У суботу сталося те, що і слід було довести: "Євробачення" - це не мистецький конкурс, де судять обличчя культур різних країн світу, а Вєрка Сердючка – не ганьба України.

Друге місце українського конкурсанта вкотре показало, що "Євробачення" - це конкурс шоу, а жанр, в якому працює Данилко – це затребуваний не лише на СНД-ешних просторах, але серед європейських поп-меломанів.

У суботній вечір велика частина українців знову об'єдналась у спільному вболіванні за Україну, хто б її на цьому конкурсі не представляв. І навряд, чи навіть затяті противники участі Сердючки у цьому єврошоу змогли втриматися від хвилювань під час поступового оголошення результатів голосування.

Сумнівно, що вони плювались від обурення, коли після підбиття підсумків голосування перших десяти країн, Україна займала в рейтингу перше місце.

І вже точно, що не змогли б вони спокійно спостерігати за тою антисердючкиною істерикою, яку закатали росіяни в прямому ефірі після майже нашої перемоги на "Євробаченні".

Бо, як завше у обговоренні українського питання, Сердючка була лише зачіпкою...

Зате слово "Україна" в суботній вечір знову отримало нагоду застрягти у свідомості європейців. І друге місце, до якого у своєму голосуванні долучилися всі, крім однієї країни-учасниці "Євробачення", означало застрягти з позитивним сприйняттям.

Адже жанр "стьобу" людьми, які не переобтяженні снобізмом, сприймається з посмішкою і з високими балами. На відміну, наприклад, від того жанру, в який грається український політикум, лише відлякуючи собою Європу.

Натомість, в Україні чомусь спокійніше реагують на "концерти" з матюками орденоносці баби Параски під будівлями органів влади, на відверто проплачене політичне вуличне волевиявлення громадян, на порушення правил з боку високого чиновника задля участі "Гринджол" на "Євробаченні", на жлобську любов до шику українських чиновників, на активне просування безголосих довгоногих співачок в український теле, -радіо простір, на низькій рівень пропагування української культури, на всюдисущий кіч та безсмак....

І це все якраз породжує рівень культури і світогляду, який влучно віддзеркалює артист-комік Андрій Данилко, починаючи зі свого першого образу провідниці. І в цьому причина його заслуженої популярності. Але у нас вкотре лякаються і борються з наслідками, не вникаючи в причини.

Зате у нас вміють вставляти свої п'ять непрошених копійок. Навіть раптом лідерку прогресивних соціалістів Вітренко сильно стурбувало, як Україна продемонструє себе Європі.

І вона не шкодувала образливих критичних слів на адресу Вєрки, виступаючи на російських каналах, тим самим підтримуючи нападки росіян на Данилка.

Хоча свого часу у Росії Данилку пропонували представити їхню країну на "Євробаченні".

Він відмовився, оскільки все-таки хотів поїхати на конкурс від своєї країни - цікаво, якби реагували в Україні, якщо б Данилко приніс росіянам одне з перших місць, а "Ґринджоли" в це час нас "потішили" одним з останніх.

Для порівняння - футболіст Андрій Шевченко заявляє, що, ймовірно, його син буде грати у збірній Англії. Не України. Шевченко не знає української мови взагалі. А колись він ще був членом СДПУ(о). Але врівноважені люди сприймають ці всі факти адекватно, намагаючись розуміти їхні причини.

Та ж історія з Данилком. Він має право на те, щоб ностальгувати за Радянським Союзом і захоплюватися президентом Путіним (про що він не боїться говорити), мати будь-яку орієнтацію (про яку через його сценічний образ безглуздо пліткують)...

Усе це його особисте право. Але від нього вимагається єдине - якщо робити свою роботу, то професійно. Що він і робить. Що і оцінила Європа.

Мар'яна П'єцух, для УП