Перший заступник Генерального прокурора Ренат Кузьмін в інтерв'ю «Незалежному бюро новин» звинуватив журналістів у тому, що вони недостатньо активно захищають свободу слова. Йшлося про справу Кучми - Гонгадзе.

«Щодо справи Кучми, то згадайте, що досі писали журналісти: Кучма такий-сякий, винен у смерті людини, в Україні все погано, справу проти Кучми так і не порушено, усі бояться. Пам'ятаєте? І я пам'ятаю. Згадуйте далі. Порушив я кримінальну справу проти Кучми. Скільки тут було скандалів, усіляких попереджень, погроз! Що почали писати журналісти? Це самопіар Кузьміна, це він спеціально, щоб його не вигнали з прокуратури, це він діє під політиків, які хочуть відібрати в Кучми чи Пінчука телеканали! Хоч одна людина тоді написала щось пристойне? На кшталт «нарешті справу порушено!», - зазначив Ренат Кузьмін.

Звичайно, кажучи «хоч одна людина», пан прокурор лукавить, утім, загалом він має рацію. На жаль, після того, як справу було порушено, а тим більше після того, як її порушення було визнане безпідставним, українські журналісти не виступили з єдиною позицією щодо судового процесу й не стали тією потужною силою, яка змусила б довести цю справу до кінця. Інше питання - наскільки наполегливими й послідовними у веденні справи були представники Генпрокуратури, але це, як кажуть, тема для іншого матеріалу.

Утім, слова Кузьміна досить символічні. Певною мірою вони є свідченням системної кризи в українській журналістиці. Адже в той час, коли журналісти мовчать, представник карального органу спонукає їх бути активнішими. Чого надалі чекати від української журналістики з такими симптомами? Про це «День» запитав у журналістів, які причетні до справи Гонгадзе, активно виступали за її порушення чи проводять, зокрема, журналістські розслідування злочинів, скоєних правоохоронними органами, - Олексія Подольського, Отара Довженка та Костянтина Усова.

Торкаючись цієї теми, ми сподівалися на розуміння колегами глибинних проблем. Адже справу Гонгадзе не можна розуміти буквально - лише як боротьбу за пам'ять одного журналіста. Це боротьба за очищення всього суспільства. Утім, розмова в будь-якому разі виявилася симптоматичною.

Олексій ПОДОЛЬСЬКИЙ, журналіст:

- Слова Рената Кузьміна - це блюзнірство. Тому що грудневого рішення суду не було б, якби прокуратура не спиралася лише на ті докази, що роблять справу Кучми безперспективною в суді. Замість того, щоб звинувачувати журналістів, прокуратурі доречніше розслідувати справу Кравченка, а також усі спроби сфальсифікувати справу Гонгадзе за часів Кучми, у тому числі дії міністра Смирнова, коли спеціально дібрані наркомани зізнавалися, що саме вони вбивали Гонгадзе. Чому проти людей, які заплутували слідство, не порушено жодної кримінальної справи? Тому розслідування просуватиметься значно ефективніше, якщо прокуратура розслідуватиме десятки злочинів, пов'язаних із фальсифікацією справи, у тому числі слідчими прокуратури. Закриття вже порушеної справи проти Кучми було можливим лише із «благословення» Генпрокуратури, яка без будь-яких на те підстав поновила слідство в цій справі. Справу треба було передавати до суду, а до суду її не хотіли передавати, тому що це золота жила, із якої годується не одне покоління прокурорських слідчих і прокурорів, що отримують певні преференції від родини Кучми. А було цю справу припинено, щоб поновити її перед виборами. Я вже багато разів наголошував, що про справжні наміри Генпрокуратури довести до кінця справу Кучми можна буде говорити, якщо буде розпочато слідство щодо вбивства головного свідка.

- Зрозуміло, що до діяльності Генпрокуратури в цій справі можна висувати чимало претензій. Але ми зараз говоримо про недоопрацювання журналістів, їхню пасивність, яка теж зробила свою справу.

- Журналісти в Україні належать олігархам і виконують усі вимоги останніх. Усе залежить від того, в яких відносинах той чи інший олігарх - власник ЗМІ - із паном Пінчуком. І якщо чи не половина ЗМІ належить саме Пінчукові, то зрозуміло, чому вони говорять, що Кучма не коїв злочинів. А громадянського суспільства в Україні, на жаль, нема.

Отар ДОВЖЕНКО, журналіст, заступник шеф-редактора «Детектор медіа»:

- Навіть якби всі журналістські організації виступили із заявами, 99% заяв було б проігноровано. Загалом це ні на що не вплинуло б, і пан Кузьмін міг би сказати, що журналісти мовчали, а він їх не чув. Насправді мене в цій історії набагато більше стурбувала позиція журналістів медіа Пінчука, які активно виступили на захист Кучми, намагалися його відбілити, зокрема за допомогою абсолютно маніпулятивних речей. Це дуже тривожний симптом, що корпоративні вказівки й замовлення від власника для журналістів важливіші за пам'ять про Гонгадзе. Тому що який би в них не був стокгольмський синдром, пов'язаний із тим, що Пінчук платить їм гроші, все одно вони мусять розуміти, що ймовірність вини Кучми досить висока. А те, що Кузьмін вирішив, що журналісти в цій ситуації якось не так виступили, то вони так легко пропускають повз вуха будь-які журналістські виступи, що це просто смішно.

