Восени минулого року, в розпал передплатної кампанії на 2007 рік, найтиражніша на Рівненщині “Рівненська газета” започаткувала громадську ініціативу на протидію примусовій передплаті з застосуванням “адмінресурсу”. Адже сигнали до редакції свідчили: така передплата досі процвітає. Проміжний підсумок зусиль газети, яка прагне встановлення однакових правил гри для всіх друкованих видань, виглядає промовисто, а втім… нехай кожен зробить висновок сам. Пропонуємо вашій увазі матеріал на цю тему, який опублікований у “Рівненській газеті” за середу, 28 лютого. Думаємо, він зацікавить читачів, редакторів, видавців, представників громадських організацій, що працюють у сфері ЗМІ, а також державних чиновників і в інших регіонах України.

“…Нагадаємо, ми започаткували цю розмову публікацією оголошень про “пряму лінію” для читачів, яких змушують виписувати ті чи інші газети. А продовжили — розслідуванням випадку в Сарнах, де пенсіонерку, з її слів, примусили оформити передплату на газету “Пенсійний кур’єр” у районному відділенні Пенсійного фонду. Потім на “пряму лінію” пішли нові відгуки про “добровільно-примусову” передплату: на той самий “Пенсійний кур’єр”, а також на газети “Медичний вісник” та “Вісті Рівненщини”. Публікуючи ці звернення та відповідні коментарі причетних осіб, ми обіцяли тримати ситуацію під контролем.

А отже, ми направили інформаційні запити голові обласної ради Олександру Данильчуку (щодо сигналів до редакції про примусову передплату на газету облради “Вісті Рівненщини”) та начальнику Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області Володимиру Мазурку (стосовно скарг на примусову передплату на газету “Пенсійний кур’єр”).

Нещодавно ми отримали відповіді. Пропонуємо їх вашій увазі.

Ось що пише голова облради Олександр Данильчук:

“…Співзасновником газети “Вісті Рівненщини” є Рівненська обласна рада і відповідно зазначене видання значний обсяг своєї площі надає матеріалам, що розповідають про роботу та рішення обласної ради та інших органів місцевого самоврядування. Також у газеті публікуються регуляторні акти, нормативні та інші офіційні документи, які згідно з чинним законодавством мають бути оприлюднені і без яких сьогодні не можуть нормально функціонувати ради різних рівнів. У зв’язку з цим мною були розіслані листи на ім’я голів райрад з проханням всіляко сприяти передплаті газети “Вісті Рівненщини”. Це потрібно для нашої ефективної роботи. Питання передплати на газету також порушувалось на одному з засідань президії обласної ради і за ініціативи депутатів було вирішено активізувати агітаційну роботу. Безумовно не може бути мови про будь-який тиск чи примусовий характер передплати як на газету “Вісті Рівненщини”, так і на будь-яке інше видання. У цьому аспекті я, як голова обласної ради, підтримую зусилля вашої газети, спрямовані на недопущення зловживань. Зі свого боку наголошую, що такі явища як примусова передплата, подання неправдивих тиражів та інші зловживання ЗМІ, що ведуть до обману читачів, рекламодавців і суспільства в цілому, повинні бути викорінені”.

Не пройшло й кількох днів відтоді, як ми отримали цей лист, а до редакції зателефонував чоловік, який назвався працівником ВАТ “Рівнегаз”. Його звернення стосувалось… знову ж таки примусової, зі слів додзвонювача, передплати на газету “Вісті Рівненщини”. Щоправда, назватись, як і всі попередні передплатники газети облради, він не захотів. А голова правління ВАТ “Рівнегаз” Петро Дубас у розмові з нашим кореспондентом заперечив підозри:

Вказівки передплачувати газету “Вісті Рівненщини” чи будь яку іншу я нікому не давав. Так само — начальники відділів. На підприємстві ВАТ “Рівнегаз” такого ніколи не було. У нас демократія — хто що хоче, те передплачує й читає.

Залишається припустити, що в газети облради з’явились загадкові недоброзичливці, які час від часу телефонують на нашу “пряму лінію” і придумують якісь нісенітниці про “примусову передплату”. Причому, це недобросовісні конкуренти саме цієї газети — чомусь жодна людина не зателефонувала нам з приводу примусової передплати на інші рівненські видання.

Друга версія: на “пряму лінію” телефонують… самі працівники нашої редакції. Не будучи переобтяжені роботою, вони таким чином просто “приколюються” або зводять особисті рахунки з газетою облради.

Ну і, зрештою, версія номер три. Слова “всіляко сприяти передплаті“ та “активізувати агітаційну роботу” можна зрозуміти по-різному. І хто його знає, як те сприяння, ту агітаційну роботу розуміє окремо взятий керівник окремо взятої організації. Особливо, якщо керівник той звик працювати в умовах “адмінресурсу”. Такий чиновник агітацію може зрозуміти просто: дати рознарядку — всіх “нагнути” — непокірних залякати — і справа зроблена! І невтямки керівникові, що, на думку голови обласної ради, “не може бути мови про будь-який тиск чи примусовий характер передплати…”, а “такі явища як примусова передплата… повинні бути викорінені”.

