Не применшуючи демократичних досягнень сусідньої і дружньої держави, саме виходячи з логіки європейських «арбітрів», Україні варто було б подивитися, на які граблі Молдова вже встигла наступити. Щоб не отримати цими ж граблями та й по тому ж місцю.

Молдова вже спробувала зламати усталені традиції і відпустити ЗМІ у «вільне плавання», звільнивши їх від бюджетної залежності. Парламент країни, за наполегливими рекомендаціями Євросоюзу і Ради Європи, восени 2010 року ухвалив два закони - «Про свободу волевиявлення» і «Про роздержавлення місцевих та центральних друкованих засобів масової інформації».

Головним змістом документів стали свобода творчої діяльності, журналістика без цензури і без політичного диктату. Під дію закону про роздержавлення періодичних видань не підпадають профільні ЗМІ, серед яких - дитячі газети та журнали, медичні та педагогічні видання, а також наукові публікації та інші «спеціалізовані видання». Звернемо увагу на це застереження.

Загалом, зрозуміло. Центральних державних ЗМІ в Молдові нині просто немає, за винятком державного інформаційного агентства «МОЛДПРЕС». Але ситуація з місцевими виданнями виявилася значно складнішою.

На місцевому рівні закон, що називається, «завис». Помітили це якось не відразу. Через те, що в країні стрімко розвивалася ситуація і з огляду на подальші політичні потрясіння, про сам законі на якийсь час просто забули.

Як з подивом відзначають сьогодні молдавські політики, через три роки після прийняття закон про роздержавлення все ще існує лише на папері. У п'ятнадцяти районах місцеві друковані органи продовжують успішно фінансуватися з державного або місцевого бюджетів. Ці ЗМІ якимось дивним чином опинилися в списку таких, що «не підлягають приватизації».

Згідно з офіційною статистикою, до прийняття закону з державного бюджету Республіки Молдова кожному району (а їх в Молдові 40) щорічно виділялося від 300 до 400 тисяч леїв (в середньому близько 30 тисяч доларів) на фінансування місцевих друкованих видань. Відповідно, ці витрати лягали на плечі платників податків, хоча місцева преса завжди перетворювалася на орган партійної пропаганди - в залежності від того, яка з партій перемогла на місцевих виборах - ліберали, ліберал-демократи чи комуністи.

Одним з ініціаторів ухвалення згаданих законів свого часу виступила депутат від Ліберальної партії Молдови Коріна Фусу - журналіст з двадцятирічним стажем роботи на державному телебаченні. Нині вона - член парламентської комісії з питань культури, освіти, науки, молоді, спорту та ЗМІ.

Коментуючи процес роздержавлення, тобто виведення молдавських місцевих періодичних видань з-під впливу «політичних» грошей, у коментарі УКРІНФОРМу депутат підкреслила, що «виходячи з молдавських політичних реалій, фінансування партійної пропаганди на місцях все ще здійснюється за рахунок державного бюджету, що суперечить не тільки молдавським, а й європейським нормам діяльності незалежних ЗМІ».

Молдавське роздержавлення, за словами депутата, пропонує кілька варіантів виходу із ситуації. Крім банальної ліквідації місцевих газет, документом передбачено ще два шляхи.

Перший пропонує переформатувати місцеві газети в офіційний «монітор» (вісник), в якому місцеві влади будуть зобов'язані оприлюднювати винятково офіційні документи і рішення, із збереженням бюджетного фінансування.

Другий варіант передбачає офіційну приватизацію місцевих друкованих органів. Але ця пропозиція сприймається далеко не однозначно.

Представник Ліберально-демократичної партії, голова парламентської комісії з питань культури, освіти, науки, молоді, спорту та засобів масової інформації Кирило Лучинський зазначив у цьому зв'язку, що «приватизація місцевих друкованих органів може перетворитися з часом на своєрідну «палицю з двома кінцями». На переконання політика, в результаті аукціонів з продажу ЗМІ місцеві газети опиняться в руках багатих бізнесменів, які найчастіше є одночасно і фінансистами тих чи інших політичних партій. Тобто, з партійного диктату під адміністративним «дахом» ЗМІ потрапляють під той же партійний диктат, але вже під прикриттям бізнесу. Тобто, задеклароване для ЗМІ «вільне плавання» безславно закінчиться в «тенетах» місцевих ділових і партійних еліт. Чи за це боролися?...

Не менш важливим компонентом роздержавлення повинно мало б стати усунення «нелояльної конкуренції» між комерційними ЗМІ та державними виданнями, які, на відміну від перших, мали гарантоване бюджетне фінансування. У цьому зв'язку депутат Коріна Фусу запропонувала створити спеціальний Фонд підтримки періодичних видань. Ця структура могла б підтримувати прогресивні засоби масової інформації «з незалежним поглядом», що сприяють розвитку громадянського суспільства та стимулюють конкуренцію у галузі друкованої преси.

Згідно законодавчої ініціативи, бюджет Фонду буде формуватися за рахунок бюджетних перерахувань від держави, а також за рахунок бюджетів адміністративно-територіальних одиниць, спонсорства соціальних фондів, державних субсидій, грантів, донорства фізичних і юридичних осіб та з інших подібних джерел. Загальне керівництво Фондом повинна здійснювати Рада у складі 7 членів, серед яких 5 «провідних журналістів», і ще по одному представнику від уряду і парламенту.

Ініціатива, однак, не знайшла підтримки ні в депутатського корпусу, ні в уряді, як така, що входить у суперечність із самою суттю закону про роздержавлення.

Цікаво, що непрямою причиною для власного «вільного плавання» стали самі журналісти, які «набридали» своєю не завжди коректною увагою всім без винятку політичним силам. «Сьогодні ми спостерігаємо, причому не тільки в Молдові, агресивність і депрофесіоналізацію журналістської діяльності, коли автори, не спромігшись перевірити джерела, в гонитві за «смаженими» фактами вводять суспільство в оману, ще й перебуваючи в подвійній залежності - від грошей і від власного патрона», - відзначила депутат Коріна Фусу.

Загалом, у процесі роздержавлення молдавських ЗМІ виявилися свої «підводні рифи» і труднощі. Шлях до здобуття незалежності для ЗМІ виявився тернистим та довгим, йти ним молдавським медіа належить, очевидно, не один рік.

Журналісти при цьому намагаються не втрачати оптимізму і віри в те, що їх професіоналізм і майстерність будуть нарешті затребувані. Робота в пресі - це все ж не бізнес, а величезна відповідальність перед громадянами і суспільством. Парадокс у тому, що ця соціальна функція, яку покликані виконувати журналісти, має гідно оплачуватися. Щоб не перетворитися на партійний або містечковий бізнес. Добре, якби це ще й суспільство усвідомило.

Зінаїда Гурська, Кишинів, 5 квітня 2013 року