Ні, я б так категорично не казала, що це зрада телебаченню. Абсолютно ні. Я йду туди, тому що я вважаю, що це серйозний та відповідальний виклик долі. Якби я відмовилася, я б обов’язково про це пожалкувала, що цей шанс не використала.
Звичайно мені зараз страшно. Чесно, я не приховую цього. Це була несподівана пропозиція, але все ж таки я вірю, що на телебачення повернуся, рано чи пізно.
Двері на телебачення не зачинені, мені про це повідомили абсолютно офіційно.

Ти вважаєш, що це для тебе кар’єрний ріст? Ти сказала, що повертаєшся на телебачення. Все-таки ти себе бачила в політиці чи ні?

Ні, я себе не бачила в політиці? Я себе навіть не бачу в політиці. Принаймні зараз я далеко не переконана, що це справа мого життя. Тим більше, що посада прес-секретаря не є політичною посадою. Це не є людина політики, це не є політик, це, швидше, посада технічна, я б сказала.
Тому я не можу говорити про те, що буду займатися політикою. Принаймні я цього не хочу робити, я просто хочу робити свою справу, от і все.

Ірино, один-два-три – страхи?

По-перше, страх не впоратися з поставленим завданням. Це мабуть головний страх. І страх перед невідомістю. Все.

А впевненість?

Для того, щоб була впевненість, потрібні принаймні знання.

На що ти можеш покластися у своєму характері?

В принципі, я можу покластися на свою наполегливість. Я думаю, що терплячість, тому що я людина дуже терпляча. І, сподіваюся, можу покластися на свою родину.

Чого тобі точно бракуватиме?

Мені дітей бракуватиме, це я вже відчуваю, і вільного часу.

А вільний час – це... ?

Це діти, цього мені однозначно бракуватиме.

Чому ти здобула дві вищі освіти? Для чого тобі?

Якщо чесно, в той час, коли я здобувала дві вищі освіти, мені було дуже тяжко, і це вже було заради спортивного інтересу.
Я точно знала, навіщо я закінчую Києво-Могилянську академію, але не дуже чітко розуміла, навіщо я вчуся паралельно в театральному інституті ім. Карпенка-Карого.
Але, очевидно, мені було шкода зусиль, які я витрачала, коли вступала до інституту ім. Карпенка-Карого. Мені здавалося, що довести справу до кінця і закінчити цей інститут є цілком логічним.

Ставлення до твоєї попередниці?

Іра, я б сказала, це моя приятелька. Коли я дізналася про пропозицію, їй зателефонувала одній із перших. Для мене дуже важливою була думка Ірини.
Скажімо, коли ми з нею поговорили, в мене залишилися дуже хороші відчуття. Я внутрішньо заспокоїлася для себе.
До Ірини я ставлюся з величезною повагою. Насамперед тому, що вона з Президентом пережила найважчі 5 років, найважчі. Ірин досвід є абсолютно унікальним і неоціненним. Іра така єдина, другої такої Іри вже не може бути.

Ти на своїй прес-конференції сказала про відкритість Президента і Секретаріату до преси. І в цьому ти ще трохи залишаєшся тележурналістом, телеведучою. Ти – на боці преси. Ти усвідомлюєш, що це друга гілка влади?

Це усвідомлюю. Але я не висловлювала навіть свою думку, скажімо так. Звичайно, це моє переконання як журналіста, однак це співпало з баченням Президента.
Тому що я в той день мала зустріч з Президентом, і Президент абсолютно чітко сказав, що преса і влада – це партнери. Тому діалог з пресою має будуватися на принципах відкритості та активності.

Ти вже була у своєму кабінеті?

Ні, ще не була.

Це від понеділка все почнеться?

Я думаю, так. Насправді я ще до якоїсь рутини не підходила близько, просто не встигла.

Радіо Свобода