Відома на весь світ справа Гонгадзе - постійний душевний тягар для рідних і близьких, а для країни? А для країни от вже багато років вона залишається своєрідним індикатором - чи здатні суспільство і політики дати їй справедливу оцінку і дивитися в майбутнє, чи вони й досі живуть в минулому.

Нещодавно перший заступник генпрокурора Ренат Кузьмін звинуватив деяких журналістів у недостатній активності в захисті свободи слова під час ведення справи Кучми (інтерв'ю «Незалежному бюро новин»). Насправді, чому справа екс-президента практично вже закрита - це привід задуматися всім. Першому заступнику - про свої помилки, журналістам - про свої недоліки.

Потерпілий у справі Олексій Подольський вважає, що винна все ж таки Генпрокуратура. «Закриття вже порушеної справи проти Кучми було можливим лише із «благословення» Генпрокуратури, яка без будь-яких на те підстав поновила слідство в цій справі, - говорить Подольський («День», №13-14, 27 січня 2012 р.). - Замість того щоб звинувачувати журналістів, прокуратурі доречніше розслідувати справу Кравченка, а також усі спроби сфальсифікувати справу Гонгадзе за часів Кучми...».

До речі, у згаданому інтерв'ю Ренат Кузьмін підкреслює: «Якщо суд прийняв рішення на користь Кучми і вважає, що справу мною було порушено незаконно, то це зовсім не означає, що завтра стосовно Кучми не може бути порушено кримінальної справи вже законно. Наприклад, не за перевищення влади, а за іншою, більш вагомою статтею. Закон таке право прокурору дає».

Днями деякі українські журналістські організації й рухи («Стоп цензурі!», Українська медіаасоціація за підтримки міжнародної правозахисної організації «Репортери без кордонів») висловили стурбованість відсутністю прогресу в справі про вбивство журналіста Георгія Гонгадзе. Вони вимагають:

«Від Печерського суду міста Києва:

- роз'яснити суддям, в тому числі суддям зі складу колегії, яка розглядає справу за обвинуваченням Пукача О.П., необхідність мінімально закривати судове слідство з огляду на наявність державної таємниці;

- переглянути режим слухання справи Пукача і визначити його таким, що у закритому режимі суд вивчає лише ті матеріали, які мають гриф секретності, та допитує лише тих свідків, які є негласними працівниками міліції. Це необхідно вчинити задля забезпечення права суспільства та потерпілих на публічний розгляд справи.

Від Генеральної прокуратури України:

- повідомити, який слідчий прийняв до провадження справу за обвинуваченням Кравченка Ю.Ф., та коли планується закінчити слідство у справі;

- порушити кримінальну справу за фактом тиску на слідчі органи під час розслідування вбивства Гонгадзе, що було встановлено Європейським судом з прав людини;

- визначитися процесуально шляхом винесення постанови про порушення кримінальної справи щодо Литвина В.М., Фере Е.В., Деркача Л. тощо, про причетність до злочину яких ідеться в показах Пукача О.П.

Від Служби безпеки України:

- повідомити, чи оголошено Мельниченка М.І. в міжнародний розшук, і пояснити, чому Мельниченко М.І. вільно та безперешкодно пересувається в Європі».

Безумовно, обнадійлива частина заяви - це вимога до Печерського суду зробити процес над Пукачем більш відкритим, а також - звернення до Генпрокуратури про визначення місця Володимира Литвина шляхом порушення проти нього кримінальної справи. «День» звернувся до голови Верховної Ради із запитом прокоментувати заяву журналістів. Від керівника Прес-служби Апарату Верховної Ради України Вікторії Шведової ми отримали наступну відповідь: «Голова Верховної Ради України В.М. Литвин неодноразово висловлював свою думку щодо подій, пов'язаних із розглядом справи про вбивство журналіста Георгія Гонгадзе, і не має наміру брати участь у черговій політичній кампанії, яка розгортається напередодні парламентських виборів. Усі інші питання щодо цієї справи необхідно адресувати відповідним правоохоронним органам».

