Щовечора після виснажливого робочого дня ми збираємось сім'єю на кухні за вечерею, або запашним чаєм обговорити останні новини та події дня, що минає. Так і в студії ТРК «Львів» програма «Вечір у Львові» щобудня в реальному часі піднімає на суспільне обговорення актуальні теми.

Про особливості підготовки дискусійної передачі, прямі ефіри та робочі будні ведучої ТРК «Львів» ВЗ розповіла тендітна, завжди толерантна та легка у спілкуванні, професіонал у роботі, любляча мама і дружина  - ведуча програми «Вечір у Львові» Оксана Клим.

- «Вечір у Львові» відносно недавно з'явився на екранах Львівщини. Як народилась ідея такої програми?

- Це було колективне рішення. ТРК «Львів» дещо переформатовував своє мовлення. Спершу було кілька різних програм, що йшли ввечері і були схожими за тематикою та формою. Тому вирішили їх об'єднати і зробити прямоефірними. Зрозуміли, що це має бути неформальне спілкування за круглим столом, де ведучі, гості та глядачі є рівноправними учасниками розмови. У студії  не використовуємо жодних перепон чи складних декоративних конструкцій - ми бачимо один одного та говоримо на рівні. Мені видається, що насправді Львову було дуже важливо зібратись за цим круглим столом у затишній атмосфері з тьмяним світлом. Ще однією особливістю «Вечора у Львові» є неформальне спілкування, адже програма виходить в ефір після 19.00 години, тобто після робочого дня. Тому гостям, які приходять на програму у краватках, пропонуємо їх знімати. Атмосфера у студії має бути такою ж, як вдома після робочого дня, коли збираєтесь сім'єю на кухні чи у вітальні  за легкою вечерею та обговорюєте останні новини, події.

- Нам, глядачам , цікаве закулісне життя телебачення. Як відбувається підготовка до «Вечора у Львові»?

- Оскільки програма виходить щовечора по буднях, то вже наприкінці попереднього тижня формуємо певний перелік тем, які б хотіли обговорити наступного. Проте, звичайно, життя вносить свої корективи - якщо виникають цікавіші, актуальніші теми, які вартують більшої уваги глядача, то ми обираємо їх. Ефірний тиждень стараємось формувати так, щоб з понеділка ввести людей у робочий ритм, а на кінець навпаки - розслабити та налаштувати на вихідні. В ідеалі ми б хотіли кожного дня говорити про те, що цікаве людям, а їм цікаве те, що відбувається довкола них - це господарка, місто, дороги. До речі, дороги у нас топова тема - глядачі активно телефонують, а кому не вдається додзвонитись  - висловлюються на нашій сторінці у соціальних мережах, пишуть електронні листи. Їхня думка для нас є дуже важливою, адже не сприймаємо їх як людей, яким просто цікава та чи інша тема, вони також є експертами і можуть та повинні брати участь у дискусії.

- Але ж додзвонитись можуть люди із не зовсім адекватною реакцією...

- Як на мене, у телефонних дзвінках уся родзинка прямого ефіру, адже є можливість спілкуватись у реальному часі. Ми ж не просто виходимо собі поговорити, для нас важливим є зв'язок з глядачем. Щодо цікавих дзвінків, то маємо декілька постійних додзвонювачів, які справді іноді висловлюються не зовсім зрозуміло. Проте, більшість - люди, які говорять ясно, адекватно, цікаво та конструктивно. Буває й таке, що додзвонювач є більш компетентним. Тому ми завжди закликаємо глядачів до активності, адже часто наші гості занотовують слушні думки та зауваження у блокноти, дякують за поради, інколи навіть запрошують до співпраці. Працюємо за професійними стандартами, де головним є не журналіст чи гість у студії, а глядач - для нього ми працюємо, завжди цікава його думка.

- Яка ситуація з гостями? Чи буває, що експерт  не дуже хоче прийти, або навпаки напрошується? Як дієте, коли людина не змогла прийти?

- Зовсім недавно був випадок, коли гість не зміг приїхати. Запрошували заступника міського голови Нового Роздолу. Він їхав, але не доїхав - зламалась машина. З ним виходили на зв'язок у телефонному режимі. Загалом проблем з гостями немає - до нас приходять з охотою, що дуже тішить. Запрошуємо таких людей, які, окрім того, що є експертами у певній галузі, вміють добре викладати свої думки. Також важливо, щоб люди були не закомплексованими, а могли легко простими словами обговорити ті проблеми, які болять львів'янам та мешканцям області. Буває й таке, що в гості напрошуються: пропонують теми для обговорення - вислуховуємо,враховуємо.

- У програмі здебільшого піднімаєте дві, інколи три теми. Спочатку можете говорити на соціальну, або культурну тематику, згодом про міжнародну політику України. Як вдається переключатись, адже дискутуєте із спеціалістами і маєте говорити з ними на рівні?

