Цими днями виповнюється півсторіччя з дня смерті українського письменника і всесвітньовідомого кінорежисера Олександра Довженка.

Але більшість сучасних поколінь українців фільмів Довженка в кінотеатрах не бачили, хоч школярі змушені вивчати деякі його твори у програмі з літератури.

Богдан Цюпин запитав в українського кінознавця Сергія Тримбача в чому ж тоді значення Довженка для України та українців?

Сергій Тримбач: Довженко – це міф. Я думаю, що його справедливо порівнюють із Тарасом Шевченком і тією роллю, яку відіграв Тарас Шевченко в українській культурі та українському світі ХІХ століття, та й двадцятого загалом так само.

Бі-Бі-Сі: І він це зміг зробити за допомогою кіно, такого досить новітнього засобу мистецтва?

Сергій Тримбач: Так, саме тому, що вже по-справжньому його перший фільм "Звенигора" спробував витворити оту саму українську міфологію. Взагалі три перші його великі фільми – "Звенигора", "Арсенал" і "Земля" – це по-суті трилогія про воскресіння українця, української нації як такої. І не випадково, що у всіх трьох фільмах головну роль грає той самий актор. Це роль такого своєрідного більшовицького українського месії. Більшовицького, бо Довженко, як і чимала кількість українських інтелектуалів 20-років, вірив, що можна поєднати силу і міць більшовицької ідеї і українську натуру. Він, як і чимало ровесників, опікшись на поразці українців у роки громадянської війни, зробив ставку на силу й на те, що ця сила більшовика допоможе воскресити Україну та українську культуру як таку. Він помилився.

Бі-Бі-Сі: Пане Тримбач, а хіба ось цей, як Ви кажете, більшовицький елемент у вірі чи ідеях Олександра Довженка, хіба він не нівелює того, щоб було створено? Хіба оцей тягар тоталітарної ментальності та ідеї не притискає собою мистецтво?

Сергій Тримбач: Бачите, не притискає. Скажімо на мій погляд фільм "Земля" – я можу послатися на те, як цей фільм сприймали у Нью-Йорку чи Вашингтоні – для американців ці всі більшовицькі алюзії не спрацьовують. У "Землі" вони просто бачать абсолютно органічний, універсальний світ, де існує гармонія і де гине цей тракторист весільного штибу не вість власне в ім'я чого, бо цей світ і так гармонійний. І оця гармонія, забезпечена до речі у великій мірі завдяки камері геніального оператора Данила Демуцького, вражає, і сьогодні, як на мене, так само. Але це не значить, що цей фільм є легкий для сприйняття сьогодні. По-перше, це фільм німого періоду і тому тут акцент на пластиці. Останні покоління, і телевізійне це покоління, значною мірою звикли сприймати фільм вухами, у звуці, у літературній основі…

Бі-Бі-Сі: …і в кольорах напевне, бо ми маємо покоління, виховане на фільмах Голівуду, де звук, колір – це найголовніше. Як ви думаєте, чи може взагалі сучасний молодий українець бажати придбати ці кінофільми для своєї домашньої кіно колекції?

Сергій Тримбач: От якраз завтра у Будинку Кіно відбудеться презентація фільмів Довженка, його кіно спадщини у форматі DVD. Як відомо, DVD – це не просто запис у певному форматі, це ще і реставрація фільмів. Сам Довженко до речі говорив і писав, що він не бачив жодного свого фільму у пристойній проекції і на хорошій, якісній плівці. Новітня епоха зараз дарує нам можливість бачити кіно не просто у нових технічних форматах, але й у новій якості. Хоча звичайно, це – кіно, і його бажано дивитися на великих екранах. Знаєте, будь-який літературний, мистецький твір, який віддалений від нас у часі, потребує коментарів. Простий приклад: коментар Юрія Лотмана до пушкінського Євґєнія Онєґіна разів у чотири товще від самої поеми. І чим талановитіший коментар, тим ефективніше потім усе спрацьовує і на публіку і на сприйняття аудиторії. Інша справа, що складається враження, і в тому числі у нас, що люди, зокрема молоді, дуже мало читають. Важливий контекст. Сідаючи дивитися фільм Довженка, треба знати, треба мати певну суму знань, без яких сприйняття цих творів повноцінним бути не може.

Бі-Бі-Сі: Все ж таки, кіно-твори Олександра Довженка – це його загальновизнані досягнення, а що би ви могли сказати про його щоденники? Їх напевне також можна читати як літературні твори, але їх також називають дуже цікавим відображенням реалій того часу.

Сергій Тримбач: Безперечно, до речі, рукопис щоденників закритий до 2009 року у центральному архіві літератури і мистецтва у Москві. Те, що ми маємо у друкованому вигляді, – це не всі щоденники. Надруковане – це те, що було відфільтроване вдовою Довженка Солнцевою, яка пережила свого чоловіка на 33 роки, і без відома якої фактично нічого не з'являлося на світ, включно зі щоденниками. Тому, те, що зараз знаємо – це варіант, так би мовити, Солнцевої. Невідомо, чи вона там щось не знищила і не скоротила. Це може бути відомо тільки через кілька років.

Але щоденник сам по собі – це справді вражаючий документ опору художника системі і його коментар до цієї системи. Уже в часи війни він побачив зі сторони цю радянську систему, і це спричинило такий негативізм Сталіна. Він вжахнувся тому, що Україна і українці можуть загинути в поєдинку двох тоталітарних режимів. Щоденник наповнений навіть не дисиденством – це своєрідний і категоричний український Орвел, який з такою пронизливою чіткістю бачить усі катастрофічні недоліки тої системи, яка вибудувалася під орудою Сталіна.