Мабуть, це безпрецедентний випадок не лише в Україні, але й у всьому світі. Буквально за пару днів у країні одночасно «лягли» сайти Президента, Верховної Ради, Кабміну, НБУ, МВС, СБУ, Партії регіонів і навіть Конституційного Суду. Фактично хакери «зламали» всю вертикаль влади. Лягло все!

Перше питання, яке виникає: як таке могло статися? Сайти ключових органів держвлади «лежать», а самі органи зробити нічого не можуть. Виходить, вони самі себе неспроможні захистити? Тільки вдумайтесь! Ціла служба безпеки не може захистити свій сайт!

«Насправді сайт було створено сім років тому, - повідомило нам джерело в СБУ. - І, як мені здається, відтоді він і не оновлювався, тим більше - система його безпеки. Якщо на сайт одночасно заходили приблизно 200 відвідувачів, то він ще витримував, а якщо 2000, то починались проблеми...». Джерело в СБУ розповідає, що «Служба безпеки вже давно працює над викликами кібертероризму та кіберзлочинності, яку зараз увесь світ визнає загрозою номер один». За словами джерела, в структурі вже з'явився Департамент контррозвідувального захисту інтересів держави у сфері інформаційної безпеки: «Департамент було створено зовсім нещодавно. Керівника поки що немає, наразі триває робота з організаційних питань. Багато що залишається на папері. Звісно, в таких умовах цей департамент не може працювати в повному обсязі. Також ми очікуємо ухвалення парламентом Закону «Про захист інформації». Він передбачає, зокрема, захист інформаційних ресурсів».

Наш співрозмовник запевнив, що Служба безпеки до безперешкодного функціонування й охорони сайтів держструктур жодного стосунку не має.

«Якщо сайт належить Кабміну, то за його безпеку і функціонування відповідає адміністратор Кабміну. Ми кілька разів нагадували Кабміну, що треба змінити, удосконалити систему безпеки на сайті, але до нас не дослуховувались».

Прес-секретар президента Януковича Дарка Чепак через свій блог на «Українській правді» попросила «невідомих» не мстити Президентові за ex.ua. (Напевно, багато читачів «Дня» ще тиждень тому і не підозрювали про існування такого ресурсу). Мовляв, через це не можуть опублікувати інформацію, важливу для життєдіяльності країни.

Ризикнемо передбачити, що шановна Дарка помиляється. Атака на сайті влади відбувається не лише на підтримку сайта-файлообмінника. Найімовірніше, дуже багато з тих, хто бере в ній участь, відвідували ex.ua дуже рідко. Ця атака не має конкретного організатора. Сотні українських громадян абсолютно окремо один від одного, сидячи вдома або на роботі за своїми моніторами, атакували державні сайти. Примітно, що до цієї атаки підключилися і користувачі з Америки та Канади, де живуть сотні тисяч українців.

Російський журналіст Павло Шеремет у своєму блозі на сайті «Эхо Москвы» назвав це явище «майже народним фронтом» і «Майданом в інтернеті».

«Люди переживають не через зникнення чергової корзини, куди можна безкоштовно залізти за подарунками, їх дратує нинішня українська влада сама по собі, і закриття торренту - привід продемонструвати своє відношення, - пише Шеремет. - У жодному випадку не хочу виправдовувати хакерські атаки... Але показником є сам факт суспільного протесту, що самоорганізується в Україні. Був помаранчевий майдан, потім - податковий, афганці і чорнобильці ламали паркан довкола парламенту. Тепер - майдан в інтернеті. Регулярно в Україні, з періодичністю раз на два місяці відбуваються масові акції протесту. І цим Україна відрізняється від Росії».

На думку російського журналіста, головна відмінність України від Росії полягає в тому, що у нас значна частина суспільства не хоче миритися і здаватися тоді, коли чиновники намагаються все підім'яти під себе.

Чи можна ці хакерські атаки назвати «народним фронтом»? Мабуть, ні. Не той розмах і не той привід. Це поки що не «фронт», а просто сигнал. Але дуже важливий сигнал. На наших очах «лягли» не лише сайти, але й чиясь самовпевненість, що все дозволено, що народ все проковтне. Ні, виявилось, не проковтне. І люди можуть не лише висловлювати свою ненависть у соціальних мережах, але й щось робити.

Олена Яхно, Іван Капсамун, «День»

Про Ex.ua і конотопську архівідьму

Остап Сливинський, український письменник

Моя знайома недавно повернулася з однієї північноафриканської країни і розповіла, як місцеві громади вирішують там свої господарські проблеми. Дуже, сказати б, просто вирішують. Треба дорогу полагодити до села - домовляються між собою, хто що робить, набирають матеріалів - і вперед. «А звідки матеріали беруть?» - питаю я. «Та так, вода є, пісок з кар'єру». - «А кар'єр чий?» - «Невідомо, мабуть, державний». - «Нічого, що це крадіжка?» - «А що їм лишається? Ще сто років чекати, доки держава полагодить?».

