Уродженець Кіровоградщини письменник та кіносценарист Олександр Жовна час від часу навідується на літературні й кінотусівки та книжкові ярмарки, і його поява завжди викликає неабиякий інтерес. Олександр Юрійович - імпозантний мужчина, зі шляхетною сивиною та мудрими очима, він не маячить постійно в інформаційному просторі, але коли вже звучить, то голосно й небезпідставно. То Роман Балаян зняв фільм «Ніч світла» за його оповіданням, то Олександр Жовна одержав звання «заслуженого діяча мистецтв України», то став учасником кінофестивалю в Кельні... Олександр Юрійович час від часу сколихує наше столичне мистецьке життя. Жовна живе у своїм маленькім «раю» - в Новомиргороді Кіровоградської області, не працює в журналістиці, чим принципово відрізняється від своїх колег по перу. Наша розмова була про творчість, життя та його сенс.

«Агресивна посередність - ось що найстрашніше у формуванні смаків»

- Останнім часом в Україні з'являється чимало кінофестивалів, тижнів кіно різних країн, які мають наблизити українського глядача до світового кінематографа. Немасове кіно залишається доступним лише вузькому колу і після фестивалів зникає в шухлядах...

- Немасове кіно не має бути популярним, інакше воно перестане бути мистецтвом. Інша річ - як зробити так, щоб немасового глядача у немасового кіно збільшилося. І, за законами еволюції, саме так і мало б відбуватися. Хоча, дивлячись на розвиток кіно, а особливо телебачення, я зробив висновок, що еволюція насправді, виявляється, - деградація! Агресивна посередність - ось що найстрашніше у формуванні смаків та мистецьких орієнтирів, особливо для підростаючого покоління. А насправді будь-яке кіно цілком доступне. Особливо для тих, хто хоче його бачити. Принаймні так мені здається.

- Ви також пишете сценарії. Беретеся за все, що пропонують, чи маєте власну цензуру?

- Одна з моїх публікацій має таку назву: «Не пишіть кіносценаріїв!». Там розмірковував і давав поради молодим сценаристам та літераторам, спираючись на власний досвід. Писати сценарії - справа невдячна. Мудріше писати хорошу літературу, що зможе стати цікавим сценарієм. В іншому ж разі це залишиться просто літературою. А от сценарій як жанр небезпечний. Якщо не реалізується на екрані, що дуже ймовірно в наших реаліях, - то й помре десь у шухляді. Я жодного разу не писав просто сценаріїв, усі мої фільми - це екранізації повістей чи оповідань. До речі, у мене є кілька оригінальних кіносценаріїв, які так і залишилися нереалізованими. А от чотири повісті перевтілилися в кіно, а ще чотири стали лауреатами «Коронації слова» саме в номінації «Кіносценарій», хоч вони ніякі не сценарії. Треба писати вартісну літературу.

«Зйомки «маленького життя» супроводжувалися великими випробуваннями»

- Кажуть, що зйомки фільму «Маленьке життя» супроводжувалися незвичайними обставинами. Що незвичного відбувалося на знімальному майданчику?

- Зйомки «Маленького життя» супроводжувалися великими випробуваннями та дивами. Зйомки офіційно благословив сам Блаженнійший Володимир (Сабодан). Але різних див і містики вистачало. Я називаю цю роботу любительським кіно не тому, що знімали картину не професіонали, а тому, що знімали від великої любові до кіно непрофесіонали. Ну, чи не диво: сидимо з оператором, директором на Одеській кіностудії, дивимося у вікно й відчуваємо безнадію. За календарем кінець лютого, але вже відчувається весна - 17 градусів тепла, і деякі екзальтовані одесити вже йдуть купатися до моря. А за планом зйомки потрібна зимова натура (заметілі та сніжні кучугури)... І що ви думаєте: 3 березня випадає сніг, та такий, що ми навіть не змогли доїхати до Лебединського монастиря. За три дні відзняли всю натуру, а на четвертий день сніг розтанув...

