Я НЕ БУВ ДВІЧІ ЗАСУДЖЕНИЙ І З ІНОЗЕМНИМИ РОЗВІДКАМИ НЕ ПРАЦЮВАВ

– Василю Андрійовичу, цікава ситуація склалася з Вашим призначенням: спочатку керівник Секретаріату розповів, що Ваш досвід – безцінна штука для роботи Секретаріату. Призначення  супроводжувалося цілком нейтральними коментарями журналістів. А потім, за версією Віктора Балоги, виявилося, що якісь представники мас-медіа обурено виступили проти Вашого призначення, і Вас звільнено. Може, Ви поясните цю ситуацію?

– Я не надто уважно стежив за інформаційним простором у ці дні. І, можливо, справді десь у пресі лунали не дуже сприятливі оцінки. Може, виявили, що я двічі був засуджений, чи з’ясувалося, що я співпрацюю з іноземними розвідками. І за три дні щодо мене потрібно було прийняти екстрене рішення. Причини тільки такого порядку могли викликати таке миттєве звільнення. Так ось, я вас запевняю, що в тюрмі я не сидів і на іноземні розвідки не працював.

– А як все ж таки відбувалося Ваше запрошення-перепрошення?

– Ще влітку я познайомився з Віктором Балогою. Тоді я висловив своє бачення ситуації в державі. Зокрема, те, чому так шалено падає рейтинг Президента, який на другому році своєї роботи на цій посаді має рівень популярності нижчий, ніж Кучма – на десятому.

Із таким рівнем популярності не може йтися не лише про другий термін, а й перший важко буде добувати. Запитав, чи думає над цим команда чи не думає. Я висловив кілька професійних міркувань з цього приводу. Коли Балогу призначили, я повертався зі святкування ювілею рідного Львова. Ще в дорозі мені телефонують: просимо терміново прийти на Банкову на розмову. 

Я пішов, бо дзвонить влада: потрібно слухатися. Там фактично була продовжена попередня розмова з Віктором. Мені запропонували роботу.

Я працюю викладачем кафедри глобалістики міжнародного університету “Україна”. Займаюся науковими та прикладними проблемами геополітики. В Україні зараз немає стратегічного центру управління, такого, який існує в кожній державі. Я сказав, що ось у такому плані я міг би бути корисним і запропонував Секретаріату цілком конкретні речі. Я сказав: давайте будемо працювати без відриву від виробництва. Я готуватиму для вас інтелектуальні продукти, а ви розцінюйте, і якщо вони щось варті, то використовуйте. Але керівник Секретаріату сказав: ні, давайте ми формалізуємо наші стосунки як трудові. Я розумію, що ваш рівень та потенціал це – заступник голови Секретаріату. Від цієї посади я відмовився, бо мені потрібно було б згорнути всі мої проекти в науці. Ми зійшлися на такому паліативному варіанті: я йду на посаду радника голови Секретаріату, яка не потребує організаційного навантаження, необхідності керувати людьми.

Я запропонував одразу ж на другий день кілька проектів. Ми їх переглянули, Балога висловив своє захоплення. Це був другий день перебування Президента в Німеччині... До речі, його навіть не прийняла федеральний канцлер...

ПОДЗВОНИВ БАЛОГА І ПОПРОСИВ ПІДТАСКАТИ ЙОГО

– І чим закінчилася зустріч з Балогою?

– Він сказав, що негайно, як тільки Президент повертається, то доповість про мої проекти. Потім у п’ятницю, десь о сьомій годині ранку, він подзвонив і попросив, цитую, “підтаскати його”, бо в нього перша прес-конференція. Я прийшов, але там уже його “підтаскували” незнайомі хлопці. Робили репетицію прес-конференції, відповідний папір готували. Я висловив деякі свої критичні зауваження. Зокрема, про те, що Президент піде в опозицію. До речі, ця теза була оприлюднена. Це така нісенітниця, що важко коментувати...

