Ще місяць тому «Інтер» резонував неоднозначною ситуацією у трудовому колективі. На сьогодні пристрасті, здається, вщухли. А вже за місяць, 15 березня, мають відбутися збори трудового колективу, де менеджмент каналу повинен представити проект нового механізму врегулювання трудових відносин. Нагадаємо також, що на початку 2007-го під «інтерівське крило» прилинули і три канали — К1, К2 та «Мегаспорт». Такий союз незламний утворив досить сильну мультибрендову медіагрупу — серйозного гравця на телеринку. Про «програму передач на завтра», про можливі перспективи вітчизняного телеринку розповів «ДТ» Володимир Грановський, член правління телеканалу «Інтер», сьогодні один із головних ідеологів «першої кнопки країни».

— Напевно, зрозуміло, чому перше запитання стосуватиметься ситуації на каналі й конфлікту, що розбурхав громадськість. Як би ви могли сьогодні «діагностувати» цю ситуацію?

— Мені цілком очевидна мотивація деяких осіб, котрі були «задіяні» у тому конфлікті. Очевидна, оскільки відсутність інформації і надлишок чуток завжди спричиняють щось подібне. Не дуже хочеться повторюватися, однак зазначу: багато в чому та ситуація була штучно спровокована. За великим рахунком частина колективу просто відреагувала на дезінформацію. І, не розі-бравшись у всьому до пуття, пішла на загострення — так з’явилася «ініціативна група», так виникли деякі помилкові припущення «нас хочуть закрити». Але навіть після того як відбулася зустріч із власником каналу, з менеджментом, не всі проблеми було розв’язано. Оскільки у кожному разі потрібно міняти систему правових відносин і систему зарплат. Я завжди був прихильником такої системи, коли «тіло» зарплати становить 80%, а 20% — можливі бонуси та премії. У ситуації, що дісталася нам у спадок, усе якраз навпаки: двадцять на вісімдесят або щось подібне. Звісно, така формула програмувала напруженість у колективі. Людина має одержувати гарантований дохід. А премії — це вже предмет розгляду менеджменту. 15 березня на зборах трудового колективу обговорюватиметься, зокрема, і ця тема.

— За час, що минув, деякі профі все-таки пішли з телеканалу. Приміром, зяють дірки у музичній редакції. Зрозуміло, в кожного свої причини — як особисті, так і творчі. Чи можна говорити про непоправні втрати, адже наш телеринок досить обмежений, усе на очах, як то кажуть, кожна людина на вагу золота?

— Це не зовсім так... Адже на телеканалі має бути й реорганізація. Точніше, структуризація. Канал згодом сам має обирати на ринку виробника. Тобто відігравати роль замовника. Це стосується усіх напрямів. Зокрема й музично-розважального. Я з величезною повагою ставлюся, наприклад, до професіоналізму Валентини Басовської. І жодною мірою не сумніваюся, що подальше наше співробітництво можливе. Але вже від неї самої залежить, чи створить вона продакшн-студію і чи запропонує телеканалу потрібний якісний продукт. Зрозумійте, щоб виросло двадцять гарних продюсерів, має бути вісімдесят поганих... А це теж момент часу, фактор вибору. Можу сказати, що сьогодні ми не завжди задоволені якістю новин на телеканалі — іноді може бути просто «закадровий» твір на задану тему. На «Інтері» також немає якісного політичного ток-шоу. А плани щодо реалізації таких проектів є. Треба посилити кінолінійку. Також маємо посилити форматність новин — щоб було більше розмежування за жанрами: це репортаж, це журналістське розслідування. То є все питання редакційної політики, які незабаром і хочемо оприлюднити. Так само, як і розкрити свою ідеологічну спрямованість.

— Що ви маєте на увазі, коли говорите про «ідеологічну спрямованість»? Належність до тієї чи іншої політсили?

— Коли побачимо, що в суспільстві відбуваються процеси, які не відповідають поняттям про лібералізм, коли відчуємо, що посилюється роль держави у контролі за тими секторами, які вважаються конкурентними, коли зайде мова про порушення прав людини, то глас каналу з цих приводів і є ідеологічною спрямованістю. Держава має опікуватися питаннями правил регулювання... А завдання редакційної політики — обстоювати права людей. Зокрема і щодо мовних питань. У кожному разі телебачення не може виправити помилки полі-тиків. ТБ має відрізняти помилку від «непомилки», потім інформувати про це — за допомогою телесюжетів. На сьогодні одне з найважливіших завдань — нарощування потенціалу нашої інформаційної служби. Та важлива й наявність виразної політстратегії у країні. Якщо вона є — медіа її обов’язково донесуть.