Так-от, в умовах, коли держава вміє (і то - коли захоче) лише «наглядати й карати», звичайний піратський файлообмінник стає формою культурної самоорганізації. На жодному іншому інтернет-ресурсі не було такої кількості зісканованих рідкісних українських видань і практично ніде недоступної української кінодокументалістики 60-80-х років. Держава, жодна її установа досі не зробили того, що зробили анонімні користувачі. І не зроблять, швидше за все, ще багато років. Доки всі ці матеріали поступово не згниють в архівах і сховищах, так і не потрапивши в публічний доступ (вся необхідна народу «публічна інформація», за яку так вболіває голова президентської прес-служби, мабуть, має обмежуватися полеглим у нерівній боротьбі сайтом ВФЯ). Такою є державна політика, і все тут.

А щоб чогось непотрібного не вціліло і в архівах, можна і їх почистити. Для цього в Держархіві є потрібна людина, якій що арматури в Конотопі гнути, що архівами керувати - все одно, головне, щоб не зійти з лінії партії. І яка, ніби радянська класна керівничка, на прес-конференції вказує історикам, чим їм слід цікавитися, а чим ні.

Тому, друзі-протестувальники, замість скрипіти дисками, валити сайти і воювати з іншими вітряками, давайте будемо рятувати те, що лишилося - фільми, книжки, документи! Сканувати і викладати їх хоч десь, головне, щоб сервери були подалі від ручок доблесного українського МВС. Бо привід арештувати і вилучити завжди знайдеться.

Елліна ШНУРКО-ТАБАКОВА, Голова правління Асоціації підприємств інформаційних технологій України (АПІТУ):

- Спільнота, представлена в інтернеті в особі професіоналів, вирішила продемонструвати ставлення до того, що відбувається, своїми методами. Атака на сайти держструктур не має жодного стосунку до IT-фахівців, захисту своїх прав чи до піратства. Просто неадекватно проведена акція з боку держави викликає таку ж неадекватну реакцію з боку тих, хто вважає себе ображеним. Хоча, безперечно, варто розрізняти, де є порушення закону, а де ні.

Наприклад, чи порушували закон про авторське право особи, які на EX.UA зберігали свої власні документи? Те, що правоохоронні органи не хочуть з'ясовувати це і здійснювати адекватні, в розумінні суспільства, кроки, викликає хвилю глобального негативу. Людям, які приєдналися до цієї акції, влада не може заборонити виходити на площу.

Не думаю, що хакерські атаки на сайти МВС, СБУ, Президента України вчинялися з метою відновлення роботи EX.UA. Якщо уряд адекватний суспільству, то він має розуміти, яких заходів варто вжити. Адже через те, що людина випадково наступила комусь на ногу, вона не повинен отримувати 10 років ув'язнення. А в Україні ми дедалі частіше спостерігаємо саме такі ситуації.

Слід усвідомити, що порушень в зберіганні інформації бути не може. Вони можуть мати місце у зв'язку з поширенням чи використанням контенту, на який ти не маєш права. Питання щодо того, чи порушив EX.UA авторське право, дуже неоднозначне. Технологічний світ простішим не стає, і світ вже зараз бачить, до чого може призвести посилення законодавства про авторські права.

Очевидно, що законодавство не встигає за розвитком технологій. Цей процес характерний не лише для України. Наприклад, інцидент зі страйком «Вікіпедії» свідчить про те, що деякі законодавці просто не розуміють стратегії розвитку світу на найближчих 50 років. Вони досі намагаються робити те, що вони робили за часів друкарських машинок.

Мені здається, що головна проблема в Україні - це те, що правовласники видео- і аудіопродукції не намагаються формувати свій ринок, вони не можуть створити адекватної пропозиції для тих споживачів, які готові купувати ліцензійні фільми і музику. Вони не укладають жодних договорів із тими, хто міг би поширювати цю продукцію, тому український ринок фактично перебуває в ізоляції. І, власне, ізоляція виникає не так через піратство, як через відсутність йому альтернативи. Бо є люди, які цілком готові платити гроші за продукт, що його можна отримати за допомогою зручних механізмів, аудіо- та відеобібліотек в інтернеті. Але для створення такої альтернативи потрібні певні рішення, бачення шляху укладення договору з правовласником. На жаль, цей механізм в Україні не працює і позитивних перспектив наразі не видно.

В будь-якому разі, якщо комерційна структура хоче мати свій ринок, вона повинна його формувати. Але жоден ринок у жодній країні світу не було сформовано, виходячи з репресивних механізмів.

Олександр Купрієнко, «День»

Фото - «День»