15 січня 2012 року в ефірі телеканалу «Інтер» - спеціальна подія: прем'єра резонансного телевізійного фільму «Достоєвський», головну роль у якому зіграв Євген Миронов.

Упродовж дня на каналі буде показано повну версію міні-серіалу, знятого 2011 року режисером Володимиром Хотиненком. Напередодні всеукраїнської прем'єри «Достоєвського» ми звернулися по коментарі до представників української культурної та інтелектуальної еліти з проханням оцінити масштаб особистості Федора Михайловича Достоєвського у світовій літературі і власному житті.

Роман БАЛАЯН, режисер:

- Федір Михайлович Достоєвський - один із небагатьох письменників у світовій літературі, хто був здатний проникнути в людську підсвідомість. Для мене це найбільший психоаналітик. Хоча я - не прихильник творчості Достоєвського. Я, звичайно, його читаю - захоплююся і... жахаюся. Мені чуже це копання у людині. Мені ближче Толстой в романах «Анна Каренина», «Война и мир», в «Севастопольских рассказах»... Але давно відомо в літературі, що образи у Достоєвського вони більш варіативні, багатообразні. Наприклад, уранці герой такий, удень інший, увечері взагалі жахливий. Тобто ти вже заздалегідь розумієш, що ця людина здатна на все залежно від обставин. У Толстого тобі представили Болконського, ти розумієш, що це чудовий хлопець. Представили Дорохова, ти розумієш, що це усього лише картяр, але теж чудова людина. А в Достоєвського не зрозумієш, що наступної хвилини зробить герой.

Деякі називають його «князем пітьми», я називаю його «світочем пітьми». Він сканував людей і за всім зовнішнім благополуччям бачив щось огидне. Він описував якогось персонажа - красиві очі, брови, виразні риси обличчя, і раптом відзначав щось таке бридке. Таке у всіх персонажах, окрім князя Мишкіна. Як режисер я завжди відзначав потужність його монологів і діалогів. Навіть усім акторам радив аналізувати, як у Достоєвського всі події викладені в монологах і діалогах, немає зайвих описів. Навіть якщо в монолозі усього 10 рядків, там стільки всього...

- На вашу думку, він любив людей чи ні?

- Я думаю, що він любив людей, але більше себе любив. У собі бачив усіх. Сам Федір Михайлович був складною і часом украй неприємною людиною. Плюс гравець, який всім був винен, а повертати борги не любив. Наприклад, відомий факт, що Тургенєв йому позичив величезні на той час гроші - 15 тисяч рублів. І в Достоєвського є рядки, що Тургенєв - геній російської літератури. Але коли через рік агент Тургенєва нагадав Федору Михайловичу про те, що час віддавати борг, він написав про Тургенєва - «нездара»... Але він стільки пережив, перестраждав - у цьому сенсі йому немає рівних. Людина, яка стояла на ешафоті перед розстрілом. Вже руки підняв. І раптом наказ відмінили. Адже чекання смерті страшніше за саму смерть. Коли він це пережив, став ще важчим, ще розумнішим, ще талановитішим.

- Це була пристрасна людина?

- Азартний. Особливо у грі. Це основне, що нам відомо. Читаючи Достоєвського, будь-яка людина хоч-не-хоч розуміє, що вона теж, можливо, схильна до тих вчинків, які здійснюють інколи герої. Але за різних обставин людина може змінитися. Людина-герой за абсолютно інших обставин може виявитися боягузом, людина щедра може виявитися великим скупердяєм. Достоєвський як адвокат готовий захистити будь-яку людину, будь-якому злочину він знаходить психологічне виправдання.

- Що шукають герої Достоєвського? У чому вони бачать порятунок?

- Вони не шукають щастя, як, наприклад, герої Чехова. Вони проживають це життя, намагаються бути кращими, але чомусь у нього вони все нижче і нижче. Вони мають властивість падати, спотикатися. А він знаходить у собі сили виправдати цих людей, пояснити їхню логіку, модель поведінки. Фрейд, Юнг, Фромм - ці найбільші учені захоплювалися Достоєвським, вважали його одним із кращих психоаналітиків. Так глибоко в душу людини ніхто із письменників не занурювався.

- Для сьогоднішньої молоді творчість письменника актуальна?

- Я не знаю, чи готова все це прочитати й усвідомити молодь... Але я був знайомий із одним кримінальним авторитетом, який зі мною розмовляв про Достоєвського. Вони розуміють у його творчості більше, бо сягали дна. І Достоєвський пройшов у своєму житті тортури душевні й фізичні. Він багато чого пережив і вистраждав. І тому - великий.

Андрій КУРКОВ, письменник:

- Достоєвський для мене це, перш за все, творець міфу про загадкову російську душу, яким він став не з власної волі. Все його життя було наповнене трагізмом, і в його реальному житті трагічного було значно більше, ніж у його романах.

- Чи був Достоєвський щасливим?

