Я не є безстороннім – у конфлікті на ТВі мої симпатії на боці тієї частини колективу, яка страйкує. Не без серйозних застережень, які я висловлював не раз протягом останніх років, закликаючи співробітників каналу бути розважливішими, а глядачів – не творити собі кумирів. Багато що на цьому каналі було негаразд, і люди, які йшли туди працювали, могли передбачити наслідки.

Однак мені хотілося б бачити український медіаринок цивілізованим. Натомість, захоплення офісу бритоголовими, заміна гендиректора без попередження, маніпуляції з офшорками та довіреностями, а також інші сумнівні дії нових-старих власників-загарбників ТВі – це те, що віддаляє нас від цивілізації.

У публічній полеміці – маленькій інформаційній війні, що розгорталась у фейсбуку, на «Українській правді», «Детектор медіа» та ще кількох сайтах, – аргументи панів Княжицького, Шевченка і компанії відзначились дивовижним цинізмом. Від «неукраїнськості» ведучого Павла Шеремета до звинувачень на адресу Кагаловського, якого ще кілька місяців тому так вихваляли. Особливо показовим прикладом хуцпи є використання прізвищ людей, яких про це навіть не попередили, – Марії Бурмаки, Вахтанга Кіпіані, Анни Безулик, – як заспокійливої «заманухи», що має виправдати зміну менеджменту і власника (даруйте, «інвестора») в очах спільноти.

Продукт, поверненням якого намагались задобрити розбурханих і спантеличених глядачів ТВі – абсолютно не комерційний. Власне, єдиним умовно комерційним продуктом в ефірі цього каналу була еротика та телемагазини, що їх люди Княжицького обізвали «брудними» й пообіцяли прибрати (хоча раніше полум'яно обстоювали їхню необхідність як джерела доходів). А в першому повідомленні про зміну менеджменту йшлося про перетворення на «справжній прообраз суспільного мовлення» – отже, канал мав стати зовсім неприбутковим, позаяк громадське мовлення не передбачає отримання прибутку.

Суспільно-політичне телебачення в Україні, за рідкісними винятками, бізнесом не є. Так само ТВі – канал, якому навіть за умови збереження «віджатих» Хорошковським ефірних частот не світила частка аудиторії, більша за статистичну похибку, – не створювався як бізнес. Тобто, звісно, його створення було бізнесом для Миколи Княжицького, як і його попередні проекти (наприклад, «Медіадім», звідки Микола Леонідович вдало катапультувався під приводом конфлікту з власником, залишивши співробітників медіагрупи без зарплатні). Але це не був медіабізнес у прямому сенсі слова.

Можливо, в формальному бізнес-плані і йшлося про якісь майбутні прибутки, однак реальною метою існування цієї оази дисидентської журналістики в Україні часів Януковича був вплив.

І ця мета була досягнута. Не даремно конфлікт на ТВі став топ-темою, що протягом тижня заважала працювати українським користувачам фейсбука, і зовсім мало зачепив безінтернетні маси. Й не дарма головні учасники конфлікту, попри свою заклопотаність, не забували практично в режимі реального часу писати й постити лінки на свої заяви в фейсбук.

Реальною цільовою аудиторією ТВі є журналісти (люди, що мають власну аудиторію та ретранслюють їй отримані з каналу меседжі та факти), громадянські діячі, політики та лідери громадської думки опозиційного спрямування, активні й політично стурбовані громадяни. Це відносно невелика (зникома, як на масштаби комерційного телебачення), але дуже цінна купка людей. ТВі став їхнім громадським телебаченням, залишаючись приватною власністю невідомих офшорів.

Довіру аудиторії, – а це головний капітал для медіа, – засвідчила чимала сума, зібрана каналом для того, щоб відкупитись від податкової. Ступінь цієї довіри стає очевидним із численних дописів на фейсбуку, в яких люди наголошують: їм однаково, хто володіє каналом і чи чесним шляхом була здобута ця власність, головне, щоб в ефірі були Бурмака, Кіпіані, Усов, Княжицький, Седлецька та інші журналісти й ведучі, яким вони звикли вірити.

Я дуже сумніваюсь у тому, що за захопленням ТВі стоїть Банкова («Сім'я»), але впевнений, що вплив на цей «золотий відсоток» є величезною цінністю для будь-яких політичних сил і груп. Адже це можливість реально впливати на ситуацію у разі масових антиурядових виступів. У критичний момент ТВі може виявитись важливішим і дієвішим за будь-який «Інтер».

Тож, якщо ТВі може з такою легкістю – внаслідок непрозорих маніпуляцій в офшорах, підкріплених убивчим аргументом «яка різниця, якому олігарху належати», – переходити з рук у руки, він стає бомбою, підкладеною під умовну опозиційно-ліберальну спільноту.

Тому, хоч як прикро бачити кризу та передчувати занепад феномену ТВі, який приносив багато користі, можливо, буде краще, якщо ця бомба буде деактивована раніше, ніж пізніше.

І маленький прогноз. Останнім часом на ринку точаться розмови про запуск декількох проектів інтернет-телебачення, яке мало б бути – як і «реформований» новими-старими власниками ТВі – «майже громадським». Один із цих проектів належав Миколі Княжицькому (про це також пише Сергій Лещенко), інший мав намір фінансувати Валерій Хорошковський. Один збирались робити на західні ґранти, ініціаторами ще двох є відомі тележурналісти, а хто стоїть за ними – загадка. Коли довіра добірного товариства до ТВі буде втрачена остаточно, – а до цього йде, – думаю, ми станемо свідками запеклої боротьби (квазі) опозиційних інтернет-телеканалів за «золотий відсоток».