Простий приклад. Жодна політсила поки що не зайняла чіткої позиції щодо державного устрою країни — парламентська, президентська республіка... Є дискусії, є суперечки з цієї теми. А виразної позиції немає у жодної зі сторін. Традиційно ТБ вважається наймогутнішим політ-інструментом. Заможні найвпливовіші люди завжди купували і створювали телеканали, переважно з однією метою — впливати на суспільство, задовольняти потреби якогось так званого головного глядача. Якщо канал приносив гроші, це схвалювалося власником, який найчастіше однаково не робив ставки на телеканал як на рентабельний бізнес. Варто також зазначити, що й глядачі найчастіше сприймають ТБ як інструмент політичного впливу — тобто вони здогадуються, що вода ллється на один млин. І якби не певна обставина, мабуть, ця тенденція зберігалася б і надалі...

— Що це за обставина?

— Прогресування ринку реклами. Щорічний приріст рекламних бюджетів поступово зумовив те, що телеканали, замість звертатися до політиків, почали реагувати на пристрасті глядачів. Поінформованість у політиці — лише «компас» для ведення бізнесу і планування своїх витрат.

— Сьогодні помітно загострилася боротьба на телеолімпі за почесне третє місце (після «Інтеру» і «Плюсів»). Це сутичка між каналами умовної «другої групи»...

— Я не згоден із цим визначенням. Телеканали Пінчука - СТБ, ICTV, «Новий» — це зовсім не «друга група». Це потужні самостійні канали, здатні виробляти серйозний продукт. Вони займають свою важливу нішу. Вони привчили до себе глядача. Ні для кого не таємниця, що на вітчизняному телеринку сьогодні є три найбільші медіагрупи — «Інтер», «1+1» і канали Віктора Пінчука. Роднянський, наприклад, засновник і співвласник «1+1», зробив ставку на творчий потенціал, на людей, на команду, на концепцію, на позиціювання «плюсів» як українського каналу. Результат був вражаючим. А Пінчук вибудував свою стратегію на кількості успіш-них каналів, на запрошенні зірок російського ТБ. Водночас «Інтер» розвивався організаційно як бізнес, зі своїм сейлз-хаусом, виходом на супутник, продакшн-базою, будинками і студіями, зрештою, масою дочірніх підприємств. І суть у тім, що йдеться сьогодні не про конкуренцію між окремими телеканалами, а про змагальність між певними медіагрупами.

— Чи не звідси прагнення «Інтеру» створити власну медіагрупу із залученням К1, К2, «Мегаспорту»?

— Нам довелося проаналізувати минуле телеканалу. І тут примітним є повернення на «Інтер» як голови правління Сергія Созановського, оскільки він стояв біля витоків каналу. Саме з його нинішнім приходом починається реалізація проекту, про який ви говорите. Оформлення відносин із цими каналами ще не завершене. Однак стратегічне рішення прийнято.

— У чому полягає це рішення?

— У тому, що «Інтер» має намір працювати із ширшою аудиторією. Але не через сітку мовлення, а за допомогою інших телеканалів. Тобто, маючи кілька каналів, медіагрупа «Інтер» звертатиметься до різних цільових аудиторій. У телевізійному рекламному соціумі вже виникло хибне уявлення, нібито «Інтер» збирається в інтересах власника «витягати» ці канали з того становища, в якому вони перебувають (маються на увазі низькі рейтинги). Це не так. Ми активізуємо свої зусилля на брендуванні. «1+1», наприклад, нещодавно почав перепозиційовувати деякі канали — так з’явилися «Кіно» та «Сіті». І ця стратегія виявилася виправданою, оскільки починати ребрендинг «1+1» заради більшої аудиторії не лише ризиковано, а й апріорі марно: глядач звик до «Плюсів» у такому вигляді, в якому канал існує вже десять років поспіль. У глядача давно склалося і стале сприйняття каналу «Інтер». Тому деякі експерименти з радикального і не завжди продуманого ребрендингу зазнають поразки...

— Ви натякаєте на спроби попереднього менеджменту «Інтеру» трохи «омолодити» аудиторію каналу, про що ще не так давно велося багато розмов?