До кого він іде в опозицію? До України? Чи до своєї посади?

Ось так ми спільними зусиллями, із незнайомими мені людьми, попідтаскували. І це в такій ролі – перший раз чоловік, він хвилювався, мені щиро хотілося йому допомогти. Хоча такі речі потрібно готувати ґрунтовно, а не сходу, з бухти-барахти виголошувати офіційну позицію Президента.

Я сидів у кабінеті й наживо дивився по внутрішній телемережі, як це все відбувається. Справді, як для першого разу було непогано. Я про це сказав Балозі, висловив свої міркування.

Далі він попросив написати статтю Президента в “Нью-Йорк Таймс”. Якщо бути точним, тему сформулював я – Балога сказав, що потрібно щось написати для Заходу. У зв’язку з тим, що трапилося в серпні – що той, проти кого Ющенко воював на президентських виборах, став прем’єром, і світ думає, що це “разворот-поворот”, – то потрібно якось заспокоїти світ. Пояснити, що демократичний процес складний, але євроатлантичний курс збережений. Хоча, чесно кажучи, переконувати в цьому Захід дуже непросто. Але потрібно... Там мав стояти підпис Президента. Як науковець я писав би це по-іншому. Але Президентові слід про це з громадськістю говорити й запевняти, що процес демократизації не згорнутий, що він проходить складні випробування, але продовжується.

У понеділок я працював над цією статтею у “Нью-Йорк Таймс”, вона була готова, і мені навіть подобалася. А потім, знаєте, як чоловік, коли попрацює й отримає якесь задоволення, – пішов собі, увімкнув ввечері новини налив п’ятдесят грамів вечірнього віскі. Включаю, а там кажуть, що Базіва звільнено.

Чому? “Група журналістів” прийняла рішення, яке Балога виконав.

НА БАНКОВІЙ СИДИТЬ ЮКРЕЙН-БАШІ

– Жоден журналіст при цьому не згадувався?

– Може, ви там були? То скажіть. Мені почали дзвонити різні люди, у тому числі ті, хто познайомив мене з Балогою, просили не вибухати й дати можливість з’ясувати. На другий день я зателефонував у відділ кадрів Секретаріату. Поцікавився, на якій підставі і за якою статтею мене звільнено. А дівчата сказали прямим текстом, що “ви ж за власним бажанням” звільнилися, розпорядження написане. Я запитую: за чиїм власним бажанням? За вашим, відповідають, керівництво сказало, що з вами все погоджено, ви за власним бажанням звільнені. А я запитую: а часом там за розпорядженням моя заява не підколота? Сказали, що принесуть, але ще нема.

Так що зустрінемося в суді, а потім – на Банковій. Є трудове законодавство, є Конституція, є честь та гідність людини. Я маленький, такий малесенький українець, яким керує один-єдиний великий українець, посланий з Небес. Месія. І Месія взяв і отак ось переступив через маленького українця, переступив через Конституцію, через права людини. І одне з цих прав – це право на працю.

А для чого йому рахуватися з Конституцією, яка захищає маленького українця, коли він великий українець? Я думав, що живу в державі, якою керує демократичний Президент, а в цій ситуації я побачив, що на Банковій сидить такий собі Юкрейн-баші. І хай він другий раз не ображається, що я його знову не так назвав, тому що його в широкому сенсі таким роблять його підлеглі.

Оце формально фабула. Тепер щодо “закуліс”. Я серед “любих друзів” маю справжніх друзів. Нормальних людей, з якими я спілкуюся, і вони поцікавилися причинами. Балога сказав: його заставили. Він у такій самій ситуації, як і я.

НАЙМОГУТНІШИЙ ТЕМНИК – ЗЕЛЕНОГО КОЛЬОРУ З ПОРТРЕТОМ ДЖОРДЖА ВАШИНГТОНА

– Вас звинувачували, що, коли Ви працювали в Адміністрації Президента Кучми, то начебто були причетні до темників і що Ви втручалися в роботу ЗМІ?