- Напевно, він був щасливий у третьому шлюбі, одружившись зі стенографісткою, яка була набагато молодшою за нього. Напевно, ті 4 роки, які він провів за кордоном разом із нею, граючи в казино... Він же взагалі грав у казино 10 років, перш ніж зрозумів, що не виграє. Але під час гри він був щасливим. Але це напівбожевільне щастя азартного гравця. А з дитинства він, навпаки, був запрограмований на біди і нещастя. Йому було 5 років, коли мати померла від сухот, потім селяни вбили його батька, потім його з братом кинули в один пансіон, перевели в іншій, потім вступив до військово-інженерного училища. Змалечку він відчував свою чужорідність у цьому світі. Плюс напади епілепсії, від яких він страждав з дитинства.

- Чи близька вам його філософія?

- Річ у тім, що це не вибудувана філософія. Це погляд на життя, на суспільство, на людей. Вона і близька, і не близька. Я не пережив стільки нещасть, скільки випало на його долю - арешт через участь у гуртку петрашевців, вирок до страти. Його особисто засудили «за недонесення про лист Бєлінського, у якому він критикував церкву, царський устрій та інші державні речі». І 10 хвилин на ешафоті - стояти обличчям до смерті, прокручувати в голові все своє життя і раптом почути, що помилуваний: замість страти - каторга. А потім він ще дізнається, що на вироку особисто цар написав, що лише 4 роки каторги, а потім заслати в солдати. І раптом він у Тобольську, в пересилці, знайомиться з дружинами декабристів, потрапляє далі до Сибіру. І досить скоро він пише монархічний твір, присвячений коронації Олександра І й закінченню Кримської війни. Тобто повністю міняє погляд на царську Росію.

- Що шукають герої Достоєвського?

- Вони вагаються. І приходять до думки, що, загалом, і вони не мають рації, і світ довкола них несправедливий. В принципі, герої Достоєвського відображають його душевний стан, адже він практично ніколи не був у стані згоди з собою й зі світом. І тут можна знайти тотожність між князем Мишкіним із «Ідіота» і самим Достоєвським. І між Достоєвським і братами Карамазовими.

- Чому він подобався жінкам?

- У цьому парадокс. Зовні він був дуже непримітною, незграбною людиною нижче середнього зросту зі специфічним поглядом, бо коли він був маленьким, під час нападу епілепсії упав і пошкодив око. Завжди у нього була деяка дивна асиметрія обличчя. Але я думаю, він володів дуже великою психологічною енергією. Коли люди пізнавали його, не зовні, а його внутрішній світ, то, я думаю, вони були приголомшені. У жінок ще, можливо, було співчуття до нього, можливо, спрацьовував якийсь материнський інстинкт. Але я пам'ятаю слова його останньої дружини Анни. Вона говорила, що готова була стояти перед ним навколішки постійно - цілодобово, тижнями. Це було схиляння перед однією з найвеличніших особистостей у світі.

- Чому на Заході його люблять більше, ніж у Росії?

- Я можу зараз викликати гнів філологів, літературознавців і фахівців з творчості Достоєвського на свою адресу... Мені здається, що переклади романів Достоєвського іноземними мовами кращі за оригінали. Вони редагувалися і читаються набагато простіше в тому сенсі, що не виникає проблеми сприйняття мови, так званої психолінгвістичної проблеми. По-друге, він відповідає кліше західного читача про російську душу. Міф про російську душу на Заході ґрунтується саме на романах Достоєвського, на внутрішньому світі його героїв.

- Коли ви відкрили для себе Достоєвського?

- Я буду його ще відкривати для себе довго. Достоєвський як особистість вельми цікавий. І його доля в контексті ХІХ століття. А романи його я читав як письменник. Боюся, що якби я читав їх як читач, то я б зупинявся, роблячи паузи в два-три роки. І ось у цьому сенсі телебачення і кіно робить дуже багато, аби трохи пом'якшити сприйняття Достоєвського читачем.

Іван ДРАЧ, письменник:

- Серед російських письменників у моєму особистому рейтингу Достоєвський посідає третє місце, після Толстого та Чехова. Але тепер, коли я подивився фільм Хотиненка «Достоєвський», а заради цього я просидів у київському Будинку кіно с десятої години ранку до четвертої години вечора, я став перечитувати всю ту літературу про Достоєвського, яку збирав протягом життя. Постать Достоєвського більше шанована навіть не в Росії, не кажучи вже про Україну, вона шанована переважно на Заході, в Європі (в основному - в Німеччині, у Франції) та у Сполучених Штатах Америки. Там Росія сприймається як загадкова країна, яка стільки разів будоражила світову історію - у цьому контексті Достоєвський розкриває з повною силою усі плюси та мінуси російської душі, саме тому він є таким дивовижним магнітом, який приваблює читача на Заході.

- У якому віці треба читати Достоєвського?

- Я його починав читати ще в школі, потім - у студентські роки. Згодом перечитував і «Злочин і кара», й «Ідіота», й «Братів Карамазових», і тільки в зрілому віці я зрозумів, якої сили ця симфонічна могутня постать. Звісно, до Достоєвського треба доростати.

Ірина Новікова, «День»

Фото - «День»