Наприкінці липня прокурор Києва скасував постанову про порушення кримінальної справи щодо керівника телеканалу ТВі Миколи Княжицького. Очевидно неправомірний документ, який санкціонує кримінально-правове переслідування відомого журналіста, скасовано. Статус-кво відновлено; відновлено самою державою у позасудовому порядку; відновлено відносно швидко - впродовж менш ніж місяця з моменту порушення кримінальної справи. Але чи справді можна сказати, що в цьому випадку спрацювали державні механізми та правила, спрямовані на захист інтересів громадян від окремих
проявів сваволі з боку деяких непорядних представників правоохоронних органів? Чи все ж таки йдеться про рідкісний виняток із тенденцій, що встановилися впродовж кількох останніх років у податковій політиці держави стосовно платників податків. Політиці глибоко репресивній, в основі якої немає нічого, крім фіскального інтересу держави, де принципів соціальної справедливості та законності дотримуються на рівні часів збирання київськими князями полюддя з підвладних племен.

Зрозуміло, далеко не кожен платник податків має вдосталь сил та можливостей для створення інформаційної хвилі, здатної привернути увагу генерального прокурора і президента на кричуще порушення його прав. Адже, на жаль, тільки публічність, на яку вдалося вивести спір телеканалу ТВі із Державною податковою службою, та пов'язані з цим репутаційні ризики влади на міжнародному рівні стали основною причиною визнання державою своєї помилки, принаймні у частині порушення кримінальної справи.

Спробуймо проаналізувати сутність спору податкової служби з телеканалом і порівняти з тими історіями, які значно частіше, ніж хотілося б, знаходять відгук у наших серцях під час довгих вечірніх розмов за чаркою чаю.

Для початку відзначимо процесуальні моменти, пов'язані з проведенням податковою службою двох позапланових перевірок телеканалу у квітні поточного року. Адже, згідно з постановою Верховної Ради «Про забезпечення безперешкодної діяльності засобів масової інформації у передвиборний період 2012 року», Державній податковій службі України було рекомендовано скасувати графіки перевірок засобів масової інформації на період виборчої кампанії. Тобто мораторій поширювався на планові перевірки засобів масової інформації, якщо не заглиблюватись у мету і суть впровадження такого мораторію, а телеканал перевіряли позапланово.

А отже, лукавство податкових органів полягало в тому, що, формально виконуючи рекомендації, податкова жодним чином не обмежувала себе в проведенні будь-яких мотивованих або невмотивованих позапланових вишукувань у бухгалтерській документації засобу масової інформації. Незважаючи на те, що період, який перевіряли податківці, раніше вже перевірявся податковою службою (у процесі планової перевірки в 2011 році), податкова діяла цілком у межах правового поля. Адже чинна редакція Податкового кодексу аж ніяк не обмежує податкову службу в кількості проведених позапланових перевірок. Всупереч уявленню, яке побутує в середовищі платників податків, буцім податковий період «закривається» комплексною податковою перевіркою, до платника з позаплановою перевіркою будь-якого періоду податківці можуть прийти необмежену кількість разів у межах трирічного терміну давності. Принаймні санкції можуть бути застосовані в рамках цього терміну, а перевірити, маючи бажання, можна й за більший період.

Таким чином, податкова служба цілком законно перевірила телеканал. Як цілком законно, з погляду її самої, зробила висновки про порушення телеканалом чинного законодавства в частині формування податкового кредиту з ПДВ, що призвело до недоїмки і штрафних санкцій в обсязі понад 3 млн. грн. Ну, має ж право податкова служба на своє власне тлумачення податкового законодавства! Що з того, що таке тлумачення не відповідає нормам закону, адже мета - наповнення державного бюджету - завжди, без жодних винятків, виправдовує засоби.

У порядку стислого відступу зазначимо, що такі суперечки з телеканалом, м'яко кажучи, вільні тлумачення податкового закону загалом характерні для державної податкової служби зразка 2011-2012 років. Можливі вони, не в останню чергу, завдяки повному нереагуванню суспільства на публічні вияви правового нігілізму з боку державних органів. Звісно, дискусії з питань оподаткування набагато складніші і більш заплутані, ніж прості й зрозумілі обговорення, скажімо, мовних тем, моральності чиновника чи поведінки депутата. Податки потребують роботи мозку, а не язика. Але ж саме податки є однією зі складових економічної основи буття нашого суспільства, а отже, стосуються всіх і кожного. Однак суспільство з упертістю, яка характеризує його незрілість, не бажає заглиблюватись у складні проблеми оподаткування, ставлячись до них украй поверхово, що й дозволяє органам державної податкової служби займатися правозастосовною практикою творчо, не обмежуючи себе вузькими рамками закону.