– Коли я працював на держслужбі – у той час, коли державою керував Кучма, – мені було доручено спочатку бути спічрайтером, а потім – речником держави. Державна служба – це не служба Ющенкові чи Кучмі, служба державі.

Чи хтось дорікне мені, що я робив  це непрофесійно чи всупереч інтересам моєї держави, за яку я життя віддавав у 1990 році, будучи редактором та організатором першої демократичної газети в Радянському Союзі? Я особисто, і в цілому Адміністрація Президента як структура, до темників відношення не мали. Назвіть мені прізвища людини або кімнату АП, у якій ці темники створювалися.

Ми володіли неофіційною інформацією, що це робиться, робиться за її межами – хлопчиками, яких інструктував винахідник цієї “інформаційної політики” Марат Гельман. Вони ж писали їх і розсилали. Усі деталі розкажу на прес-конференції, яку проведу у Вашому агентстві.

А тепер, розглянемо ситуацію з іншого боку. Ганьба темникарям-гнобителям! А як із рабами, яких гнобили? Чому раб – тоді, а не тепер, на найбільш проституйованому каналі не сказав: “Досить, я не хочу бути рабом!” Ні, стадо покірно брело на бойню. Бо працював наймогутніший  темник – зеленого кольору з портретом Джорджа Вашингтона.

Коли я поїхав на один із каналів, там уперше побачив, як виглядає темник. Керівник цього телеканалу відкрив мені комп’ютер і показав мені.

Я кажу: не виконуй його. Він каже, як не виконувати, мені сказав власник.

Коли я працював у газеті, у мені кров закипала, коли бодай одне слово в моєму матеріалі редагували. Потім я завжди пам’ятав про те, наскільки слід бути акуратним із текстом, який написала інша людина. Може, це недолугий текст, але у творчому процесі треба бути обережним. І як уявити собі, щоб наказувати, як писати, а телеканалам – узагалі розсилали готові тексти до сюжетів?

Я тоді обурювався, причому вголос. Я був спічрайтером, я виготовляв тексти офіційної риторики держави і жодного відношення до інформаційної політики не мав. Крім того, під час Кучми я належав до євроатлантичного крила і робив усе, аби цей стратегічний курс було збережено в офіційній риториці. Але це окрема – дуже серйозна розмова.

– Відомо, однак, що перед парламентськими виборами 2006 року Ви працювали на Юрія Бойка, який не дуже  шанує НАТО...

– В останніх парламентських виборах я участі не брав, але надавав консультації деяким політикам, серед яких був і Бойко. Щоправда, до моїх порад він не дуже прислухався. Я багатьох консультував, у тому числі й “Нашу Україну”. До мене зверталися.

Коли був провальний виступ Президента на річницю Майдану, я хлопцям сказав, навіщо ж ви його так підставляєте?  Що це за виступ?

“ПРОБЛЕМИ З МЕЛЬНИЧЕНКОМ БУДУТЬ ЗДАВАТИСЯ ВАМ КВІТОЧКАМИ, А ЯГІДКИ ВАМ ВЛАШТУЄ БАЗІВ”

– Ви, якщо вірити пресі, були “людиною Кірпи”...

– Давайте, розкажу Вам, як я потрапив у АП.

Я працював на посаді генерального консула в Торонто – столиці світової діаспори. Це – напівукраїнське місто, там розташовані всі інституції світової діаспори. У той час там проходив Світовий конгрес українців. Мої попередники з діаспорою не контактували. Це були синки “кагебістів”, які з тою діаспорою воювали. А тут уперше приїхав щирий українець. Я пішов на конгрес, виступив. Можливо, виступив дещо емоційно. Ющенко тоді  останні дні добував прем’єром, але про можливість його близької відставки я не знав. Тоді у виступі я сказав, що тепер є перспектива, постав серйозний політик, який може забезпечити прискорення розвитку, сконсолідувати ліберальні та націонал-патріотичні сили, який може постати на місці страченого Чорновола. І сказав, що майбутнім лідером нації я бачу Ющенка. А там сиділи хлопці в погонах, та й агентура ще була всередині, то й “стукнули”.