Яка з цих трьох версій правдоподібніша — вирішувати вам. Або придумайте четверту. І не забудьте повідомити про це редакцію.

Тепер — про Пенсійний фонд. Звідти прийшла така відповідь:

“…Мною було дано доручення начальникам управлінь Пенсійного фонду України в районах і містах області вивчити наявність наведених фактів у надрукованій в “Рівненській газеті” статті “Ми вимагаємо від влади з’ясувати, чи правда, що… пенсіонерів примушують передплачувати газету”. Керівниками підвідомчих територіальних управлінь було повідомлено про відсутність випадків примусової передплати на газету “Пенсійний кур’єр” в районах та містах”.

Дозволимо собі перервати текст відповіді начальника Головного управління Пенсійного фонду в області В.Мазурка такою реплікою. Ви уявляєте собі, як якийсь керівник районного Пенсійного фонду відрапортує в Рівне: “Так, шефе, ми тут трішки зловживаємо, робимо примусову передплату, але зовсім мало…” Важко уявити, правда?

“Працівниками Головного управління з виїздом у м.Сарни проведено перевірку наведеної інформації у критичних матеріалах… Фактів примусової передплати на газету “Пенсійний кур’єр” в управлінні Пенсійного фонду України в Сарненському районі не встановлено”.

Думаю, тут одне з двох: або нашим додзвонювачам усе приснилось, або ж ми отримали звичайну бюрократичну відписку. Вибирайте самі, що вам до душі.

А ми лише пригадаємо, що дещо раніше, в розмові з нашим кореспондентом начальник управління Пенсійного фонду в Сарненському районі Тетяна Єлисеєва фактично визнала, що подібні факти можуть мати місце. Ось її слова: “Ми ще не відійшли від тої системи, де хтось від когось щось вимагає. Так, ми як державна установа повинні забезпечити передплату службових видань”. Щоправда, пані Тетяна запевнила: “Якщо попросимо, а людина не відмовляється, то тоді вже передплачує”.

Можливо, наших читачок, які з обуренням розповідали нам про примусову передплату на “Пенсійний кур’єр”, ПОПРОСИЛИ саме так, що вони просто не змогли відмовитись?

А про те, ЯК САМЕ можуть “попросити” людину в державній установі, особливо, якщо людина почуває себе там принижено і залякано, — думаємо, здогадатись легко.

Поки що ж (до нових сигналів на “пряму лінію”, якщо такі будуть) нам залишається повірити, що всі передплатники газети “Пенсійний кур’єр” на Рівненщині зробили свій вибір абсолютно добровільно. Ну хіба що після того, як їх ненав’язливо ПОПРОСИЛИ. А вони — не відмовились.

Чому люди бояться говорити правду?

А тепер давайте замислимось: чому жоден з наших додзвонювачів, окрім пенсіонерів, не назвав своїх імен і прізвищ? Чи не тому, що пенсіонерам — нічого втрачати, їх з роботи не виженуть, а ті, хто працює, — легко можуть опинитись на вулиці після “зайвої” відвертості?

Нагадаємо: під час телебрифінгу в листопаді минулого року голова облдержадміністрації Віктор Матчук заявив: “Якщо у когось є інформація з фактами про такий тиск — передайте мені цю інформацію, і я вас запевняю, що все, що буде залежати від мене, буде вжито”.

Отже, і голова облдержадміністрації, і голова обласної ради — проти примусової передплати. Вони самі нам про це сказали. Але чого ж тоді бояться люди?

Можливо, вони не вірять владі. Звикли, що у чиновників слова часто розходяться з ділом. А можливо, це самі керівники наші не посприяли створенню в області обстановки відвертості, коли б кожна людина знала: якщо вона вголос заявить про зловживання — їй за це нічого не буде, а навпаки тільки подякують і належно відреагують.

Ви чули, щоб хоч одного чиновничка наша обласна влада звільнила за грубе поводження з людьми, за застосування адмінресурсу, зрештою, за вирішення шкурних питань за рахунок платників податків? Отож то й воно. А люди — відчувають, що коли “просигналять” про тиск на себе — непереливки може бути не тому, хто тисне, а тому, хто “просигналить”.

Бажаєте заперечити? Будь ласка, раді будемо оприлюднити в газеті приклади про покараних чиновників.

А ми тим часом не знімаємо з контролю питання примусової передплати. Ми, як і раніше, приймаємо на пряму лінію ваші дзвінки з цього приводу. Ми, як і раніше, звертаємось до вашої свідомості: панове, на дворі третє тисячоліття, 2007-ий рік, а не 1937-ий. Ми хочемо жити як в Європі? Тоді маємо бути відвертими і відстоювати свою свободу. В тому числі — і в питаннях передплати. За нас це ніхто не зробить”.

Ігор Писарчук, ІА “Рівнеінформ”.

Матеріал опублікований у “Рівненській газеті” (www.gazeta.rv.ua) за середу, 28 лютого 2007 р.

До теми

Правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.

Конституція України, стаття 19.