Звернення названих журналістських організацій можна було б назвати позитивним явищем, якби не кілька дуже серйозних «але». Саме на ці кілька «але» хотілося б звернути увагу вдумливого читача.

По-перше, у самій заяві немає згадки про нещодавнє рішення суду у закритті справи Кучми. Як і, до речі, немає реакції Національної спілки журналістів України. Таке мовчання цілком грає на руку Кучми і його команди. «Реальних організаторів не знайдено, - говорить Кучма в інтерв'ю газеті «Факты и комментарии» (за 27 січня 2012 року). - Але я хочу, щоб їх притягли до відповідальності. Тому і буду наполягати на необхідності справжнього, всеосяжного розслідування». Інтерв'ю, звичайно, вражає своїм цинізмом: «Зізнаюся чесно, - каже Кучма, - були моменти, коли я запитував себе: а чи є Бог? Чому Він дивиться і не втручається в те, що творять на цій тлінній землі?». До речі, в коментарях «Дню» багато хто і неодноразово підкреслював, що Кучмі не треба нікого шукати і ні до кого звертатися, треба просто підійти до дзеркала.

І ось після інтерв'ю Кучми з'являється звернення журналістів, у якому неправда змішана з напівправдою. Найкращий сценарій - якщо їх використовують утемну. Тоді виникає питання щодо професіоналізму. Але найгірший сценарій, у який не хочеться вірити, якщо певних людей «мотивували». Отже, друге «але». Чому автори звернення, які так добре розуміють контекст (називають прізвище спікера Литвина), вимагають пояснити, «чому Мельниченко вільно пересувається по Європі»? Інакше кажучи, чому він не заарештований? І це в контексті того, що з ініціативи і за наполяганням команди Кучми проти Мельниченка порушено кримінальну справу і винесено рішення про його затримання. Всі ж добре знають якість українського правосуддя. Тому, меншою мірою, дивними звучать в цій частині подібні мотиви в заяві названих журналістських організацій. Тим більше, з Мельниченком як із ключовим свідком Кучма і оточення справу практично вирішили. В Україні його чекає арешт і відповідна обробка з наступним судовим процесом, причому не виключено, що ще більш закритим, ніж по Пукачу. Невже саме цього хочуть заявники?

Тепер, судячи з усього, активність Кучми і його численного ескорту направлені на нейтралізацію свідків Олександра Мороза і Євгена Марчука. Тут варто згадати і про документальні фільми «Змова» з їх прямими контекстами, і про «шедевр» російського кінорежисера Кончаловського «Битва за Украину» з подібними натяками, аналогічні статті, численні інтерв'ю самого Кучми тощо. До речі, в названій заяві прізвища Мороза та Марчука згадуються у дивний спосіб. Нібито у свідченнях Пукача та плівках Мельниченка є сукупність показів таких самих (?), як і щодо Кучми, Кравченка..., і що відносно них також потрібно порушити кримінальні справи. Інакше кажучи, нейтралізувати і їх повністю. Досить дивна «новина», про яку ми дізнаємось не від Генеральної Прокуратури чи із зали суду, а із названої заяви.

Що сталося зі свідками Кравченком, Фере, Дагаєвим, ми знаємо. Залишився Пукач, який знаходиться під надійним контролем і в будь-який момент може дати «правильні» свідчення. А потерпілі Подольський та Єльяшкевич, які поки що «заважають», мабуть, найближчим часом відчують нейтралізуючі дії.

Не треба забувати і про записи Мельниченка та їхні експертизи. Для їх нейтралізації також було багато часу, і тут громадськість збити з пантелику досить легко. До того ж допоміг Конституційний Суд, який фактично зробив плівки незаконно здобутими. Хоча від цього вони не перестали бути доказами.