- Все досвід - за роки прямих і непрямих ефірів, коли весь час живеш у тих різних темах, просто вбираєш необхідну інформацію. Кожного дня, коли маємо різні предмети до обговорення, готуюсь від самого ранку. Інколи знаходжу щось цікаве, що стосуватиметься теми, яку обговорюватимемо за кілька днів, зберігаю цю інформацію, щоб згодом перечитати. Я б не сказала, що настільки важко говорити про житлово-комунальне господарство та євроінтеграційні процеси, адже таке наше життя - усе є між собою пов'язане. Проте у будь-якому випадку журналіст повинен бути очима та вустами глядача, тому запитання до експертів мають бути достатньо простими і зрозумілими  широкій глядацькій аудиторії, від гостей вимагаємо такої ж простої відповіді.  В процесі такого щоденного спілкування і роботи багато чого навчаєшся, а інформація записується на твій «жорсткий диск». Інколи буває, що питання повторюються. І тоді згадую, що говорили колись.

- У програмі багато дискутуєте, але можливо буває відчуття, коли хочете висловити власну думку, проте розумієте, що краще цього не робити?

- Однозначно є дуже багато моментів, коли хочеться висловитись і я це роблю.  Адже журналіст - це не просто такий собі модератор, який ставить запитання. Більше того,  інколи самі гості запитують ведучих. «Вечір у Львові» - це свого роду дискусійний клуб. А взагалі по житті я стримана людина, тому не можу дозволити собі сказати: «ні, Ви однозначно говорите неправду». Хоч, коли передивляюсь свої програми, то бачу, що мені трохи бракує жорсткості. Проте дуже не люблю, коли журналісти намагаються заробляти собі бали скандалами, провокаціями. Хоча розумію - це рейтинг. Так би мовити - хліба і видовищ давай. Я дотримуюся інших принципів. Тому хамити в ефірі, навіть тоді, коли бачиш, що якийсь з посадовців бреше, не потрібно. Краще намагатися у якийсь толерантний спосіб вивести його на чисту воду.

- Опишіть робочий день ведучої ТРК «Львів».

- Мій день починається  доволі рано - варю собі каву, вмикаю «Доброго ранку, Львове!», під час збирання слухаю - може там, у програмі, розкажуть щось, що вартувало б обговорити «Вечору». Їдучи на роботу слухаю радіо,  звідки теж щось черпаю та відкладаю у пам'яті. Робочий день починається з 9.00 години. Тут уже підключається в роботу й Інтернет мережа. Також телефонуємо гостям, розмовляємо з ними, запитуємо, на що варто в тій чи іншій темі звернути увагу.  В обід маємо «п'ятихвилинку» - збираємось творчим колективом і обговорюємо майбутню програму, складаємо собі невеликий приблизний сценарій. Згодом далі готуємось, вичитуємо, шукаємо інформацію, інколи, залежно від подій, швидко змінюємо або додаємо тему. Десь о 18.00 годині починаю перед ефірний мейк-ап. За сорок хвилин до ефіру ведучі вже сидять у студії - обговорюємо з колегою, з чого варто почати сьогоднішній «Вечір».  По закінчені ефіру видихаю з полегшенням, швиденько все згортаю в торбу, біжу до машини, щоб швидше потрапити додому, бо там мене чекають.

- Як домашні сприймають вашу роботу? Слідкують за програмами?

- Найбільшим моїм критиком є чоловік. Як тільки випадає нагода, він дивиться програму, а я йому за це вдячна. Приємно, що він не байдужий до моєї роботи. До його зауважень прислухаюсь завжди. Мій старший син також дивиться, хоч через навчання не завжди випадає така можливість - йому уже 14 років, тому розуміє, про що говорить мама в ефірі. А молодший - мій постійний глядач. Завжди просить бабусю, щоб включила йому маму, часто запитує: «Ну чому вона на мене не дивиться?». Йому лише три роки і він по-свому сприймає мене на екрані. Коли був зовсім малесеньким - біг до екрану та щупав його.

- З таким трепетом говорите про сім'ю, але телебачення забирає практично увесь час. Вам подобається ваша робота?

- Так, дуже. Більше того, я її люблю. Хоч буває дуже важко, особливо, коли знаєш, що тебе чекають діти, а на годиннику буде майже дев'ята, коли повернешся додому. Тому потрібно правильно розставити пріоритети, щоб робота не перетворила тебе на якогось монстра вдома, чи з друзями - все має бути в гармонії. Адже прямий ефір коштує багато зусиль та здоров'я. Цю годину і десять хвилин тримаєш себе у найбільшій напрузі на найвищій ноті. Проте, якби довелось обирати між прямим ефіром та записом, обрала б перше. Запис у будь-якому випадку не дає можливості так себе зконцентрувати, зібрати думки. Найбільше подобається знати, що програму дивляться вже і зараз, навіть за цією камерою відчуваєш очі, думки людей.

Розмовляла Христина Гірська, «Високий замок»