Через природні і політичні завірюхи, які на цьому тижні були основними темами у пресі, малопоміченою пройшла новина від президента: до 5 квітня Кабінет Міністрів у союзі з творчими і професійними спілками повинен розробити законопроект про реформування державних і комунальних ЗМІ. Згодом цей документ мають внести у Верховну Раду як невідкладний. І, швидше за все, за вказівкою зверху слухняна парламентська більшість прийме його. Відтак майже на сім сотень вітчизняних «районок» чекає приватизація - тобто перехід з державних у приватні руки. Як патетично зазначено у дорученні глави держави, рішення про роздержавлення прийнято «з метою виконання зобов'язань України перед Парламентською Асамблеєю Ради Європи», «подальшого впровадження європейських стандартів у цій сфері».

Можна було би поаплодувати Банковій за деклароване стремління рівнятися на Європу. Однак, видається, сказано це заради красного слівця. Ніхто з вітчизняних можновладців не зацікавлений у функціонуванні справді незалежної преси, яка у будь-якому цивілізованому суспільстві виконує роль сторожових псів демократії. Бо при вільних ЗМІ життя такої авторитарної, як нині, влади було би коротким. Тож хіба наша влада може бути сама собі ворогом?

Як нам видається, за бажанням терміново «роздержавити» пресу насправді криється прагнення шляхом нехитрих маніпуляцій встановити тотальний конт­роль над четвертою, поки що не до кінця захопленою, гілкою влади. Отримання перед президентськими виборами такого потужного інструменту впливу на маси може полегшити повторний прихід до влади нинішньому керівнику країни. І суттєво обмежити можливості його опонентів...

Ось як «Високому Замку» прокоментував «гарячу новину» один з редакторів районної газети на Львівщині (з огляду на грядущі події попросив не називати його):

- Заяви про те, що роздержавлення робиться задля нашої творчої свободи, - фікція. Ми і так почуваємося незалежними. По­міщаємо полярні судження, ні райдержадміністрація, ні райрада одноосібно не нав'язують своєї думки. Роздержавлення для нас найперше означатиме, що позбудемося щорічних дотацій, завдяки яким і виживаємо (бо надходження від реклами покриває лише 25% всіх витрат). Заробити на себе зможуть самостійні видання у великих промислових містах. Така, як наша газета, або вмре, або, щоб вижити, змушена буде піти у найми до якогось «дяді». А, як відомо, хто платить, той і замовлятиме музику. Журналісти стануть кріпаками у газетного поміщика, виконуватимуть тільки його волю. Після приватизації на плюралізмі думок можна буде поставити жирний хрест.

Щоправда, у журналістському середовищі доводилося чути і зовсім протилежні судження. В одному районі на Галичині редактор газети, яка має трьох співзасновників, розповідав, які «менінгіти» мав, якщо, приміром, портрет голови РДА «необачно» помістили на першій сторінці, а «фейс» голови райради - на іншій. «Крику по телефону було півдня, - скаржився колега. - Щоб позбутися звинувачень у відсутності «паритету», доводилося ледь не лінійкою вимірювати висоту портретів одного й іншого...».

Деякі відомі «акули пера» позитивно оцінили майбутні реформи у ЗМІ, поділилися думкою, що роздержавлення змусить їхніх колег у районах «крутитися». Зокрема працювати професійніше: шукати гострі, актуальні теми, цікаво їх подавати - щоб росли тиражі...

Були і жорсткіші висловлювання.

- Найбільше наші місцеві колеги шкодуватимуть за непоганими зарплатами при малій завантаженості, - сказав автору цих рядків один з авторитетних ветеранів газетного цеху. - Районні журналісти зовсім не навчені працювати в умовах комерційності свого видання: вони мали дотацію і не переймалися тим, наскільки важливо подобатися читачеві. Їх більше хвилювало те, як би догодити місцевим владним князькам, щоб ті, боронь Боже, не відмовили у дотації. Крім того, журналісти, які ще не є пенсіонерами, втрачають право на підвищену, так звану державну пенсію...

Які б дискусії не тривали на нашій професійній кухні, впевнений - зовсім інші мотиви керували ініціаторами «газетної реформи». Заявкою про роздержавлення команда Віктора Януковича отримує три великих козирі.

Перший - дає підстави Заходу думати про свою демократичність, про реформаторство на ділі, здатність реагувати на міжнародну критику. Як би у майбутньому не склалася доля цих ЗМІ, на Банковій твердитимуть, що, відпустивши державно-комунальну пресу у вільне плавання, діяли за передовими - західними лекалами...

Козир другий. Роздержавлення щорічно економитиме для влади на всіх її рівнях щонайменше 100 млн. грн. у і без того проблемних бюджетах. Дрібничка у масштабах країни, але коли невідомо, де нашкребти грошей на пенсії, то і ця мізерна сума пригодиться...

Козир третій, чи не головний. Звільнивши пресу від державних «пут», «реформатори» спонукатимуть місцеві газети одягнути на себе інше ярмо - комерційне. Аби при своїх порожніх сейфах втриматися на плаву, творчі колективи змушені будуть перейти до рук місцевих (або тих, що над ними) олігархів з великими капіталами. А відомо, до якої політичної сили належать майже усі багатії. Прибравши до рук всю регіональну пресу, вони на правах хазяїна диктуватимуть їй, що писати. Особливо активізуються напередодні виборів. Альтернативної думки у приватних ЗМІ ми не почуємо.

Як у ситуації, що насувається на поки що державні ЗМІ, не змусити себе торгувати професійною свободою? Як на мене - слід домогтися прийняття редакційних статутів, у яких чітко були би прописані не тільки обов'язки, а й права журналістів. Тоді за них можна було б спробувати повоювати - у тій ПАРЄ...

Отар ДОВЖЕНКО, медіа-експерт

Це один із тих випадків, коли сама ідея - правильна й потрібна, але її справедливе й чесне втілення наявною в Україні владою неможливе. Про роздержавлення вбогих «районок» і ледь живих обласних держтелерадіокомпаній ідеться вже третє десятиліття, подекуди роздержавлювати вже нема що. Всі або майже всі медіаактиви держави - хронічно недофінансовані, технічно обладнані за стандартами ХХ століття, перебувають під постійним тиском місцевої та центральної влади, не маючи змоги розвиватись і міняти щось на краще. Бажання держави провадити власну інформаційну політику й бути медіавласником має бути підкріплене відповідною фінансовою та організаційною потенцією, а її немає. Думаю, Партія регіонів розуміє, що цей ресурс міг би бути дещо ефективнішим, якби можна було докинути в нього приватних грошей, тому й ініціювала черговий раунд багаторічної епопеї роздержавлення. Знаючи схильності нинішнього керівництва держави, підозрюю, що «районки» будуть приватизовані переважно тими самими представниками влади чи бізнесу, близького до Партії регіонів. Але це означатиме лише зміну джерела дотацій, але не модернізацію та переосмислення самих себе, методів і форматів своєї роботи, необхідних для зростання й виживання в сучасних умовах. Бо видання чи телерадіокомпанія, що існує лише задля того, щоб задовольняти інформаційно-піарні потреби свого власника, може виживати лише за рахунок дотацій. А у створенні ЗМІ, орієнтованих на потреби аудиторії, влада і Партія регіонів не зацікавлені абсолютно. Адже однією з потреб аудиторії є визволення від Партії регіонів і зміна влади. Залишається примарний шанс самоорганізації колективу «районки» та її перетворення на самоврядне комерційне видання. Але мало в це вірю - більшість співробітників, а особливо менеджерів державних ЗМІ, для цього непридатні, бо мислять категоріями дотацій...