Кучма та його почет мали вдосталь часу на ознайомлення з матеріалами справи, в часі їх не обмежували. Слідство фактично озброїло Кучму і його команду на всі сто відсотків. Спокійно скопіювавши майже всі матеріали справи і уникнувши судового процесу, сторона Леоніда Даниловича посилено і водночас тихо працює на випередження. Добре знаючи матеріали справи, всю експертну та слідчу базу по справі, вони активно працюють над їх нейтралізацією.

А який фон? Кучма вже поводиться так, ніби він прокурор. Виходить, таємниці слідства по справі Кучми вже немає? Леонід Данилович у згаданому інтерв'ю вводить якісь нові факти, нібито зі справи, сам їх коментує. Аналогічна ситуація і з названою журналістською заявою (до речі, ми попросили адвоката екс-президента Віктора Петруненка прокоментувати його, але він сказав, що перебуває у відпустці - заяву не бачив, тому коментар дати не може). Тоді свідки, яких допитували, також можуть все коментувати? А представник Мирослави Гонгадзе - Валентина Теличенко? А представник потерпілої у справі Лесі Гонгадзе - Андрій Федур? А адвокати Мельниченка? Чи означає це, що тепер і вони можуть вільно коментувати будь-які матеріали справи, наприклад, всі обставини допитів Кучми, його очної ставки з Мельниченком, допитів Деркача і Литвина? І не тільки... Там, мабуть, є багато нового й цікавого для суспільства.

«УКРАЇНСЬКІ ЖУРНАЛІСТИ МАЛИ Б ЗВЕРНУТИСЯ ДО КОЛЕГ ЗА КОРДОНОМ»

Олексій ПОДОЛЬСЬКИЙ, громадський діяч, журналіст:

- Заяву журналістів підтримую частково. Наприклад, коли мова йде про розслідування перешкоджанню слідству в справі Гонгадзе, то не треба обмежуватися періодом 2000-2004 років. Ця справа фальшувалася й після 2004 року. Я маю докази фальсифікації й вважаю, що має бути дано оцінку перешкоджанню всього розслідування, включаючи 2012 рік. Перший і головний доказ - це фальсифікація вбивства головного свідка у цій справі, генерала, колишнього міністра МВС Юрія Кравченка, якого вбили, а слідство нагло й відверто сфальшували, навіть не показуючи потерпілій стороні - дружині та дітям - цю справу. У зв'язку з цим я маю підозру, що до фальшування цієї справи були причетні високі посадові особи, зокрема президент Ющенко та його силовики - Піскун, Турчинов... Цим людям підлеглі доповідали, що мова йде про вбивство, а вони виходили до суспільства й говорили про самогубство. Це була певна змова, під яку Кучма отримав гарантії недоторканності від президента Ющенка.

У своїй справі я також знайшов «подлоги» Генеральної прокуратури. Я про це говоритиму на процесі Пукача. Там є розбіжності між протоколами, які були в судовому засіданні, коли йшлося про виконавців - Наумця та Мариняка, й тими документами, які зараз є в справі. Ці «подлоги» було зроблено для того, щоб приховати злочинні дії очільників Генеральної прокуратури у справі Подольського. Є такі докази й у справі Гонгадзе. Тому я вважаю, що фальшування триває, - все відбувається не в площині права, а в площині політичних інтересів тих чи інших осіб.

Що стосується Мельниченка в цій заяві. Я не вважаю, що він скоїв злочин. Але, з моєї точки зору, має бути кримінальна справа по Мельниченку, яка розслідує й припинить всі спекуляції довколо нього. Мельниченко стало відомо про скоєння цілого ряду злочинів - системної діяльності певних осіб, які уособлювали тодішню вищу владу. Як справжній громадянин України, він був зобов'язаний записувати все, що відбувалося в кабінеті Кучми, заради того, щоб запобігти злочинам, попередити суспільство й притягнути до відповідальності винних осіб. Тому я вважаю, що він виконав свій громадянський обов'язок. Я не думаю, що Мельниченка потрібно притягувати до відповідальності.