А так збіглося, що відбувалася десята річниця Незалежності, тож я вирішив її провести на високому, тріумфальному рівні. Я зібрав десь шістсот чоловік    на прийнятті, на зустріч прийшло сто генеральних консулів. Ну, виступив я там із промовою, а спіч був такий максималістський, наче Україна вже в НАТО. Буквально наступного дня мені циркуляр з МЗС надходить: геть з пляжу. Тоді мене перший раз звільнили за підтримку Ющенка. Я дзвоню в МЗС. Ніхто не бере трубку. Дзвоню в Оттаву послу, він каже, що не знає, але порадив тихенько збирати валізи. Я довів до лідерів діаспори, що мене відкликають. Це був грім з ясного неба. І вони тоді закидали Адміністрацію Президента листами. Почався тоді рух на захист генконсула, який очолила мати куми Катерини Чумаченко Ірена Вжисневська. Я збирався провести прес-конференцію для зарубіжних журналістів, а в Київ передав відкритим текстом: проблеми з Мельниченком будуть здаватися вам квіточками, а ягідки вам влаштує Базів.

І тут  почалися дзвінки. Мене практично поновили, правда перевели радником до Оттави, почали заспокоювати. Я взяв відпустку й повернувся до України. Щоправда, побоювався. У дипломатії під “кришею” зазвичай працюють розвідники, а в генконсульстві працювали комерсанти. Вони користувалися Віденською конвенцією недоторканності. Під цим прикриттям робилися оборудки, я з цим не погоджувався. Тому й побоювався повертатися в Україну. Але ж не ставати емігрантом.

Так чи інакше – слід їхати додому. І запросив мене на Банкову Литвин, запропонував роботу. Я подумав, це моя держава. Я буду служити не режиму, а державі і спробую приносити користь. Але в них були інші мотиви, взяли, щоб мовчав, пар випустив, не став ще одним Мельниченком. Посада називалась – науковий консультант Президента, ніякої роботи, жодних доручень, заховали, щоб сидів тихо. Я практично був нефункціональний.

Потім почав щось робити. Як фаховий політолог у сфері зовнішньої політики почав писати аналітичні записки, чисто з власної ініціативи, ніхто ніяких доручень не давав. Потім вибори, Литвин пішов у Верховну Раду, прийшов Медведчук зі своєю командою, привів партійну верхівку, усіх розставив, на мене жодної уваги не звертали. І так тривало кілька місяців.

Але ми часом недооцінюємо значення державної риторики. Тексти – ось головне завдання Банкової на 90 відсотків. Можна сидіти за столом, надувати щоки, але сядь напиши текст державної політики. Литвин сам писав такі тексти. Коли прийшов Медведчук – настала криза жанру... Серед сильних сторін Медведчука схильність до творчості не спостерігається. Тут згадали, що є тут такий... Тобто про мене. Так я став головним спічрайтером. Потрібні були посадові повноваження для здійснення функцій спічрайтера. Для мене запровадили нову посаду – заступника голови АП й створили нове управління, роботу якого так і не дали розгорнути.

На Банковій мені до кінця не довіряли ніколи.

Одного разу після прес-конференції Кучми я сказав у кулуарах фразу: “Що він наговорив! Остапа понесло.” Йому донесли. А він мене зустрічає і каже: “Тепер ти будеш говорити”.

Уявляєте, що було б, якби я так сказав про нинішнього демократичного Президента. Де б я опинився? Отаке я бовкнув. І замість мене вигнати, “авторитарний” Кучма сказав: тепер будеш говорити від імені держави. Отак я, окрім спічрайтера, став ще й речником.