Отже, у чому ж суть конфлікту між ТВі та податковою? Давайте розберемося. За період із 2008-го по 2009 рік телеканал придбав (імпортував) спеціальне обладнання та послуги, сплативши при цьому в державний бюджет ПДВ на суму 6391821,00 грн. Згідно з чинним на той час Законом «Про податок на додану вартість», сплачений телеканалом ПДВ підлягав відшкодуванню платникові податків або живими коштами на рахунок останнього, або зарахуванням у рахунок майбутніх податкових зобов'язань ТВі щодо цього податку. Зі зрозумілих причин не розраховуючи отримати відшкодування коштів із бюджету, компанія вирішила скористатися сформованим від'ємним значенням ПДВ при визначенні податкових зобов'язань, що відповідним чином відображала у своїх податкових деклараціях. З кінця 2009-го по 2011 рік ТВі використав тільки частину податкового кредиту, зменшивши свої податкові зобов'язання на суму 3025211,00 грн. При цьому телеканал навіть не міг заявити зазначену вище суму до відшкодування з бюджету, оскільки не відповідав спеціальним вимогам, висунутим до платників податку на додану вартість і виписаним у ст. 7 Закону про ПДВ, а пізніше - у ст. 200 Податкового кодексу, які дозволяли реалізувати право на таке відшкодування. Таким чином, ТВі наївно вважав, що зможе не платити ПДВ у бюджет до повного погашення (шляхом заліку) «боргу» бюджету з цьому податку перед телеканалом.

Однак податкова служба дала телевізійникам нове тлумачення норм закону. Посилаючись на свій лист (не на закон!) від 12.08.2010 р., ДПІ заявила, що телеканал був зобов'язаний пред'явити державі ПДВ до відшкодування, навіть якби не отримав його через невідповідність встановленим законом вимогам! Таким чином, на думку податкової, компанія або мала вибачити ПДВ державі, не відображаючи його у своїй декларації, або заявити до відшкодування (в іншому рядку декларації) і отримати мотивовану відмову. Тобто вибачити державі ПДВ як у першому, так і в другому випадку! При цьому податкова служба, пославшись на ст. 102 ПК, зробила висновок, що, пропустивши встановлений термін давності для отримання відшкодування або повернення надміру сплачених податкових платежів (1095 днів з дня отримання права на відшкодування), телеканал взагалі втратив право на використання від'ємного значення з ПДВ і неправомірно занизив суму свого зобов'язання з податку на 3025211,00 грн. Це призвело до відповідної недоїмки і дало підставу для донарахування штрафних санкцій. Цікава та обставина, що податкова, посилаючись на один свій лист, повністю проігнорувала інший лист - від 12 січня 2012 р., який цілком підтверджує правомірність дій телеканалу.

Хотілося б звернути увагу на абсурд ситуації, коли держава, зобов'язана відшкодувати платникові 6391821 грн. ПДВ, не просто відмовляється сплатити зазначену суму з бюджету, зарахувати її в рахунок  майбутніх платежів або використовувати як від'ємне значення при визначенні поточних зобов'язань, а й стягує її частину з платника повторно, застосовуючи до нього при цьому штрафні санкції! Це для початку. А вслід порушує проти керівника телеканалу кримінальну справу, повним ходом проводячи слідчі заходи (вилучення первинної документації). Це і є та інвестиційна привабливість українського ринку, простота і безпека ведення бізнесу, про які говорять усі без винятку політичні сили у своїх програмних документах?

Ще кілька штрихів. Чому справу щодо керівника ТВі М.Княжицького було порушено, незважаючи на те, що Окружний адміністративний суд м. Києва (о диво!) скасував податкові повідомлення-рішення, які стали підставою для нарахування недоїмки і штрафів? І чому взагалі могло йтися про кримінальне переслідування тоді, коли рішення податкової оскаржувалися в суді? Адже, доки рішення суду не набрало чинності, податкове зобов'язання - не погоджене, і законом прямо заборонено висувати проти особи обвинувачення в ухилянні від сплати податків (п. 56.22 ст. 56 ПК). Що в цьому - переслідування журналіста? Можливо. Цинізм окремо взятого слідчого? Не впевнений. Швидше, йдеться про один із проявів сформованої в надрах Державної податкової служби і вже перевіреної на практиці технології роботи з платниками податків, спрямованої на досягнення однієї мети, яка нівелює всі інші,- наповнення державного бюджету. У цій технології кримінальна справа - один зі способів тиску на платника. Тебе відвідали податківці? Нарахували недоїмку і штраф? Порушили кримінальну справу? Заплати і спи спокійно. Не згоден? Хочеш щось доводити? Ну дивися... Можли-во, ти й доведеш свою правоту в суді, але чи не буде пізно для твого бізнесу? І чи доведеш?..

Однак найголовніше, що під жорстким тиском перебуває не тільки бізнес, а й самі податківці середньої ланки, - адже саме вони мусять забезпечити надходження в бюджет у межах планових показників, за невиконання яких так часто летять голови керівників районних і обласних податкових. І саме вони під загрозою звільнення дістають з-під сукна забуті ще у 2005 році способи роботи з платниками податків. Ті, хто пам'ятає часи пізнього Леоніда Даниловича, можуть провести паралелі і знайти десять відмінностей. Як і згадати, до чого все призвело...

Можливо, така політика податкової служби має під собою певні підстави і навіть мораль, - адже мало який бізнесмен, що працює в нашій країні, безгрішний. З переважної більшості, так чи інакше, є «за що спитати». Навіть коли й не щодо цього конкретного епізоду, який відкрився в процесі перевірки платника, - десь в іншому місці підприємець грішний перед бюджетом. Саме тому бізнес мовчить і платить. Це справді приводить до збільшення надходжень у державний бюджет. Але постає запитання: чи справді грошові кошти, зібрані в результаті такої політики ДПС, - достойна плата за репутаційні втрати України на міжнародному рівні або навіть усередині держави, де жоден бізнес (навіть близький до влади) не може почуватися захищеним? Запитання, схоже, без відповіді...

Данило Гетманцев, «Дзеркало тижня. Україна»

Ілюстрація - http://dt.ua