціонування газети „Ратуша”. „Садовий виніс питання про моє зняття на останню сесію”, - говорить Микола Савельєв. „Депутати голосують і не вистачає знову 2 голоси. Тоді Садовий в цей же день вночі збирає нічну сесію, виносить питання про моє зняття і про затвердження свого заступника Василя Косіва. Преси немає, нікого немає, що вони там голосували – ніхто не знає!”.

„Рішення, як на мене, є безглузде – ця ухвала сесії”, - кометує ситуацію голова Львівської незалежної медіа-профспілки Богдан Куфрик. „Не вирішена подальша доля газети, не вирішено її фінансування. Зміна редактора проблеми „Ратуші” не вирішує. Інше питання: наскільки це було законно, тому що в березні Микола Савельєв на сесії міськради відзвітував перед депутатами і вони його роботу оцінили на „задовільно”. А та ухвала, що була в день голосування, кардинально відрізняється від тієї ухвали, яку підписував Садовий і яка є на сайті міськради. Там вже не йдеться про функціонування газети „Ратуша”, там йдеться про звільнення Савельєва і призначення на його місце Ярославу Вовк”.

Втім, відповідну оцінку законності прийнятого рішення депутатами львівської міськради даватимуть, звичайно, фахівці-юристи. Ми ж, поки що, здебільшого про тенденції. А вони, як на мене маловтішні. Бажання львівського градоначальника позбутися попри все незручного редактора газети міськради є, як на мене, очевидним. Тим більше – напередодні виборів. Позачергових. Звідси, мабуть, і поспішність та, вибачте, якась недолугість цих рішень. На мої запитання представникам міськради під час нашої доволі тривалої розмови, на якій були присутні і вже згадувані пан Олег Березюк та пані Ярослава Вовк, і начальник управління інформаційної політики та зовнішніх відносин пан Олег Процик, і начальник юридичного управління пані Гелена Пайонкевич щодо причин звільнення Миколи Савельєва, прозвучала ціла низка припущень. Головне: кричущі порушення з боку редактора у фінансово-господарській діяльності підприємства. Чому ж, питаюсь, саме це і не було предметом розгляду сесії? Виявляється, депутати про це ніби-то давно вже знали. І навіть тоді, коли оцінювали у березні звіт Савельєва як задовільний? Так, навіть тоді. Чому ж тоді, питаю, приймали звіт? А це було таке політичне рішення, відповідають. Ви щось розумієте? Я – ні! Намагаюсь не втратити розум і логіку, а тому роблю ще одну спробу: так за що ж таки зняли Савельєва? А за порушення, відповідають посадовці вже майже хором! Які? Та все ті ж, фінансово-господарські, тільки ми доступу до них (добто документів, які ці порушення викривають) ще не маємо, бо Савельєв нам не показує! А звільнили його саме так, тому що це ж краще для нього, бо як дістанемо докази, так то вже буде кримінал. А коли дістанете, питаю? Так, коли Савельєв нам їх дасть!!! Воістину, сцена гідна пера класиків театру абсурду!

А взагалі-то, нам людей дуже шкода, що працюють в редакції, підсумовують посадовці разом з мером. Тому ми й хочемо якнайскоріше позбавити їх від впливу бунтівного керівника. „Тому що потім та ж сама профспілка скаже: „Чому ви не захистили людей від невігластва того головного редактора?!”, - каже пан Березюк. А ще Андрій Іванович дуже розраховує на НАШ здоровий глуз (може й недаремно): „Я маю велику надію, що вам зі своєї сторони вдасться з точки зору здорового глузду (!) це питання розв‘язати. Давайте спільно цей конфлікт розв‘яжемо. Тільки максимальна публічність! Ви повинні захищати не одну людину, ви повинні захищати всіх, які є в цьому процесі. Думаю, що всі матеріали, які в нас будуть, ми максимально оперативно будемо вам надавати, щоб ви мали можливість прийняти свої рішення, щоб у нас був тісний контакт з вами”. Хто ж проти, шановний Андрію Івановичу! От тільки маючи певний досвід у розв‘язанні медіа-конфліктів за Вашої участі, чомусь мені здається, що наш наступний „тісний контакт” відбудеться вже під час якогось чергового Вашого з‘ясування стосунків ще з якимись медіа...

І не гнівайтесь, Христа ради, Андрію Івановичу, на Ваших відданних помічників, вони ж стараються, як можуть, і люди це знають і чують: „Я вам наведу кульмінаційні слова пані Слави Вовк, коли вона відкликала нас в редакції в сторону і сказала: „Та послухайте, ну що ви впираєтесь? Ви будете два місяці ходити на роботу, вам будуть платити зарплату і можете нічого не робити, а газета буде виходити”, - розповів мені заступник редактора газети „Ратуша” Віктор Чарномський. І Ваша чудова юрист пані Гелена Пайонкевич теж робить все можливе і неможливе: „Вона підійшла до мого зама”, - продовжує Микола Савельєв, - „Лишила свій мобільний і каже: „Хай мені Савельєв передзвонить, ми маємо якось так толерантно узгодити питання його звільнення. Інакше мене Садовий з роботи звільнить”! Тож не звільняйте вже, будь ласка! Пам‘ятаєте, як у тому старому ковбойському анекдоті: „Не стріляйте в піаніста, він грає як може!” !

Втім, у Львівської незалежної медіа-профспілки, як, зрештою, і у переважної більшості загалу львівської медіа-спільноти, є своє чітке бачення ситуації: „Львівська профспілка вважає, що це є просто помста, що це не є бажання міського голови покращити газету. Є єдине бажання: звільнити редактора Савельєва і призначити на його місце іншу людину. Причина в тому, що газета „Ратуша” є достатньо опозиційна по відношенню до Андрія Садового, хоча її засновником і є міська рада”, - вважає голова Львівської медіа-профспілки Богдан Куфрик. „На шпальтах „Ратуші” з‘являлось досить багато критичних матеріалів про роботу виконавчих органів місцевої влади. Меру це не подобається, тому що він вважає, що „Ратуша” – це його власність. А насправді газета „Ратуша” – це є власність міської громади, тому що газета утримується на кошти платників податків, які надходять до міського бюджету. Садовий це ніяк не може зрозуміти, він путає „Ратушу” з „Поступом”, який був свого часу у його приватній власності”.

Розмовляв я з приводу ситуації в „Ратуші” і з іншими львівськими журналістами. Як з‘ясувалось, вони також солідарні і з думкою медіа-профспілки, і з думкою тих колег, чиї підписи стоять під Зверненням до львівського міського голови:

„Вимагаємо від Вас припинити тиск на колектив редакції та припинити будь-які дії з її реформування до появи законодавчої бази для роздержавлення комунальних ЗМІ. Також вимагаємо припинити цькування головного редактора “Ратуші” Миколи Савельєва і накласти вето на його невмотивоване звільнення з посади під час останньої сесії Львівської міської ради. В іншому разі журналісти Львова змушені будуть поставити перед українськими та міжнародними журналістськими організаціями питання про включення вас до списку ворогів преси”.

Нічого вам не нагадує, шановні? А хто у нас за останнім Антирейтингом в Україні „Ворог преси № 1”?! Згадали? Ну як же: улюблений „мер всіх киян” пан Леонід Черновецький! Втім, є чому повчитися львівському градоначальнику у столичного мера: адже „Ратуша” поки що не роздається безкоштовно по всьому Львову.Поки що...

Ігор Чайка, ІМІ