Інтернет-простір наших північних сусідів знову дискутує. Цього разу - на тему суспільного телебачення. Поштовхом до дискусії став указ президента Дмитра Медведєва, згідно з яким громадський мовник, створений на базі каналу «Звезда», має вийти в ефір з 1 січня 2013 року (деталі - в матеріалі Євгенії Подобної на сторінках Прес-клубу «Дня»). Одне з основних запитань «скептиків»: хто з російських телевізійників створюватиме суспільне ТБ, яке має працювати на зовсім інших засадах, аніж нині присутні в ефірі канали? Чи можливо взагалі сформувати таку команду людей за умови, що медійне середовище звикло як до зовнішньої, так і внутрішньої цензури?

Питання особистостей і контенту важливе й для українського медіасередовища. І не з огляду на громадське мовлення, процес творення якого в Україні триває ще з кінця 1990-х. На сьогодні в інформаційному просторі країни, особливо телевізійному, гранично мінімізована присутність якісного продукту. Власне, проблема якості стала однією з ключових тем зустрічі головного редактора «Дня» Лариси Івшиної з учасниками програми стажування у Верховній Раді та центральних органах виконавчої влади.

Ми вже розповідали читачам про спілкування з інтернами та особливості цієї програми («День» № 63 від 10 квітня 2012 року). Нагадаємо, ця своєрідна «школа парламентаризму» діє в Україні вже шістнадцятий рік, а її мета - виховати якісно інше покоління українських політиків. Зустріч Лариси Олексіївни з інтернами - далеко не перша в історії програми. Утім, тема розмови практично щоразу інша і змінюється разом зі змінами в житті країни та світу. Якщо минулого року молодь більше цікавила проблема духовного рівня «офісного планктону» та якісного виховання молоді, а також оцінка дій Президента і політикуму, то цього разу ключовими були теми історії та журналістики. Можна сказати, це був колективний погляд на суспільство крізь призму сучасного інформаційного простору.

- Упродовж 15 років роботи «День» виконував власноруч створений, абсолютно осмислений план з вироблення у суспільства навички до історичного мислення. Українська історія була тим, що заборонялося знати. Отже, треба було її повернути, щоб зміцнити імунну систему суспільства, - зазначила Лариса Івшина, розпочинаючи розмову. - Перша книжка з великого проекту «Бібліотека газети «День» - «Україна Incognita» (а всього ми підготували й видали 13 книжок із цієї серії) святкує своє десятиріччя. Вона має вже шість перевидань - і тому ніхто мене не переконає в тому, що українці не мають високого інтелектуального запиту. Просто потрібно активно в різних формах долучати людей до якісного і свого. Зрештою, сьогоднішня сучасна газета - це центр «роздачі імпульсів». Я думаю, що це аж ніяк не збігається з тим, що кажуть іноді про журналістику на журфаках, де часто стверджують, що сутність нашої професії полягає лише в добросовісній передачі інформації. Це не зовсім так. Українське суспільство потребує значно більшого.

Розуміння того, що журналіст - не лише «підставка для мікрофона», продемонстрували й самі інтерни у своїх запитаннях.

- Із чого, на вашу думку, має складатися професіоналізм журналіста - це знання, інтелектуальний розвиток, обізнаність в окремій галузі чи фахова підготовка, - поцікавилася Олена з Полтави.

- Найперше, розумне не повинно бути нудним. А це означає, що журналіст, окрім знань, має володіти формою. Сатира й іронія - це велика пробивна сила. Тому журналіст має бути людиною з почуттям гумору. Це якщо про деталі, які доповнюють образ. Але якщо ми говоримо про якісну журналістику, то необхідні рівень, знання, професіоналізм, розвиток. Я називаю це «правильною картиною світу». Потім на неї можна нанизувати велику кількість інформації... І, звісно, характер, - вважає Лариса Івшина.

На запитання ще однієї полтавчанки Віри Шолудько про ставлення до таких категорій, як свобода слова та цензура, головний редактор «Дня» відповіла, що найперше культивує у своїх журналістах відчуття особистої відповідальності:

- Я, радше, практик, тому можу сказати, що там, де є багато розмов про цензуру, журналісти не завжди готові освоїти свободу. Коли ти йдеш у журналістику, вибираєш дуже складну професію, й в усьому світі, хоч як би ідеально були врегульовані правові моменти, саме твоя особиста платформа є гарантом того, якої якості свободою ти наповниш свої матеріали. Зрозуміло, в Україні ситуація ускладнюється тим, що ми маємо період хижого, феодального капіталістичного субстрату, який погано ставиться, наприклад, до того, що люди хочуть знати все про походження грошей. Але як ми можемо проти цього боротися? Чи тільки напряму? Дуже часто треба створювати абсолютно інший контекст, намагатися дати більше повітря свободи різними способами, і через історію зокрема.