Я взагалі вважаю, що адресатом заяви журналістів мала бути не Українська держава і правоохоронні органи. Якщо вони хочуть чогось добитися, то її треба було адресувати міжнародній спільноті. У зв'язку з тим, що останнім часом міжнародна спільнота дещо зменшила (не без «безкоштовної» допомоги родини Кучми - Пінчук проводить лобістську роботу в інформаційному та політичному середовищі серед впливових іноземних політиків) гостроту постановки цього питання. На мою думку, українські журналісти мали б звернутися до колег за кордоном, щоб ті попередили своїх політиків, що з часом їм буде дуже незручно перед власним суспільством за те, що вони підтримували родину Кучми. Рано чи пізно все одно правда вийде на поверхню й буде доведена. Я не думаю, що виборці Ізраїлю, США, Великобританії чи Польщі будуть у захваті від своїх політиків, які підтримують родину Кучми в їхніх намаганнях уникнути відповідальності за вбивство конкретної людини. І не однієї. Я б не обмежувався тільки питанням вбивства Гонгадзе. Тому що за часів Кучми та після його правління були інші вбивства політичних діячів і журналістів. Я маю на увазі смерть Чорновола (яку я називаю вбивством) напередодні обрання Кучми 1999 року для того, щоб провести в другому турі схему «Симоненко - Кучма». Я маю на увазі вбивство Гетьмана, після якого заляканий Ющенко відмовився від участі у виборах під час другого обрання Кучми. Я маю на увазі вбивство головного свідка по справі Гонгадзе - генерала Кравченка. І хоч що б там говорили, але мотиви були лише в родини Кучми: з одного боку, прибрати політичних конкурентів, а з другого - прибрати свідків злочинів. Тобто йдеться про систему політичного насильства, яку було запроваджено режимом Кучми.

Кучма хоче знайти справжніх замовників? Нехай шукає їх у своїх мотивах.

Щодо розголошення таємниці слідства, то завжди робилися зауваження тільки потерпілим. Захисникам Кучми ніколи не робили зауважень. Коли я тільки почав говорити про матеріали справи Кравченка, мене одразу викликали «на килим» до слідчого Генпрокуратури і пригрозили порушенням кримінальної справи через розголошення таємниці слідства. Адвокати ж Кучми починають говорити про ті речі, які суд ще має дослідити, тобто по суті. Таким чином, вони перешкоджають іншому судовому процесу у справі Пукача. Це порушення КПК. До того ж, сторона Кучми висмикує певні речі, які їм вигідні, й коментує їх. Це не що інше, як маніпуляція.

Щодо нейтралізації мене як потерпілого. Зрозуміло, це дурниця - воювати з потерпілими. Хоча від компанії Кучми можна очікувати чого завгодно. Мені здається, коли кажеш те, що їм не вигідно, зокрема у справі Кравченка, то вони це замовчують, не сперечаються. Коли ми, наприклад, говорили про те, що рішення Печерського та Апеляцій ного судів підганяються під певні дати і події, то про це мало хто говорив. Коли я говорю про вбивство Кравченка, то немає жодного аргументу проти. Усі мовчать, ніхто не спростовує. Тобто якщо ти не маєш ресурсу, то тебе просто замовчують.

«...ВСЕ ПОЧИНАЄТЬСЯ З КАБІНЕТУ КУЧМИ»

Олександр МОРОЗ, лідер Соціалістичної партії України:

- У заяві журналістів або тих, хто хоче виступити від їхнього імені, є прозорий натяк на те, що вони стоять на боці Кучми.

Усі справи, про які йдеться в заяві, мають одне джерело - це розмови в кабінеті Кучми. Уся дурня, яку зроблено Печерським судом щодо припинення справи проти Кучми, свідчить про те, що є намагання вигородити тих, хто насправді причетний до вбивства Гонгадзе. Мені здається, що всі ці справи можна було б об'єднати в єдину справу.

