Дуля зі світу хижацького капіталу

11 Лютого 2013
6302
11 Лютого 2013
17:41

Дуля зі світу хижацького капіталу

6302
Американські російськомовні часописи – більшою частиною дайджести. І більшість авторів навіть не знають, що їх опублікували
Дуля зі світу хижацького капіталу

До «Детектор медіа» вже кілька разів зверталися як до такої собі журналістської профспілки на громадських засадах. Вирішив звернутися і я. Тим більше, що історії, подібні цій, трапляються, мабуть, щодня із багатьма журналістами України й Росії.

 

Колись, уже досить давно, я опублікував матеріал у «Дзеркалі тижня» на тему Голокосту. Йшлося про мера (примаря) Чернівців у часи війни Траяна Поповича, який у 1941 році наполіг, щоб 20 тисяч чернівецьких євреїв не висилали у табори Трансністрії, чим фактично врятував їм життя. Історія вражаюча, сам Попович, хоча і помер у 1946 році, встиг написати книгу спогадів по цю подію «Сповідь».

 

Отже, надрукував статтю і через кілька тижнів помітив, що тема несподівано затребувана не тільки в Україні, нарахував кілька десятків інтернет-републікацій. Я, в цілому, позитивно ставлюся до цього явища і не вважаю якимось особливим гріхом. Однак через рік, переглядаючи вже «паперові» російськомовні ЗМІ зі США, я несподівано побачив своє прізвище, до того ж на першій шпальті. В газеті було напрочуд багато реклами і вона мала відчутну політичну позицію, що, як відомо, також дуже цінується. У газеті була якраз стаття з «Дзеркала тижня». Очевидно, дещо сп'янілий від «міжнародної відомості», я написав до редакції американського часопису з пропозицією співпраці, з натяком - буду дешевший. Ввічливого, чемного, в чомусь навіть запопадницького листа. Минув тиждень. Мені ніхто не відповів. І я написав іншого, дуже сухого листа на три рядки, в якому повідомив, що Україна належить до країн, які підписали Женевську конвенцію із захисту авторського права. І отримав відповідь від редактора через сорок хвилин: чемну, ввічливу і в чомусь навіть запопадницьку. Щось на кшталт: цілуємо безліч разів, щасливі були надрукувати вашу статтю, ми дуже, дуже бідні. Почитав, подивився на рекламку, що якраз розміщена була на моїй статті, й подумав: яка вона, нью-йоркська бідність, чим ще можу їм допомогти? Втішився радянсько-імперськими висловами, по Достоєвському «русскіє люді - широкіє люді», і по Маяковському «у совєтскіх собствєнная гордость», себто, і не треба мені їхніх американських подачок зі світу хижацького капіталу.

 

 Скан статті автора

 

Було це два роки тому. Ну, й історія ніби закінчилася. Аж ні. Кілька днів тому друзі у Facebook без задньої думки надіслали мені посилання на статтю Михаїла Хазіна з Бостона (це повний тезка відомого російського науковця і публіциста), мовляв, про наших пишуть. Михайло Хазін, не обтяжуючи себе, дописав до моєї статті про Поповича свій початок і вона пішла, що називається, «за милу душу». Як новенька. І майже нічого не змінив в основному тексті. Моєму тексті. Причому мої авторські примітки він змінив на примітки - М.Х. Я почав думати, чому він так зробив? І зрозумів. Доволі велику частину статті складають цитати зі «Сповіді» Поповича, якими, вирішив Хазін, може скористатися кожен. Але, по-перше, він проскочив лапки і забрав також і мій текст. Недогледів. По-друге, ніякого перекладу цієї книги не існує. Її повний текст доступний лише румунською мовою (є суттєво скорочена версія - англійською). Я взяв кілька довільних цитат, які б дозволили зрозуміти, що ж відбулося. Себто, це мій переклад кількох абзаців, які мені сподобалися. Із технічними вилученнями, скороченнями тощо. Зауважу, пан Хазін не обтяжував себе ані посиланнями, ані хоча б натяками, що це не його текст, не його переклад тощо. Одна з версій цієї переписаної статті (таких версій виявилося чимало) мала назву «Создадім нравствєнний оплот», що мене по-справжньому розсмішило. Одне з посилань на Хазіна тут.

 

Скрін-шот статті Михаїла Хазіна

 

 Скрін-шот статті автора

 

Подивився, хто такий Хазін. З'ясувалося: письменник, пушкінознавець, журналіст і хтось іще. Людина солідного віку. Себто, також мушу перетерпіти, зваживши на цей самий вік.

 

Ще раз подивився американські російськомовні часописи, вони більшою частиною дайджести. І зрозумів, що решта авторів друкуються на таких же умовах, що і я. Не знають про своє щастя. І, ймовірно, і Хазін не одинокий щодо «творчих» переопрацювань. І ось питання, що ж підписувала Україна щодо авторського права і чи можна реалізувати це підписане? Мені здається, ця проблема гідна обговорення. Чи мають журналісти з України та Росії «окормляти» бідних колег з Американщини? Тому що дещо в цій історії мені здалося дивним, дещо смішним, а дещо і безсоромним.

 

Сергій Воронцов, журналіст

Фото надані автором

У зв'язку зі зміною назви громадської організації «Телекритика» на «Детектор медіа» в 2016 році, в архівних матеріалах сайтів, видавцем яких є організація, назва також змінена
Сергій Воронцов, для «Детектор медіа»
* Знайшовши помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
6302
Коментарі
0
оновити
Код:
Ім'я:
Текст:
Долучайтеся до Спільноти «Детектора медіа»!
Ми прагнемо об’єднати тих, хто вміє критично мислити та прагне змінювати український медіапростір на краще. Разом ми сильніші!
Спільнота ДМ
Використовуючи наш сайт ви даєте нам згоду на використання файлів cookie на вашому пристрої.
Даю згоду