Інша учасниця розмови, Вікторія Смирнова із Запоріжжя, поцікавилася, на інформацію якого типу сьогодні існує попит в українському суспільстві.

- Видатний філософ Сергій Борисович Кримський казав, що газета «День» робить думку подією. Тобто гола інформація - це не першорядне завдання сучасної газети. Ми продукуємо смисли. Ми говоримо з українським суспільством з іншої платформи про філософію, культурологію. Нещодавно на сайті «Дня» ми здійснювали пряму трансляцію круглого столу, присвяченого 200-річчю видатного російського мислителя, одного з перших російських лібералів Олександра Герцена. Це представник тієї Росії, яку нам варто знати. До участі в круглому столі ми запросили інтелектуалів - Івана Дзюбу, Мирослава Поповича, Миколу Жулинського, Володимира Панченка, Сергія Грабовського й мали двогодинну розмову з ними, на трансляцію якої був великий попит. Це і є наш читач. Може, в це складно повірити, але такі люди в Україні є. Звісно, їх не так багато, щоб пересилити масу, яка дивиться беззмістовні серіали. Нинішня попса огидна тим, що псує репутацію України. Ви бачили на ТБ українського героя, який розумний, розкутий, елегантний, україномовний, людина свого часу? До речі, це питання поваги до суспільства. Це питання рівня діалогу із суспільством, який спорадично пробивається на телебачення, але повною мірою не функціонує. Журналістика показує хвороби суспільства, але й сама не є досить здоровою. Багато людей це розуміють, прагнуть установлювати інші стандарти, але ще слабкі ці позиції та дуже великий хвіст інерції, - відповіла Лариса Івшина.

«Ми маємо підвищити свою чутливість до репутаційних речей»

Значна частина розмови з інтернами стосувалася приїзду до Києва скандально відомого екс-голови МВФ Домініка Стросс-Кана, лекція якого відбулася напередодні зустрічі. Виявилося, що молодь ця тема активно цікавить. Власне, дискусія навколо лекції стала продовженням теми підходів до висвітлення інформації в українській журналістиці й показала, наскільки чутливе до етичних та репутаційних моментів українське суспільство. Як свідчить досвід, імунна система суспільного організму часто підводить...

Назар Шпарик: - Українці здебільшого отримують інформацію з телебачення. Утім, проблема рівня українського ТБ - кричуща. Я побачив на «1+1» сюжет про приїзд в Україну Домініка Стросс-Кана. І перше, що журналісти у нього запитали, - це, чи сподобалися йому українські покоївки. Мене це вразило. Чи є можливість в інших журналістів вплинути на українське телебачення?

Лариса Івшина: - У нас справді потворний інформаційний простір. Він у жахливому стані, зокрема, тому, що законодавчо таке поняття, як національний інформаційний простір, не закріплене. Він може регулюватися безліччю підзаконних актів, але цілісного уявлення про соціальну відповідальність власників великих каналів перед українцями немає. Ви сказали про Стросс-Кана. На цю ситуацію можна подивитися по-різному. Наприклад, як таке сталося, що коли в Європі триває резонанс від другого скандалу, з ним пов'язаного, він читає лекцію в Україні? Чи в нас уже така репутація, що нам уже ніщо не зашкодить? Чи мінус на мінус дає плюс? А з іншого боку - важливо, що журналісти взагалі наважилися поставити це запитання, хоча, можливо, тут є відтінок жовтизни. Крім того, виникає питання до тих, хто запросив Стросс-Кана саме в цей, не найкращий час для читання ним лекцій.

Питання характерів в українській журналістиці справді дуже болюче. Тут доречно згадати про зустріч російського президента Дмитра Медведєва зі студентами Київського національного університету ім. Т. Шевченка. Це була повна сервільність з погляду студентської реакції й тих запитань, які вони задавали. У мене було відчуття великої незручності за цей студентський рівень. Значно пізніше відбулися дві палкі громадянські акції в Московському державному університеті, теж пов'язані з візитом російського президента. Під час першого його приходу на спілкування запросили перевірену молодь. Але студенти організували акції протесту, їх підтримали «Эхо Москвы», інші ЗМІ, і наступна зустріч була відкритою, туди прийшли громадянські активісти і поставили надзвичайно гострі запитання. У нас же молодих часто так учать плазувати, як не плазували за радянських часів.