Справді незрозуміло, чому суд над Пукачем сьогодні закритий? Але хто б що б казав, повторюю, все починається з кабінету Кучми. Тому йому так само треба відповідати, як і тим, хто вів із ним розмови в кабінеті. Тоді все стане на свої місця. Інакше як пояснити, чому вбили Кравченка, Чорновола, Малєва? Чому немає розслідування і завершення справи Гонгадзе? Генпрокуратура має, нарешті, домогтися завершення цієї справи й через суд поставити крапку над «і».

Уся ця трагічна історія зрозуміла мільйонам людей - у нас і за кордоном. Тому доти, доки ми будемо прикриватися різними процедурними нюансами, які не мають під собою жодних підстав, до того часу не буде пуття.

Взяти, наприклад, судовий процес над Ландіком. Як він закінчився - це інше питання. Але що брали за основу в процесі? Записи, які було зроблено без згоди прокурора? Так само треба брати за основу записи в кабінеті Кучми. Яка різниця? Якщо говорити про те, що на це не було дозволу, то виникає запитання: а хто мав дати дозвіл? Генпрокурор Потебенько, який був у курсі справи? Чи Кравченко, який був до цього безпосередньо причетний? Чи Литвин? Чи сам Кучма, який мав дати дозвіл, щоб його матюки популяризувалися Україною?

Кучмі не треба шукати «замовників», хай одразу стає перед судом. Він і є замовник. Хіба це незрозуміло? Кому був підпорядкований Кравченко? Чому ті, хто чинив злочини, підвищувалися в званні, а звання присвоював Кучма? Хіба це - таємниця для слідства? Це настільки очевидно, як і всі ці проплачені інтерв'ю, спрямовані на відбілення Кучми й тих, хто насправді причетний до вбивства журналіста Гонгадзе. Але чорне ніяк не відбілити. Суд повинен дати оцінку. От і все.

«НИНІШНІ ДІЇ КУЧМИ - ЦЕ ПОМСТА»

Микола НЕДІЛЬКО, адвокат Миколи Мельниченка:

- Для мене не зовсім зрозуміла в листі журналістів та частина, де йдеться про Мельниченка, - про те, що він спокійно їздить Європою, а його не затримують і т. д. У мене запитання - а що, було б краще, щоб його затримали? Я проти його арешту й екстрадиції в Україну. Мельниченко - це головний свідок, як і Пукач, ще залишився живим. Вони можуть дати свідчення в суді у справі Гонгадзе. Якщо Мельниченка не буде - а в Україні все робиться для того, щоб його заарештувати й фізично знищити, - то це означатиме ліквідацію головного свідка. Навіщо активізувати кримінальну справу проти Мельниченка й акцентувати увагу на тому, що його потрібно ув'язнити? У цьому не буде жодного позитиву - все на користь Кучми.

Що стосується Володимира Литвина, то тут я згоден із заявою журналістів. По ньому повинно з?явитися процесуальне рішення. Хоча в матеріалах кримінальної справи, порушеної за фактом вбивства журналіста Георгія Гонгадзе, є постанова про відмову в порушенні кримінальної справи проти Литвина. Потім цю відмову було скасовано першим заступником Генерального прокурора Ренатом Кузьміним. Що там нині - яке приймається процесуальне рішення, невідомо. Але зараз з усього випливає, що справу Гонгадзе хочуть залишити в тому стані, в якому вона перебуває. Тому, швидше за все, постанова про порушення відносно Володимира Литвина кримінальної справи відсутня. Окрім того, відсутня постанова про те, що він нібито є підозрюваним. Можливо, досудове слідство і підозрює його в причетності, на це певною мірою натякав Ренат Кузьмін, але це лише заяви. Остаточного процесуального рішення відносно Литвина не прийнято.

Плюс цієї заяви в тому, що це питання треба постійно порушувати. Треба через пресу не давати «заснути» справі Гонгадзе, слід впливати на органи державної влади, передусім - на слідчі органи, щоб вони провели об'єктивне і незалежне розслідування, а судова гілка влади провела відкритий, публічний, об'єктивний судовий розгляд і поставила остаточну крапку в справі Гонгадзе та касетного скандалу.