На головну роль був потрібен хлопчик років восьми-десяти. Спонсори організували кастинг, куди прийшло багато маленьких киян із батьками. За цілий день я не знайшов жодного підходящого обличчя! Занадто вже благополучними виглядали діти, а мені хотілося симпатичне і нещасне обличчя. Я приїхав додому в Новомиргород у відчаї. Не спав цілу ніч. А вранці мене щось підняло і повело до школи, де колись навчався. Іду коридором. Раптом дзвінок, відчиняються двері, вибігає ватага, і якесь хлоп'я мало не збиває мене з ніг. «Стоп! - кажу я. - Затверджений». Уже потім побачив, що двері, з яких вибіг головний актор, і були дверима мого колишнього класу!

Ще одне диво сталося, коли в Новомиргород приїхала знімальна група Одеської кіностудії. Планувалася зйомка в церкві з участю головного героя. Телефоную батькам, щоб на ранок готували малого. А мама каже, що він зніматися не зможе, захворів, у нього висока температура. Починаю її благати, звозимо місцевих ескулапів, напихуємо хлопчика пігулками. До ранку температуру трохи збили, та все одно 38. Мама проти зйомок, хоч сам герой хоче. Ще декілька годин умовин - і їдемо в сусідній район до старої церкви. Доки готували камеру, освітлення, малий сидів у моєму автомобілі. Коли ж настав час зйомки, Кирилко переступив поріг церкви, куди його за руку завела бабуся-старостиха. Вона перехрестилася, поцілувала ікону і попросила, щоб малий теж зробив так само. Кирилко повторив бабусин ритуал, і почалися зйомки. Згодом уся група помітила, що щічки хлопчика порожевіли, очі прояснилися. За півгодини ми відзняли сцену. Коли вийшли надвір, над церквою в синій блакиті, де не було жодної хмаринки, замайоріла веселка. Цей кадр вдалося зняти.

- Де можна побачити цей та інші ваші фільми?

- «Маленьке життя» демонстрували на Першому Національному. Щодо «Партитури на могильному камені», то не знаю, чи бачили це кіно українці, зате росіяни регулярно демонструють стрічку на різних телеканалах. Як фільм потрапив до них ? Не знаю і не переймаюся. Там же часто можна переглянути і Second Hand та «Ніч світла».

- У титрах вас не зазначено автором сценарію «Ніч світла». Яка ваша участь у цьому фільмі?

- «Ніч світла» зняли за моєю повістю «Експеримент». Спочатку був автором сценарію. Далі на прохання Балаяна я написав їх декілька. Режисер продовжував вносити свої корективи, і я брав їх до уваги. По суті, авторів сценарію стало вже двоє - я і Балаян. Однак все якось не складалося. Згодом Роман Гургенович запропонував долучити до роботи легендарного Рустама Ібрагімбекова. Так нас стало вже троє. Коли справа дійшла до зйомок, нас поменшало, а в титрах фільму залишилися Балаян та Ібрагімбеков. Моє ім'я стоїть як автора повісті «Експеримент», за якою знято художній фільм. Гадаю, це цілком доречно, адже від «Експерименту» в фільмі мало що залишилося...

«Юкрейнен драм псіх»

- Це правда, що ваш перший фільм украли?