Якщо ж знову повертатися до теми ТБ, то заробляння грошей на вторинному продукті однозначно псує смак цілому поколінню. Мені здається, що наша аудиторія заслуговує справді на інше ставлення. Хоч багато телевізійників борються, роблять гострі програми, розслідування. Нам потрібно навчитися розрізняти це й активно підтримувати тих, хто за українське суспільство.

Марина Пресенко: - Я хотіла б повернутися до теми Домініка Стросс-Кана, тому що я була присутня на його лекції, і багатьом студентам вона виявилася цікавою, бо ця людина має надзвичайно великий досвід в економічній сфері. Як ви вважаєте, чи здатен репутаційний скандал перекреслити його значення як професіонала?

Л. І.: - Тут немає готового рецепту на всі випадки життя. Може бути, що його втягнули в якісь інтриги, але, знаючи певні деталі, про які пише французька преса, я все-таки вважаю, що доречно поставити питання, чи найкращий час було обрано для цієї лекції? Адже могли дочекатися рішення суду. Безвідносно до ситуації зі Стросс-Каном я сказала б, що є дуже багато людей, які мають цінні знання, але є водночас великими негідниками. Із «санітарних» міркувань я не рекомендувала б молоді з ними контактувати. Це - етичне питання, відповідь на яке дає кожен для себе сам. Знання можуть бути якими завгодно, але якщо вони не сходяться з життєвою платформою та вчинками, то хіба може етичне існувати окремо, а знання окремо? Є ж люди, яким би ви не подали руки, хоч вони гарні профі. Скільки таких обібрали країну! Тобто чи має це питання якийсь моральний вимір? Має! Тому, якщо говорити про цей конкретний випадок, я все-таки вважаю, що питання щодо доречності може бути поставлено саме в цей момент, коли рішення суду про його невинуватість ще немає, адже у Франції він має шанс захистити свою репутацію. А на цьому етапі виникає відчуття, що ми настільки або невибагливі, або затуркані нашими проблемами, що навіть не реагуємо на те, хто до нас приїздить, з якою репутацією, що з нами самими відбувається у світі. Ми маємо підвищити свою чутливість до репутаційних речей. Це справді складна тема, яка порушує великий комплекс питань, що ми собі можемо, а чого не можемо дозволити.

«Енергія молодих дуже важлива, але молодих треба готувати»

Цікаво, що розмова про важливість етичного моменту відбувалася паралельно з Національним круглим столом, який є продовженням ініціативи 1 грудня, коли глави трьох найбільших українських церков заявили, що вони стурбовані станом моралі й духовності в суспільстві.

- Це була велика спроба учасників ініціативи 1 грудня залучити людей із регіонів до розмови про те, з чого починати, як у складній ситуації, в якій Україна перебуває сьогодні, домогтися кращого рівня діалогу в суспільстві. Ці спроби даються дуже важко. Зокрема, лунало багато думок про те, що потрібно залучати молодь. Енергія молодих справді дуже важлива, але молодих треба готувати, - зазначила Лариса ІВШИНА, розповідаючи інтернам про Національний круглий стіл. - Наприклад, ми своїх читачів багато років «ростимо», а вони «ростять» нас. Я бачу це з нашої пошти, наших акцій, із запитів серед молодої аудиторії та рівня розмови, яку вони готові взяти на себе.

Від зустрічей з молоддю «День» завжди очікує інтелектуальної віддачі, особливо тоді, коли молодіжна аудиторія претендує на певний рівень. Минулого року інтерни програми вразили нас своєю активністю і готовністю підтримати розумний діалог. Важливо, що частина з них сьогодні вже є співробітниками програми стажування у Верховній Раді та органах центральної виконавчої влади і продовжує її традиції. Як ми вже казали, з літа 2011 року адміністрування програми повністю перейшло до «Ліги інтернів» - громадської організації, створеної випускниками проекту. Цього року спілкування також було насиченим. Особливо втішно, що громадянську активність проявляє молодь півдня і сходу країни. Утім, звичайно, хотілося б, щоб якісно нове покоління політиків, роботу над яким заявляє програма, формувалося швидшими темпами. А для цього молоді потрібно докладати якомога більше власних зусиль.

КОМЕНТАР

Ось такий складний «легкий вибір»

Анна Палагицька, Міністерство юстиції України, Управління конституційного та адміністративного законодавства:

- Незважаючи на те, що попередньо зустріч із головним редактором «Дня» була присвячена рівню української журналістики, її стану і перспективам розвитку, розмова з Ларисою Івшиною торкнулася інших важливих речей, які пронизують усі сфери суспільного життя. Юрист за фахом, я вивчаю законодавство, цікавлюся політичним та соціальним життям країни, тому повністю підтримую висловлені Ларисою Олексіївною думки щодо низької культури громадян, недостатнього рівня правової свідомості, що, на мою думку, становить реальний опір розвитку України. Адже країна - це передусім люди, які в ній живуть, і саме якість суспільства є визначальним фактором у виборі того, в якій площині розвиватиметься держава і нація. Саме тому робота із суспільством, якою займається і гостя Програми, є такою важливою.

