Каннський фестиваль перевалив «екватор», і хоч у конкурсній програмі залишилося ще доволі багато очікуваних стрічок, уже зараз є кілька фаворитів.

Першим (хронологічно) став Жак Одіяр із драмою «Іржа та кістка». Історія двох людей, яким мало пощастило у житті, знята із притаманними Одіяру внутрішньою напругою та драматизмом, що існують усередині, як стиснута пружина. Прекрасно дала собі раду Маріон Котіяр, героїня якої внаслідок травми втратила обидві ноги. Саме її називають головною претенденткою на приз за найкращу жіночу роль.

А от на «золото» серед чоловіків претендує Жан-Луї Трентіньян, ветеран, що не втратив ані вміння, ані харизми. Він зіграв головну роль у картині Міхаеля Ханеке «Кохання». Стрічка, назва якої у виконанні аж ніяк не романтичного австрійця мала би набути іронічного змісту, однак справді про кохання. Анні та Жоржу - за 80, вони разом дуже багато років. І коли Анна тяжко захворіла, кохання, що десятиліттями об'єднувало цю пару, піддається випробовуванню. Як герої намагаються зберегти і любов, і гідність, говорить Ханеке у надзвичайно повільній та максимально лаконічній картині, сповненій внутрішнього болю та туги.

Співвітчизник Ханеке Ульріх Зайдль також виніс слово «кохання» у назву, проте в нього вона вже точно не має ані краплі романтики. «Рай: кохання» - це історія про старіючих австрійських жінок, що приїздять на кенійське узбережжя зовсім не заради океану та сонця. По-зайдлівськи безжальна картина говорить все на улюблену режисером тему: він ненавидить споживацьке суспільство і не втомлюється демонструвати його із усією можливою відвертістю. Аж до оргії.

У журналістських рейтингах наразі лідерство утримує румунська картина «За пагорбами» Крістіана Мунджіу. Молодий представник так званої румунської нової хвилі увірвався в каннський бомонд із фільмом «4 місяці, 3 тижні та 2 дні», отримавши за нього у 2007 році «Золоту пальмову гілку», він уникнув небезпеки другого фільму, не обманувши сподівання своїх шанувальників.

Сильно виступив і данець Томас Вінтерберг із «Полюванням», зібравши безліч позитивних відгуків у західноєвропейській пресі.

Таким виглядає наразі канн­ський розклад, проте не варто забувати, що попереду ще картини Аббаса Кіаростамі, Валтера Саллеса, Кена Лоуча, Девіда Кронненберга та, звичайно, Сергія Лозниці, котрий хоч і представляє цього року Білорусь, Францію та Німеччину, утім таки увійшов в історію українського кіно як перший представник України в основному каннському конкурсі.

І якщо конкурс виправдовує усі сподівання і навіть перевищує їх, то погода внесла корективи у гламурну складову Канн. Відкрити фестиваль встигли ще за сонячного дня, і традиційний модний показ на червоних сходах відбувся за участі всіх найкращих кутюр'є (подейкують, що деякі зірки так серйозно ставляться до вибору сукні, що замов­ляють її ще за рік до фестивалю). Цього року фешн-індустрія представлена не тільки сукнями, у яких зірки піднімаються червоними сходами, а й Жаном-Полем Готьє як членом журі. Коли метр високої моди з'явився у строгому смокінгу, всі були шоковані: невже одвічний хуліган так посерйознішав? Проте з'ясувалося, що штанів у Готьє - лише на половину, все решта - довга спідниця. Так що з французьким метром «от кутюр» усе гаразд.

Без дощу набережною встиг проїхатися і Саша Барон Коен на верблюді в ролі Диктатора.

Проте тепер організаторам доводиться переносити вечірки під тенти. У неділю вогнями феєрверків вибухнула вечірка з нагоди 65-річчя Каннського фестивалю. І жоден дощ їй не завадив. Проте, як не крути, а незвична для Лазурного берега Франції погода таки позбавила фестиваль дещиці гламурного блиску: всі більше сидять у прес-центрі, ніж у відкритих кафе, червона доріжка промокла наскрізь. Утім на якості фільмів негода позначитися не може, а це - головне.

Катерина  Сліпченко, спеціально для «України молодої» Канн

«Україна молода»

Фото - «Україна молода»