- Перший фільм називався «Партитура на могильному камені», знятий за однойменною повістю 1995 року. Ще студентом я та мій польський приятель Войцех Лепковський ходили на Байкове кладовище й натрапили на могильний камінь, де були викарбувані ноти і шматок партитури. Войтек переписав їх на сірникову коробку і вдома зіграв на роялі. Я почув дивну музику. А через десять років, по дорозі з Києва до Карпат, використавши цей зворушливий привід, написав повість. Згодом зняли однойменний фільм. Ще пізніше той самий Войтек Лепковський надіслав мені польську газету з телепрограмою, де, зокрема, в репертуарі Краківського телебачення червоним олівцем було підкреслено: «Партитура на камнє надгробнєм, юкрейнен драм псіх». Особливо мене здивувало визначення жанру. Я намагався з'ясувати, яким же чином фільм потрапив на Краківське телебачення, але ні в Мінкульті України, ні на Одеській кіностудії, де знімався фільм, ніхто про це нічого не чув. Потім звернувся до спонсора картини, який надав фінансову підтримку під час зйомок, на що він відповів: «Да не переживай ты, сейчас все воруют!». Я прислухався і не переживав...

- Ви працюєте в інтернаті для розумово відсталих дітей. Що тримає вас на цій роботі?

- Там я відпочиваю душею. Природно, що я ходжу туди зовсім не для спілкування з колегами. Там є дещо цікавіше - атмосфера незвичайних людей з маленьким розумом і великим серцем. Навіть помітив безпосередню залежність - чим менше того самого розуму, тим більше щирості. Мене хвилює доля кожного. І коли раніше я переймався тим, що учні виходили зі свідоцтвами подібного закладу, що зачиняло двері до вишів, то сучасний природний добір нівелює усякі офіційно оформлені папери про освіту. Тому вони самі знаходять свій шлях у житті без формальних дипломів. І часом доволі успішно. Скажімо, колишній розумово відсталий мій учень Міша Зільберман зараз очолює кооператив таксистів в області, на противагу більшості дипломованих спеціалістів, які торгують на базарах.

- Ви часто «вбиваєте» своїх героїв. Це трохи наштовхує на думку про теорію Фройда: в такий спосіб людина дає вихід якимсь негативним емоціям, відчуттям, які пропускає крізь себе. Чи може це якось бути пов'язане з вашою роботою, де дещо інакше оточення, розуміння світу?

- Із роботою це не пов'язано жодним чином. Хіба те, що більшість ранніх творів я створив саме на роботі, ба навіть під час роботи. Діти мені не заважали. Вони хороші. Але це секрет для адміністрації. Хоч тепер я вже не пишу на роботі. Та й не тільки... Коли ж говорити про фатальні фінали більшості героїв - гадаю, це природно. Все наше життя ми готуємося до смерті. Тому нічого дивного з моїми героями не відбувається. Хоч сама якість смерті буває різною, однак головного сенсу це не змінює.

- У вашому житті є література, кіно, чуже горе, власна доля. В чому бачите сенс життя?

- У моєму житті були література і кіно. На жаль, життя якось швидко сплинуло. Принаймні творче... Якось Антон Павлович Чехов сказав: «Якщо можеш не писати, не пиши». Творчість повинна приносити особливу насолоду - більшу за алкоголь, наркотики чи статеві стосунки. Якщо це не так - займайся тим, що перелічив. Маю заповітний куточок на березі річки, де тепер живу, - це «рай», де, можливо, згодом я знову відчую насолоду творчості. Напевно, в цьому і є сенс життя...

ДОВІДКА «Дня»

Олександр Юрійович Жовна - український письменник, кіносценарист. Член Національної спілки письменників України і Національної спілки кінематографістів України, Заслужений діяч мистецтв України.

Народився 15 лютого 1960 року в місті Новомиргород Кіровоградської області.

Закінчив Київський педагогічний інститут ім. М. Горького (нині - Національний педагогічний університет ім. М. Драгоманова). Автор книжок «Партитура на могильному камені», «Вдовушка», «Експеримент», «Маленьке життя».

За оповіданнями Олександра Жовни «Партитура на могильному камені», «S.H. Second hand», «Експеримент» знято фільми «Партитура на могильному камені» (1995), Second hand (режисер обох - Ярослав Лупій), «Ніч світла» (режисер - Роман Балаян).

Любов Багацька, «День»

Фото - «День»