- Те, що влада і прокуратура часто не чують представників журналістських організації, не знімає відповідальності із самих журналістів, які у критичний момент - коли суд ухвалював рішення визнати порушення справи проти Кучми безпідставним - не виступили консолідовано проти...

- Що означає виступити консолідовано? 90% журналістів узагалі вважають, що специфіка цієї професії вимагає від них не бути активними громадянами, не намагатися виступати, висловлювати свою позицію, тому що хтось їм платить гроші, тому що це не їхня справа тощо. Тобто виступити могли журналістські організації. Останні закликали розслідувати справу Гонгадзе багато років і продовжують це робити. Вони виходять у річницю зникнення Гонгадзе на демонстрації. І все одно цю справу ведуть тим шляхом, який визначається на Банковій. Відсутність ще однієї заяви... Я, чесно кажучи, не впевнений, що її не було, просто останнім часом я фільтрую заяви, тому що розумію: вони ні до чого не призводять.

- Журналістські організації справді збираються в річницю вбивства Георгія Гонгадзе, але у критичний момент, коли після такого очікуваного всіма порушення кримінальної справи проти Кучми суд ухвалював рішення про його безпідставність, об'єднаних голосів «проти» від журналістських організацій не пролунало. Чому?

- Це сумно, звичайно, що люди не виступають. Але це теж можна зрозуміти. Через те, що коїться навколо цієї справи, - величезна втома. Якби люди навіть за своє життя боролися дванадцять років, вони би втомилися. А тут люди борються за пам'ять свого друга, колеги чи просто людини, яку вони знали або навіть не знали. Зрозуміло, що з часом це має притупитися. Тим більше навколо цієї справи було дуже багато спекуляцій із різних боків. І багато людей забуває, що за цією справою стояла невинно вбита людина.

- В одній зі своїх відповідей ви пояснили відсутність у журналістської спільноти належної реакції тим, що 90% журналістів узагалі вважають, що специфіка цієї професії вимагає від них не бути активними громадянами. Це говорить про те, що більшість журналістів досі не визначилася з базовими питаннями. Для країни з несформованою державністю це катастрофічна ситуація. Чим це можна пояснити?

- У принципі суспільства аморфні. Але, як правило, 10-відсоткового двигуна вистачає, щоб рухати 90-відсотковим баластом. Проте за нашої системи ця активна частина ні на що, на жаль, не може вплинути. Тобто насправді ті зміни в інформаційній політиці, стані свободи слова залежать абсолютно не від журналістів, а від того, наскільки власники і влада відкривають люфт. Це комплексна проблема, яку підживлює і свідомість самих журналістів, і свідомість їхніх роботодавців, які забули, що журналістика - це не лише бізнес, і сприймають журналістів лише як найманих працівників, від яких можна вимагати що завгодно, і свідомість політиків, які це активно використовують, і насамперед свідомість аудиторії, яка все це вдячно споживає та голосує за цензуровані, аморфні, залежні ЗМІ своєю гривнею і пультом. Тому всі винні.

Костянтин УСОВ, журналіст програми «Знак оклику» на каналі ТВі:

- Ренат Кузьмін лукавить, коли покладає відповідальність за невдалу й заздалегідь несерйозну спробу притягнення Леоніда Кучми до відповідальності, встановлення справедливості у справі про вбивство Георгія Гонгадзе, на журналістів. Адже він, як ніхто інший, знає, що судам чхати на те, що пише журналіст. Зокрема, і через те, що суди насправді бояться, як відреагує на їхнє рішення заступник Генерального прокурора і член Вищої ради юстиції Кузьмін. Адже члени Вищої ради юстиції, відповідно до нового закону про судоустрій, є богами над суддями. Тому, розігруючи маніпулятивну інформаційну комбінацію нібито зі спробою притягнути Кучму до відповідальності, не варто звинувачувати в чомусь журналістів. Нехай він як заступник прокурора навчиться коректно викладати підстави і приводи для порушення кримінальної справи, тоді, можливо, у нього щось вийде.

- Кузьмін може лукавити з точки зору своєї ролі. Але щодо журналістів у його словах є раціональне зерно. Принаймні у грудні ЗМІ масово не висловили свого протесту проти рішення суду, що справу проти Кучми порушили безпідставно.

- Частина журналістів від імені суспільства може висловлювати сумнів щодо тих чи тих ініціатив. Але журналіст не повинен підтакувати тому, що робить та чи інша посадова особа, тим більше коли є очевидні ознаки, що робиться все дуже дивним способом.

Вікторія Скуба, «День»

Фото - «День»