Під час зустрічі ми дізналися про проекти, що їх реалізує газета «День», і дуже приємно було побачити, що є люди, які небайдужі до майбутнього своєї країни, аналізують історію та популяризують розум, начитаність, освіченість.

У розмові було багато сказано про те, що кожен має докладати зусиль. У мене є певні ідеї щодо підвищення правової культури громадян, надання юридичної допомоги. Наприклад, можна розробити цикл журналістських матеріалів, в яких на доступному рівні нагадувати або тлумачити невід'ємні права українців у найважливіших сферах життя. На мою думку, це буде цікаво, корисно, допоможе як окремій людині, так і суспільству загалом.

У сучасному світі завжди існує альтернатива, варіант вибору. Дитина може ходити в дитячий садок, залишатися з нянею чи ходити до спеціалізованих груп розвитку з батьками. Підліток може навчатися у звичайній школі, гімназії чи ліцеї. Людина може обирати, яку освіту вона хоче здобути. Таким чином, на кожному етапі свого життя ми стикаємося з вибором. Іноді нам здається, що вибору немає, але чи справді це так? Часто простіше вибрати легший шлях, аніж той, який ми вважаємо вірним. У нас є не тільки вибір, а й право вибору. І хоч Україна ще не досягла рівня правової держави в усіх розуміннях цього слова, все ж таки навіть у країні з нашими проблемами людина не позбавлена цього права. Підтвердженням цього виявилася зустріч із людиною, яка змогла вибрати якість, не пошкодувати про свій вибір та відбутися як особистість, незважаючи на життєві обставини. Я маю на увазі Ларису Івшину. Було дуже приємно завдяки спілкуванню з нею отримати підтвердження того, що «якісною» людиною можна залишатися завжди, незважаючи на політичну, економічну, соціальну або іншу ситуацію. Це складно, але щиро. Це право кожного, яким він може скористатися, а може - ні. От такий складний «легкий вибір».

Назар Шпарик, Комітет Верховної Ради України з питань державного будівництва та місцевого самоврядування:

- Особливо актуальною, на мою думку, була тема, пов'язана зі станом сучасної телевізійної журналістики, оскільки саме на цьому виді ЗМІ лежить особлива відповідальність за поінформованість та інформаційну культуру громадян від столиці до найменшого села країни. Разом з тим саме тележурналісти відчувають на собі найбільший тиск із боку влади та власників каналів і часто не мають досить волі або не вважають за потрібне протистояти спробам обмежити свободу слова. Мені було надзвичайно важливо почути від пані Лариси, як саме кожен із нас може змінити наявний стан справ? Адже коли людина хоче змінити щось на краще, їй необхідно починати із себе. Візьмемо за приклад проблему із засміченими вулицями, парками чи лісами. Давайте задумаємося, чи кожен із нас викидає папірець, жуйку чи недокурок сигарети у спеціально відведені для цього місця? А коли ми їдемо відпочивати в ліс чи на берег річки, то чи завжди прибираємо після себе сміття? Якщо відповідь - «ні», то не варто скаржитися на всіх комунальників, чиновників або теперішню (попередню, майбутню) владу, а почати із себе! Саме так починається культура, саме так зароджується відповідальність! Будьмо відповідальними!

Маргарита Дандерфер, Управління забезпечення міжпарламентських зв'язків Апарату Верховної Ради України:

- Зустріч із головним редактором газети «День» пані Ларисою Івшиною стала для мене однією з тих визначних зустрічей, які допомагають молодим людям віднайти правильні орієнтири власного розвитку. Деякі теми розмови запам'яталися своєю особливою мудрістю. Наприклад, тема інтелектуального запиту українця. «Людина - те, що вона їсть, і голова теж потребує поживи», - сказала Лариса Івшина. Справді, культура і мораль формуються частково на основі інформації, яку ми щодня отримуємо, користуючись різними видами медіаресурсів. Питання в тому, якого характеру ця інформація? Які думки можуть виникнути в пересічного українця після перегляду телевипуску новин або читання популярної преси? Тому я абсолютно згодна з пані Ларисою, що журналісти мають створювати попит у суспільстві на інтелектуальне читання, формуючи разом зі своїми читачами національні цінності й відчуття єдиної країни.

Вікторія Скуба, «День»

Фото - «День»