На ТВі у «Політклубі Віталія Портникова» обговорювали 7 мільярдів доларів, які в Москві вирішили отримати від «Нафтогазу України» за ту вуглеводневу сировину, яку Україна не використала. Цього слід було чекати давно. Впродовж 20 років нікого з президентів і прем'єрів проблема енергетичної безпеки не хвилювала настільки, аби вжити рішучих заходів. Більш ніж хтось інший сприяв підсадці України на російську газову голку Леонід Кучма. Ось і в суботу, 2 лютого, в інтерв'ю московському каналу РТР Кучма поставив під сумнів перспективи сланцевого газу в Україні, бадьоро заявивши, що Європа більше за нас залежить від російського газу і не квапиться від цієї залежності позбавлятися. І хоча російський тележурналіст улесливо назвав Кучму наймудрішим із українських політиків, ми ціну його «мудрості» знаємо добре.

У «Політклубі» також говорили про екологічні страшилки щодо сланцевого газу, які з'явилися немов на замовлення, при тому, що вугілля, на яке зараз намагаються перевести нашу економіку і соціальну сферу, екологічно гірше за сланець. У цьому переконував відомий експерт пан Гончар. Дійсно, невже американцям, які схиблені на збереженні свого довкілля, його не шкода? Адже США нині - лідери з видобутку сланцевого газу. А щодо екологів... Згадую, коли будувався нафтогін Одеса-Броди-Гданськ під Одесу приїжджали групи російських борців за чистоту природи протестувати проти будівництва. Аналогічний нафтовий термінал під Новоросійськом їх чомусь не хвилював...

Бажання ж «Газпрому» на рівному місці зірвати з України 7 мільярдів доларів (по 1800 гривень з кишені кожного українця) зрозуміле. Чом би не скористатися моментом?

Усіляко проклинаючи Тимошенко і газові угоди 2009 року (і є за що їх засуджувати), донецька команда за три роки і пальцем не поворушила, аби змінити ситуацію на краще. Підписання контракту про термінал зрідженого газу з іспанським лижником ми проривом у забезпеченні енергетичної незалежності вважати не будемо. На тлі такої бездіяльності української влади Польща і Чехія, у яких були такі ж кабальні угоди з «Газпромом», вже встигли в міжнародних судах відмінити норму «бери або плати», за якою їм світили багатомільярдні штрафні санкції. У нас же бояться міжнародного арбітражу, як вогню. З чого б це раптом?

Експерти також говорили про дивну реакцію на претензії «Газпрому» з боку міністра закордонних справ пана Кожари, який натякнув на можливість визнання Україною цих 7 мільярдів, але попросив про «реструктуризацію».

Цікаво, що представник Інституту енергетичних досліджень Корольчук закликав любити Росію і не йти від неї, благав не дратувати РФ непокірністю. Що тут скажеш? Проголосити незалежність набагато легше, ніж зробити людей внутрішньо незалежними і вільними. Якщо такі настрої в цьому енергетичному інституті є домінантними, то ми ще довго не позбавимося колоніального диктату «Газпрому».

Ганна Безулик на «Інтері» презентувала другий випуск «Справедливості». Враження не краще ніж від першого. Ведуча знову нервувала, побоюючись виходу диспутантів за їй одній відомі межі. Цього разу до бар'єру викликали юриста і в минулому політика Степана Гавриша та нардепа Сергія Власенка. Говорили про справу Щербаня і резонанс цього судового процесу. За Гавришем, криза в суспільстві посилиться, як і внутрішній розкол, а на українське правосуддя чекає важке випробування. С. Гавриш явно прикрашає ситуацію. Всі можливі випробування правосуддя в Україні найганебнішим чином провалило.

Юрист Катеринчук відзначив, що всі звинувачення проти екс-прем'єра тримаються на свідченнях одного єдиного свідка - Кириченка. А Власенко одразу ж повідомив, що дружину Кириченка у Києві взяли в заручниці і два місяці тримали в СІЗО, після чого її чоловік, який перебував за межами України, став давати потрібні слідству свідчення. Олександра Кужель розповіла, що прокурори не дають матеріали слідства для ознайомлення захисту, але обіцяють всі показати представникам США. Цінним було зізнання С. Гавриша, що новий Карно-процесуальний кодекс виявився гіршим, ніж старий.

Дивитися програму було важко, оскільки для Безулик дотримання хронометражу стало самоціллю. Вона невиправдано перебивала промовців, часто на найцікавішому місці. Її у студії було надто багато - і це заважало.

Потім на екрані з'явилася уповноважена ВР з прав людини пані Лутковська. Як і слід було чекати, умови утримання Ю. Тимошенко вона визнала сповна прийнятними. Власенко звинуватив її в брехні, а Олександра Кужель заявила, що Лутковська - некомпетентна. На Безулик цієї миті було жаль дивитися. Але вона чесно намагалася захистити Лутковську від неприємних запитань, зумівши обірвати навіть Юрія Кармазіна, що взагалі мало кому вдається.

Здивував журналіст Сергій Лещенко, який закликав захист Тимошенко не заполітизовувати ситуацію, а більше уваги приділяти якості суто юридичної аргументації. Як можна не розуміти, що політичний судовий процес не несе і не може нести в собі ні грама юриспруденції?