Але повторююсь, мені не довіряли, спецслужби писали доноси, що я доповідаю “Нашій Україні” таким шляхом: нібито я даю своїй дружині інформацію, дружина має контакти з посольством Польші, і так воно передається “Нашій Україні”. І питання про моє звільнення поставало не раз.

Під час виборів я був на засіданні Ради регіонів, весь істеблішмент держави зібрався у Пущі-Водиці. І там червоною ниткою проходила думка: “пора и власть употребить”. Тиск на Кучму був шалений. І тоді я виступив у “Файненшл Таймс”. Вийшло моє інтерв’ю, потім виступив на Бі-Бі-Сі, де казав, що отруєння Ющенка стоїть у одному ряду з убивствами Коновальця, Ребета, Бандери.

Поїхав я на могилу батьків до Львова. Вийшли з літака, пішли попити каву, вмикаємо телевізор. Слухаємо, що Кучма мене вигнав. Так другий раз мене звільнили за підтримку Ющенка. Але, повірте, третього разу не буде. Чому? А тому, що я більше висловлюватися чи діяти на його підтримку не буду. “На кладовище розстріляних ілюзій більше немає місця для могил”. Це – Василь, але Симоненко.

ЗІРКИ З СЕКРЕТАРІАТУ ЗВІЗДЯТЬ ПО ВСІХ КАНАЛАХ, АЛЕ ЗІРКА В НИХ  МАЄ БУТИ ОДНА

– Як Ви оцінюєте ефективність структури нинішнього Секретаріату? Литвин вважає, що АП як потужне інтелектуальне відомство зруйноване.

– Дивімося завжди, що не виході? Продуктивність. Коли контора ефективна, то ефективна діяльність того, на кого вона працює. Катастрофічне падіння рейтингу першої особи в державі  показує, наскільки ефективним є його менеджмент. Цей менеджмент провальний у двох попередніх складах. Президента виставляють як корову на лід. Нібито чотири ноги, а вони розповзаються.

Де ви таке бачили, щоб голова держави формулював офіційну позицію держави експромтом? Навіть якщо – “семи п’ядей во лбу”. Хоча це не той випадок.

Ця функція, яку я забезпечував – формулювання офіційною позиції держави, риторика держави – знехтувана. Цю функцію Секретаріат не виконує. Ви почули за два роки бодай один стратегічний документ, виголошений Президентом? Привід під це можна знайти. Є такий відмий вислів Клінтона: “Дурню, уся справа в економіці”. Перефразовуючи його, можна сказати: “Дурню, уся справа в геополітиці”. Уперше за 15 років святкування Незалежності не було ґрунтовної доповіді, не було засідання. Не було кому підготувати стратегічний документ. Повне банкрутство. Державу звели на рівень сільради.

– А як Ви оцінюєте новий склад Секретаріату?

– Секретаріат перетворено на бюро з працевлаштування – хлопчаків, які були міністрами. “Зірковий склад” – так вони себе назвали. А я кажу, у вас тут, хлопці, одна зірка, на четвертому поверсі (Президент. – Ред.), а ви – мурашки. А що ми маємо? Зірки “звіздять” по всіх каналах. Вони вже бачать себе на місці боса, рейтинг якого “непідйомний”. Чого бігаєте по каналах? Голові Секретаріату, може, й не варто ходити на брифінги, коли з артикуляцією серйозні проблеми.

Вони перетворюють на посміховисько мою державу. Думаю, що з трьох спроб щось там “сколотити”, це – найбільш невдала.

Я завжди кажу, що коли людина більше нічого не вміє робити, то вона збирає наради. Секретаріат має бути мозковим стратегічним центром. Там слід працювати головою, а не кулаком. А коли вершник без голови, то рука завжди тягнеться до маузера.

УНІАН