Друкуючи цей текст, я порушую правила цеху. Той, хто порушує правила, зазвичай отримує ярлика паршивої вівці і, як можливий результат, роботу на іншому телеканалі. Чи деінде поза телебаченням.

Бо на тих, хто порушує правила, на інших каналах дивляться із не меншою пересторогою. Тому у журналіста в моїй ситуації завжди залишається право на вибір.

Цей текст не претендує на всеоб'ємне бачення еволюції латентної цензури в українському телепросторі, однак мій особистий досвід може свідчити про певні системні зміни в редакційній політиці окремо взятого телеканалу.

Перед тим, як у грудні минулого року НТН залишило багато журналістів, керівництво провело загальні збори трудового колективу, де представило нового шеф-редактора новин.

Попередній шеф-редактор з певних причин перестав влаштовувати керівництво, і для всіх нас це було знаком – канал вступає в нову фазу розвитку, де може не виявитись місце компромісам між політичним замовленням та принципами журналістської етики.

Але новий шеф-редактор пообіцяв: цензури не буде, і ви це самі побачите. Хтось не повірив і пішов на інший канал. Я вирішив залишитись.

Минулого тижня я готував до ефіру сюжет "Земельна єдність більшості Києвради". Від початку сюжет планувався як журналістське розслідування щодо земельних рішень останніх сесій Київради.

Знімальна група відвідала кілька об’єктів, що до них ймовірно причетні депутати столичної більшості. Протягом цілого дня я правив цей сюжет під аргументами нового головного редактора телеканалу Ірини Міленевської. Бо від початку вона там завбачила аж п’ять судових позовів до телеканалу.

Під вечір позови звелися до нуля – у сюжет вводились коментарі тих, чиї інтереси зачіпали заяви опозиції, а найслизькіші з юридичної точки зору моменти вкладалися в уста представника громадської організації "Голос громади Києва".

Останній апелював до документів та виказував готовність відповісти за свої слова у суді.

Остаточна версія тексту викликала в головного редактора сміх з прихованим роздратуванням.

- Ви давно такий провокатор на цьому каналі?

- Від самого початку, за це мене на роботу і брали…

…Від осені 2004 року телеканал НТН принципово не задіювався інвесторами в президентській кампанії, тож під час помаранчевої революції окремі змонтовані сюжети могли лише таємниче зникати із сервера. А журналісти пишалися з того, що редакційна політика каналу полягає передусім в об’єктивності інформації, що подається з його блакитного екрану.

Офіційно заборонених тем на каналі не було, хоча восени 2005 моє розслідування щодо будівництва на Грушевського 9а ефективно загальмувало – очевидно, інвесторів цікавило, щоб у цьому дискурсі не виникало нових деталей, окрім озвучених на прес-конференціях.

Одна справа, коли будинок залишається в масовій свідомості як "речдок" буцімто вимагання Петром Порошенком хабара від інвестора Панчука, інша – коли канал НТН інформує про минуле забудовника, де, окрім рейдерства під прапором покійного Кирпи, ще і відбутий строк за хабарництво у особливо великих розмірах. Тож НТН про це не інформує.

Я спитав у керівника новин Наталки Катеринчук – чи здійснюється на канал тиск, адже за інформацією, якою володію я, окрім головного судді Вищого Господарського суду, квартиру в найдорожчій новобудові країни отримала також людина, яка ось-ось має стати головою національної ради з питань телебачення та радіомовлення?

І чи може телеканал сприяти організації інтерв’ю зі своїм інвестором, щоб той або підтвердив, або спростував інформацію, якою ми володіємо.

"Тиском це назвати не можна, мабуть, - отримав я відповідь, – Вони просто добре знайомі з інвестором цього будинку, сусіди, бігають разом на ранкову зарядку... Невже ти нічого не розумієш?"...

...- Невже ти нічого не розумієш? – розставляючи акценти на кожному слові, ще раз повторила новий головний редактор.

- Не розумію, – відповів я, додавши, що в епоху молодої української демократії, коли свобода слова в країні гарантується на рівні самого прем’єр-міністра, говорити про неможливість видавати в ефір цей сюжет просто нерозумно.

Отже слід шукати нові аргументи. Претензії до телеканалу зведені нанівець, позови тепер можливі лише до осіб, що роблять заяви в кадрі.

- Але ж вони втечуть відразу, як запахне судом…

- Ні, вони навіть готові нотаріально це засвідчити.

Іронічна посмішка мала на меті дати зрозуміти, що тема себе вичерпала. Я наполягав на аргументах, тож після пасажів про неможливість "кусати руку дающую", нарешті їх почув. Виявляється, ми не можемо чіпати регіоналів:

- Тут написано: "приблизно однакову кількість землі отримали представники Блоку Черновецького та Партії Регіонів. Трохи менші обсяги – блоку Литвина та ГАК…"

- За даними опозиції.

- Так! Але ви розумієте, що стоїть за діями опозиції, як не бажання отримати цю землю?

Аргументи з усіх сил намагалися зібратися купи, коли я запропонував розвиток теми: сюжет "Приз для перебіжчиків" – про земельні ділянки екс-бютівців. Для об’єктивності мені навіть обіцяють документи, що свідчать про земельні забаганки БЮТ, однак потім про це забувають.

Отже, ми не можемо чіпати регіоналів, але, якщо прибрати регіоналів, то виходить, що ми нападаємо на всіх інших, а це вже буде виглядати як замовний сюжет, – кажуть мені. Звичайно, з пісні слів не викинути

І потрібно або визнати офіційно, що справжня редакційна політика розходиться із офіційно задекларованими принципами, або ж оголосити так само офіційно нову редакційну політику, що канал таки є партійним рупором. Бо на цьому етапі свого розвитку вже не може ефективно мімікрувати під об’єктивний.

Навіть у розпал парламентських виборів жоден із журналістів НТН не зміг би дістати докори, що в його сюжеті порушено принципи журналістської етики. Є дві точки зору, і дисбаланс, якщо він і є, то лише хіба в довшому синхроні політичного симпатика і коротшому – опонента.

Решта – за дверима редакційної кухні, куди журналіст входу не має і мусить розвивати телепатичні здібності, якщо бажає, щоб йому вистачало камер, відряджень та преміальних.

Враховуючи, що горопашний сюжет про землевідведення не був моєю власною ініціативою, а був редакційним завданням, мене важко було звинуватити в виконанні замовлення.

Але такий натяк врешті-решт теж прозвучав наступного дня – під час наспіх організованих зборів журналістів – мовляв, ось як дехто не втримується від спокуси. А між іншим, "Громадський актив Києва" – це проект, фінансований Парцхаладзе, – розповідає шеф журналістам.

І тут демонструє свою необізнаність у темі, з такою легкістю плутаючи назви громадських організацій, адже назви "Громадський актив Києва" і "Голос Громади Києва" такі співзвучні…

…Як же тоді може побачити ефір сюжет про зелені зони, коли землевідведення на Жуковому острові стосується головного регіонала Київради? – спитав я наприкінець розмови.

- Виходить, що не може. Може вийти сюжет про генеральний план: роздуми, коментарі Лариси Скорик, та емоції, емоції, емоції… А цю тему ми закриваємо взагалі.

«Українська правда»