У Шустера обговорювали іншу справу. Про вбивство Георгія Гонгадзе. Привернув увагу виступ колишнього прокурора і колишнього заступника голови СБУ Обихода, який завзято захищав Л. Кучму від звинувачень у причетності екс-президента до злочину. Зокрема, Обиход намагався дезавуювати заяви засудженого Пукача про Кучму і Литвина. Одна з перших жертв кучмівського режиму журналіст Олексій Подольський заявив, що і замах на нардепа Єльяшкевича, і побиття Подольського, і вбивство Гонгадзе - усі ці справи були сфальсифіковані спецслужбами. Обихода Подольський назвав «кагебістом», додавши, що до СБУ той не доріс, і відзначивши, що в Україні спецслужби використовуються в політичних «розбираннях», а не працюють на суспільство.

Пан Обиход сказав, що нічого поганого у КДБ він не бачить. Напевно, в ДПУ-НКВС теж? Ось у цьому й трагедія України, що у нас до цього часу зберігаються тоталітарні структури і тоталітарне мислення. І в цьому високопосадовці не бачать нічого поганого. Це означає, що Сталін у нас вічно живий.

Олесь Доній висловив переконання, що процес у справі Гонгадзе не з'ясував головного: хто замовники і натхненники злочину? Екс-міністр МВС Кравченко не міг дати вказівку вбивати Гонгадзе без імпульсу зверху. До цього часу не розслідувано і вбивство самого Кравченка, хоча логічно передбачити, що наказ знищити міністра дали ті ж люди, які розпорядилися розправитися з Гонгадзе. Риторичне питання: хто стояв над Кравченком і міг безпосередньо давати йому накази?

Усе це можна було розслідувати ще в 2005-2009 роках, якби не змова Ющенка з попередньою владою, коли смерть Кравченка списали на нібито самогубство.

На «десерт» Шустер залишив питання про невпинні зусилля міністерства освіти під керівництвом пана Табачника «виправити» українську історію. З програм зовнішнього незалежного оцінювання з предмету «історія» виключили питання про Бандеру і Шухевича, натомість внесли таких значних борців проти УНР, як Георгій Пятаков (який будь-яку Україну на нюх не переносив), Микола Щорс і Юрій Коцюбинський.

Цікаво, чи дадуть школярам прочитати гімн насильству, написаний Г. Пятаковим? Дуже, між іншим, цей текст характеризує нав'язуваного українцям «героя»: «Коли думка тримається за насильство, принципово і психологічно вільне, жодними законами, обмеженнями, перепонами не обмежене - тоді зона можливої дії розширюється до гігантських розмірів, а ділянка неможливого стискується до крайніх меж, падає до нуля. Безмежним розширенням можливого, перетворенням того, що вважається за неможливе, у можливе, цим і характеризується більшовицька комуністична партія. У цьому і є справжній дух більшовизму. Це є риса, що якнайглибше відрізняє нашу партію від усіх інших, робить її «партією чудес». Так, далеко б пішов Георгій Леонідович, якби партійні товариші не поправили. Кулею в потилицю. Прибрали з програми питання щодо багатьох шестидесятників, натомість внесли вірних синів комуністичної партії, зокрема воєначальників Маліновського і Черняховського. Ну, якщо ті, хто це робить, прагнуть розповісти про діяння військ Черняховського у Східній Пруссії, про що є багата література і свідчення очевидців, то, можливо, і треба повідати про цих справжніх сталінців... Знову права громадянства отримав термін сталіністської історіографії «Велика вітчизняна війна». Що ж, здійснюється проект «Назад, в СРСР!»

У обговоренні взяли участь експерти - історики, нардепи і міський голова Львова Андрій Садовий, у якого депутат від Партії регіонів Смітюх вимагав впровадження російської мови в столиці Галичини.

А нардеп від УДАРу пані Гриневич цілком справедливо зазначила, що підручники з історії при всій їхній об'єктивності і неупередженості мають бути написані з позицій захисту Української держави. Нардеп від ПР Болдирєв проголосив, що жодної України не було б, якби перемогла у Другій світовій війні Німеччина. Далеко не факт. Історія не знає умовного способу. Якби 1917 року в Росії не виникла тоталітарна диктатура, то не було б жодного фашизму і нацизму. Невипадково в 1930-ті роки ХХ ст. Нобелівський лауреат академік Іван Павлов (відчайдушної сміливості дід!) писав у Раднарком СРСР: «Ви з величезним успіхом сієте по світу не революцію, а фашизм. До вашої революції фашизму у світі не було». Україна стала незалежною державою не завдяки перемозі СРСР, а завдяки його краху і розпаду 1991 року. А проіснуй СРСР ще років 30, хто знає, може, дійсно жодної України вже б і не було.

Переконливе пояснення зусиллям пана Табачника дав Олесь Доній. За його словами, на виборах у тих регіонах, де виборці є носіями української ментальності, люди голосують за національно-демократичні сили. Там же, де до цих пір панує радянська ментальність, голоси віддаються Партії регіонів.

Ігор Лосєв, «День»

Фото - «День»