- Я не вперше коментую поєдинки братів Кличків у Москві. Торік проти Мануеля Чарра на ринг виходив Віталій, цього разу Володимирові протистояв Повєткін. Звісно, напруженість і емоційну складову до бою тоді й зараз порівняти неможливо. Адже ажіотаж навколо російсько-українського протистояння виявився неймовірним. Істерія серед глядачів протягом усього поєдинку - наслідок вивільнення негативної енергії, котра накопичилася у вболівальницьких колах. Якщо ж говорити про те, міг би чи ні українець перемогти достроково, то, як на мене, - шанс справді був. Щоправда, для цього Кличко мав ризикувати. Натомість присутність небезпеки потрапити під шалений удар Повєткіна переконала його діяти більш прагматично.

- З'явилась інформація про те, що матчу-реваншу не буде. На вашу думку, варто Кличкові повертатися до бою з Повєткіним?

- Найближчим часом до реваншу з Повєткіним повертатися немає сенсу. Володимир довів на ринзі все - жодних сумнівів у правомірності його чемпіонства не залишилося навіть у найбільш запеклих «кличкофобів». До того ж стійкість, продемонстровану Повєткіним, можна пояснити тим, що бій відбувався в Москві. Якби поєдинок проводився в Німеччині або Україні, ми б точно побачили нокаут!

- Як ви оцінюєте трансляцію матчу? Зйомка виконання Гімну України з однієї точки, дуже урізана зйомка Кличка після перемоги, велика кількість реклами тощо.

- Цей бій був дуже привабливим для спонсорів, тому реклами було справді багато. Утім, їхнє залучення - це можливість якось компенсувати витрати на купівлю прав на трансляцію поєдинку, а це - чималі кошти. Тож без реклами в сучасних реаліях не обійтися. Що ж до якості зйомки - гадаю, сам бій було показано непогано, усі ключові моменти «читалися». Утім, треба зазначити, що коментатори бачать «чисту» картинку, без «плашок» і спонсорських проявів, тому те, як це виглядало по телевізору, мені сказати важко. Головне, що вся Україна мала можливість це побачити й розділити радість від перемоги!

- Як давно ви стали спортивним коментатором?

- Перші серйозні змагання, котрі я коментував, - Олімпійські ігри в Пекіні. Церемонія відкриття, змагання з боксу та дзюдо. Це було настільки яскраво й незабутньо! Однак і у Ванкувері, й у Лондоні теж не обійшлося без цікавинок. Олімпіада - це тритижневий марафон, котрий пролітає ніби одна мить.

- Чи впливає ваша поетична складова на образність коментування спортивних подій?

- Іноді в мене з'являються метафори з неспортивного лексикону. Гадаю, вони роблять трансляцію більш цікавою. Бо спорт - це, передусім, емоції. До того ж мій змагальний досвід у спортивних єдиноборствах допомагає наповнювати ефір не пустою балаканиною, а правдивими й прозорими образами, зрозумілими глядачеві.

- Які проблеми бачите в українській спортивній журналістиці? Які тенденції розвитку?

- Коли є спортивні програми й трансляції - є й матеріал, на якому можна вчитися. Тоді талановита молодь прогресує й здобуває досвід. Якщо ж спортивне мовлення зменшується в обсязі - то й журналістські кадри розмиваються по інших жанрах. У нас, на жаль, бракує спортивних каналів - хіба що за винятком кількох футбольних проектів. Спеціалізованих програм теж не вистачає. Звідки братися зростанню журналістської майстерності, якщо про більшість олімпійських видів згадується лише раз на чотири роки?