У Вашингтоні продовжують обговорювати останні політичні зміни в Україні. Західні аналітики по-рiзному оцінюють формування нової коаліції та обрання Віктора Януковича прем'єр-міністром України. Втiм недвозначно висловлюється український експерт - викладач Школи міжнародних відносин Університету Джонса Гопкінса, що в американськiй столицi, Сергій Куделя, який був гостем нашої студiї. З ним розмовляла Мирослава Ґонґадзе.

МҐ: Сергію, як бачимо, оглядачі в Україні і на Заході по різному оцінюють повернення Віктора Януковича до влади. Хтось вважає це поразкою, інші вважають це перемогою революції. Яка Ваша оцінка?

СК: Я думаю, що це свідчить, що революція як така не відбулася. Революція передбачає докорінну зміну як владної еліти, так і правил, за якими владна еліта себе поводить. Ми пам’ятаємо гасла Майдану. Ми пам’ятаємо, що нам обіцяли, що державою не будуть правити бандити і що бізнес буде відділений від влади. Ми пам’ятаємо перший крок Президента Ющенка після інавгурації. Він призначив всіх своїх бізнес-спонсорів, можливо, за виключенням Бориса Березовського, на ключові урядові посади. Як наслідок, це корупційний скандал. Зараз, я думаю, повернення одіозних фігур, таких як Табачник, Азаров та весь донецький клан, свідчить, що не революція закінчилася, а міф про революцію закінчився. Міф, який давав цій владі легітимність всередині держави, і який був привабливим брендом для Заходу. Цей міф зараз вже завершено.

МҐ: Президент Ющенко пояснив свою згоду на прем’єрство Януковича необхідністю об’єднати країну. За останніми опитуваннями громадської думки більшість українців вважають, що круглий стіл і підписаний на ньому Універсал не зблизять погляди різних регіонів України. Наскільки важливим для України є взагалі питання об’єднання і чи вдасться політикам взагалі об’єднати суспільство і чому їм досі не вдалося це зробити?

СК: Ці дві останні виборчі кампанії показали, що це питання є ключове для України. Але політики, які об’єднують державу, повинні мати довіру суспільства. Мені здається, що всі зараз розмови про національну єдність і про те, що Універсал, підписаний на круглому столі, принесе цю національну єдність, - своєрідна димова завіса, яку секретаріат президента намагається пустити в очі тих десяти відсотків суспільства, які ще підтримують Президента Ющенка. Мені здається, що ідея єдності – це фікція зараз, як воно озвучується нашими політиками, з трьох причин: перше, Президент Ющенко вже не є народним президентом зразка січня 2005 року. Тоді в нього була підтримка двох третин суспільства. Зараз деякі опитування показують, що він, навіть, менш популярний, ніж Президент Сполучених Штатів Джордж Буш. Отже, коли Ющенко підписував цей Універсал, за його спиною не стояли мільйони людей, які були на Майдані. За його спиною стояла купка людей, які залишилися ще вірними, його прапороносці. Це перша причина. Друга причина – якщо ми згадаємо пакти еліт, скажімо, в Іспанії, в східноєвропейських державах наприкінці вісімдесятих років, тоді всі політичні гравці були включені в процес пошуку згоди, пошуку компромісу.  Вони всі підписалися під цим пактом еліт. Зараз, друга за впливовістю політична сила в державі - Блок Юлії Тимошенко - не приєднався до цього Універсалу. Безперечно, ті люди, які голосували за Юлію Тимошенко під час парламентських виборів, ніколи не будуть підтримувати Януковича. Навіть, якщо він косу заплете. Третя причина дуже важлива - якщо, навіть, подивитися на цей текст Універсалу, він, на мою думку, є інтелектуальним «секонд гендом», який намагаються продати суспільству, як певну політичну новинку сезону. Там справді згадані всі питання, які розколюють суспільство – НАТО, ЄЕП, мова, проблема церкви, - але відповіді, які надаються на ці запитання, ці відповіді – просто перероблені політичні гасла, які політичні сили намагалися якось припудрити, але цей політичний грим обов’язково спаде. 

МҐ: Тоді чим насправді керувався Ющенко, коли віддав Януковичу прем’єрство і чи могли бути ще якісь важливі домовленості, які залишились за зачиненими дверима президентського кабінету?

СК: Безперечно. Я думаю, були два мотиви: перший – Віктору Ющенку психологічно комфортніше працювати з Віктором Януковичем, ніж з Юлією Тимошенко. Політичний олімп – це такий парад павлінів. Коли головний павлін бачить, що в когось яскравіший хвіст, то він відразу починає кликати м’ясника. Безперечно, Юлія Тимошенко як особистість, як політик, яскравіша за Віктора Ющенка. Якщо б вона залишалася поруч з ним, він би завжди відходив у тінь. Тому, Віктор Янукович, якби з ним не працювали американські політтехнологи, він залишиться таким кострубатим професором, який весь час плутає Анну Ахматову з Ренатом Ахметовим. Але друга причина більш важлива – це проблема 2009 року. Всі політики думають наступними виборами. І проблема для Ющенка полягає в тому, що, як ми вже це сказали, він втратив більшість виборців, які його обрали в 2004 році. Можливо, призначення Януковича – це спосіб Ющенка повторити маневр, який до нього робили його попередники – Леонід Кучма та Леонід Кравчук. Ми пам’ятаємо, що їх обирав лівий берег Дніпра. Але коли їм треба було переобиратися, вони йшли на правий берег за голосами. Ющенка обрав правий берег, і зараз, можливо, він зрозумів, що для того, щоб переобратися, йому треба отримати підтримку лівого берега. І цілком можливо - театр абсурду продовжується - у 2009 році найпопулярнішою піснею буде «Вместе нас много», яку буде виконувати дует Януковича і Ющенка.

МҐ: Останнє запитання. Сьогодні до нового українського уряду увійшло багато одіозних фігур, з якими суспільство боролося під час помаранчевої революції. У зв’язку з цим, чи існує, на Вашу думку, загроза демократичним змінам, що відбулись в Україні за останні півроку?

СК: Я думаю, що демократичні зміни в Україні передчасно називати незворотними. Основна зараз загроза – це тенденція того, що знову збільшується прірва, що існує між суспільством і політичною елітою. Ми пам’ятаємо, що ця прірва існувала починаючи з 2000 по 2004 рік. Після подій помаранчевої революції більшість суспільства підтримувала президента, прем’єр-міністра і була повага до інститутів влади. Зараз ця довіра знову втрачається. Останні чотири місяці цих політичних пертурбацій показали, що політикум у нас знову переміщається у якійсь паралельний світ, в якому немає ніякого зв’язку з тим, про що думає, про що дбає суспільство. Коли влада втрачає довіру суспільства, то вона втрачає також можливість ефективно керувати державою. В цьому основна загроза, тому що у влади, в цьому випадку, з’являється спокуса використовувати важкі предмети, використовувати авторитарний примус для того, щоб компенсувати можливість якось переконливо пояснювати громадянам свою політику. Ми пам’ятаємо, що Леонід Кучма, власне, використовував такий самий примус. Він був президентом держави, фактично, ворожої до нього під час другого терміну. Зараз, коли Ющенко втратив своїх виборців і Янукович, можливо, втрачатиме своїх виборців у майбутньому, ця загроза буде посилюватися.