Звісно, журналісти також мають власні інтереси. Одні продаються, інші - ні. Яскравим прикладом необ'єктивного висвітлення справи Гонгадзе є канал ICTV, на який ми неодноразово намагалися подати до суду, але завдяки нашій «об'єктивній і незалежній» судовій системі цього зробити поки що не вдалося. Жодного разу впровадження по справі так і не було відкрито, зважаючи на ті чи інші підстави. Але є журналісти, які проводять незалежні журналістські розслідування.

Щодо нещодавнього інтерв'ю екс-президента Кучми «Фактам». Це - черговий, продуманий політтехнологами крок, спрямований на те, щоб сформувати в суспільстві думку про непричетність Кучми до злочину проти Гонгадзе. Це доведено, як каже сторона Кучми, справедливими рішеннями судів (Печерським, Апеляційними). Насправді суди не зняли з Кучми обвинувачення, вони просто встановили, що ті докази, на підставі яких йому інкримінувались обвинувачення в причетності до справи Гонгадзе, нібито здобуто незаконним шляхом. Але головне те, що їх здобуто, - докази є. Голоси на плівках підтверджено фоноскопічними експертизами - це голоси Кучми, Литвина та інших. Леонід Данилович каже, що треба знайти справжніх замовників. Нікого не потрібно шукати! Він - що, сам себе збирається шукати? Хай підійде до дзеркала й подивиться, хто там.

Із приводу того, що в заяві вимагається дати правову оцінку діям Марчука та Мороза. Те, що їх ставлять на одну полицю із Литвином і Кучмою, вже говорить про те, що журналісти або не розбираються в тому, що відбувається, або що це звернення певною мірою є замовним. Адже перший, хто почав робити акцент на Марчуку та Морозі як на підозрюваних у замовленні вбивства журналіста Гонгадзе й взагалі в організації касетного скандалу, був Кучма Леонід Данилович. Мені дуже прикро, що журналісти дотримуються його позиції й просять прокуратуру дати оцінку діям Марчука та Мороза.

Багато журналістів, які стежать за цією темою, були на судовому засіданні в справі Кучми. Вони повинні були почути, що судом чітко встановлено - Мороз проходив у справі як заявник, тобто особа, яка безпосередньо звернулася до правоохоронних органів із заявою про злочин, який скоїв Леонід Кучма та його оточення. Крім того, він ще й свідок. Тобто прокуратура вже дала оцінку діям Мороза. Так само свідком у цій справі проходить Євген Марчук. Але зараз хочуть змінити акценти. Із моєї точки зору, це є одним із етапів реалізації плану з усунення Леоніда Кучми та його оточення від кримінальної відповідальності за безпосередню причетність до вбивства Гонгадзе й до інших злочинів. Якщо Кучма розставляє акценти й говорить про те, що це Марчук і Мороз винні в касетному скандалі, чому тоді він не робить акценту на Юлії Тимошенко й Олександрові Турчинові? Чому журналісти не роблять акценту на Тимошенко й Турчинові, вони ж також знали, що кабінет Кучми прослуховується?

Отже, я критично ставлюся до цієї заяви в частині щодо Мельниченка, тому що такі вимоги до головного свідка є ненормальними, а також в частині щодо Марчука та Мороза. Якби не Мороз, ніхто б не довідався, що відбувалося в кабінеті Кучми, й про те, хто насправді причетний до вбивства Гонгадзе. Нинішні дії Кучми - це помста. На жаль, журналісти фактично підтримують цю лінію. Для того, щоб дати справедливу оцінку, треба принаймні ходити на всі судові засідання - у справі щодо Кучмі, у справі щодо Мельниченка, слухати, що відбувається в суді, й давати правову оцінку.