— Будь-які непродумані експерименти з аудиторією — небезпечний замір. Цю аудиторію треба закріплювати за собою. Телеглядач дорослішатиме — і переходитиме в іншу нішу. І ТБ має надавати можливість такого переходу з одного каналу на інший. Причому цей глядач, теоретично, має залишатися усередині певної медійної групи — незалежно від тематичного або жанрового вибору: новини, музика, кіно… Можливо, у зв’язку з деякими експериментами з «омолодження» ми й мали втрати за кількома показниками — у каналу п’ять відсотків зниження частки за рік. Нині все відновлюється. І я впевнений, що потрібно боротися за лідерство в кожному слоті. Мають бути найкращі новини, має бути найкраще кіно, мають бути найкращі ток-шоу. А загравати з «чужою» глядацькою групою, упевнений, не варто. Тому повторюся: уже не канали конкуруватимуть між собою, а виключно медіагрупи. І для виконання різних маркетингових завдань «Інтер» планує використання різних брендів, тобто він стає мультибрендовою групою. Це не «захоплення ринку». Це не створення монополії. Це створення різнопланових комуні-каційних майданчиків. Поки що це зрозуміли тільки СМЕ (співвласник «1+1») та «Інтер». І не лише зрозуміли, а й працюють уже в цьому напрямі. Зрештою створення потужних брендів збільшує капіталізацію і вартість компанії.

— Хочете сказати, «Інтер» у найближчому майбутньому буде набагато важче «купити», тому що «оптом», а не «вроздріб»?

— Щодо українського ТБ ми чомусь завжди хочемо застосувати одну й ту саму схему — якийсь олігарх продає свій канал якомусь іншому олігархові. Запевняю вас, що ця стратегія поступово відійде в минуле. Бо на зміну таким угодам приходить досить чітка й реальна перспектива випуску корпоративних цінних паперів на фондовий ринок. Тобто ІРО. І якщо медіагрупа задовольнить запити портфельних інвесторів, немає сенсу передавати канал із одних рук у другі цілком. Відкритий фондовий ринок дасть каналам набагато більше переваг, ніж інші фінансові інструменти, точніше — повний продаж. Та можу зазначити, що досі ми не одержали жодної серйозної пропозиції щодо купівлі каналу. Тобто «Інтер» цікавила не ціна, яку запропонують, а мотивація покупки. Не побачили розуміння того, навіщо цей канал хтось хоче купити. Єдиний мотив придбання — політика. Але й це наслідки старої стратегії. Це безперспективно, оскільки в такому разі телебізнес може стати збитковим і згодом може бути знову перепроданий. Причому не обов’язково із про-фіцитом.

— Від мультитем до «міні-проблем»: бренди брендами, але ж багато в чому обличчя каналу визначає особистість. Дефіцит особистостей, як і раніше,— найгостріша тема на вітчизняному ТБ. «Інтер» — не виняток.

— Це досить загальна тема. І тут, по-своєму, важливий і філософський аспект. У нас на ТБ рівно стільки особистостей, скільки їх і є. Більше не стане. Та в цьому контексті важливо згадати історичні причини... Чому наші найкращі уми — філософи (наприклад, Юркевич), письменники (той-таки Булгаков), чудові перекладачі — у різний час залишали Україну, ніби «знеструмлюючи» її гуманітарний потенціал? Чому і сьогодні журналіст має потребу в широкій гуманітарній освіті (найчастіше від вузької спеціалізації мало користі)? Особистість на ТБ — це не «замовлення за бажанням», це не контрпрограмування у сітці мовлення... Це вічний дефіцит. Або така особистість є, або її немає. Іншого не дано. Наприклад, уже для телевізійників, скажемо так, нового покоління, які намагаються розкрити свої творчі особистості, навіть недавнє минуле здається анекдотом — ті ж темники. Але щоб тому ж молодому телевізійникові зробити гарні новини, мало самого лише журфаку — треба знати і філософію, і літературу. Гуманітарна сфера підживлює. Тоді вже нічого не можна зімітувати. Як не можна зімітувати любов, волю, свободу, віру...

— Наскільки правомірно сьогодні говорити, що українське ТБ - європейське?

— Упевнений, абсолютно європейське.

— А може, все-таки воно частіше сканує «таблоїдні» напрацювання російського ТБ, намагаючись ідентифікуватися з ним?

— ТБ завжди близьке до суспільних настроїв, до масових запитів. У тій-таки Росії на телебаченні сьогодні людям насамперед цікаві співаки, кіноактори, якщо ви помітили. У нас — політики. Українському глядачеві, виявляється, їхнє життя набагато цікавіше! Наші політики замінили на ТБ поп-зірок. Але кожному глядачеві — своя програма. А якщо ви хочете знайти іншу інтелектуальну нішу — тоді дивитися ТБ зовсім необов’язково.

Дзеркало тижня