Ми вважаємо, що зібрано достатньо доказів проти Кучми, які вказують на причетність Леоніда Даниловича до вбивства Гонгадзе. У справі Кучми понад сто томів матеріалів, у Печерському суді проглянули - не розглянули приблизно 25 томів. Решту матеріали не оприлюднено. Наприклад, цікавими є матеріали справи, коли відбувалися очні ставки Кучми і Мельниченка, але ж про них ніхто не говорить. Хоча теоретично можна оприлюднити інформацію, яка зазначена в протоколах очних ставок.

Чи маємо ми право оприлюднювати інформацію? Звісно, так. Постанови, в межах якої слідчі збирали докази у справі Кучми, вже немає. Тобто кримінальної справи також немає. Досудове слідство не провадиться, тому ми маємо право оприлюднювати інформацію. Чому її не було оприлюднено? Бо ми сподіваємося, що Генпрокуратура, можливо, під тиском громадськості, міжнародної спільноти на підставі зібраних матеріалів у справі Кучми все-таки порушить іншу кримінальну справу проти екс-президента. Хоч би як там було, потрібно встановити замовників. Керуючись тими матеріалами, що я отримав у ході надання послуг Мельниченка, можу сказати, що, крім Леоніда Кучми і Володимира Литвина, інших замовників немає.

На сьогодні у Кучми внаслідок скасування постанови про порушення проти нього кримінальної справи - статус звичайного громадянина. Юридично, якщо немає постанови про притягнення особи як обвинуваченого або підозрюваного в межах кримінальної справи, він - звичайна людина. Він не є якимось процесуальним суб'єктом у межах порушеної кримінальної справи. Насправді, зараз Генеральна прокуратура в складній ситуації. Вона здійснила значну роботу, але суд фактично визнав усю цю роботу незаконною.

Разом з тим, справи за фактом убивства Гонгадзе не закрито. Тому ГПУ опинилася перед дилемою, тому що потрібно продовжувати досудове слідство у справі Гонгадзе, щоб встановити замовників. Що далі? Генпрокуратура на підставі вже зібраних матеріалів може висунути Кучмі нові обвинувачення за іншою статтею. Також поки не надано правової оцінки Володимирові Литвину. Нагадаю, Мельниченко не раз заявляв, що до злочину Кучму схиляв Литвин. До речі, не виключено, що зараз проти нього можуть порушити справу. І це буде правильно.

Мельниченко зараз із головного свідка у справі Кучми перетворюють на «ворога держави». Особисто мені це сказала досить впливова посадова особа в Україні. Мельниченко записував розмови в кабінеті Кучми протягом трьох років. Там задокументовано стільки... не тільки розмови про Гонгадзе, а й багато інших злочинів. Можливо, Мельниченка і нейтралізували як головного свідка у справі Кучми, але команда екс-президента не нейтралізує його як свідка з інших злочинів Кучми. Не секрет, що Мельниченка хочуть убити, тому що поки він залишається живим, це скриня Пандори. У будь-який момент він може оприлюднити інформацію. Чому він цього не робить? Тому що після оприлюднення записів про Гонгадзе їм так і не було дано правової оцінки. Тобто це оприлюднення не спрацювало належним чином. У нормальній правовій державі такі злочини вважаються суспільно небезпечними не лише для певних осіб, а й для всієї країни. Вони обов'язково мають бути розслідуваними. Я взагалі вважаю, що коли злочини вчиняють високопосадовці, то за ними не повинно бути строків давності. Це мають бути окремі статті КПК.

Часто можна почути, що Мельниченко працює на іноземні спецслужби, але наведіть докази. А на які спецслужби тоді працював Леонід Кучма? Мельниченку в межах порушеної проти нього справи інкримінують розголошення державної таємниці. Що саме він розголосив - не уточнюється. У матеріалах справи цього немає, це пуста кримінальна справа. Яку таємницю він розголосив? Злочини Кучми не можуть бути державною таємницею.

Іван Капсамун, «День»

Фото - «День»