Уже впродовж доволі тривалого часу наша газета проводить культурно-просвітницькі акції (не кампанії) з відзначення певних меморіальних років, пов'язаних із головними віхами в житті видатних українців, сприйняття яких в українському суспільстві викривлене незаслуженим забуттям або зумисним перекручуванням історії. Нагадаємо, що 2009-й «День» оголосив Роком Івана Мазепи, наступний - Роком князів Острозьких (як на пошану 500-ї річниці битви під Оршею, де один зі славних лицарів цього роду - Василь-Костянтин Острозький - завдав нищівної поразки війську московського великого князя Василя ІІІ, так і в пам'ять про колосальну роль сім'ї князів Острозьких у поширенні освіти в Україні). Як же сформувати надзавдання року, котрий щойно настав?

2012-й багатий на різноманітні ювілеї, пам'ятні дати, річниці дуже важливих для України подій. Досить згадати, приміром, 650-у річницю битви при Синіх Водах (в якій українсько-литовське військо на чолі з князем Ольгердом вщент розбило монголо-татарську орду, в цій перемозі визначальну роль зіграли українці), 70 років від дня утворення УПА, 200-річчя від дня народження великого російського мислителя, одного з найчесніших публіцистів Олександра Герцена. Але ми вирішили особливий акцент зробити на 75-х роковинах розстрілів української інтелігенції в урочищі Сандармох. 2012-й - Рік «Списку Сандармоху» - це не тільки скорбота, а й наповнений смислом образ і символ політики пам'яті в подоланні тоталітарного минулого. Для увічнення великого і подолання складного минулого були оголошені нами й Рік Мазепи, й Рік князів Острозьких. І ці акції значною мірою досягли своєї мети: люди дедалі більше дізнаються правду про нашу неспотворену історію.

«Код» нового року в багатьох українців асоціюється з футбольним чемпіонатом Європи, й це абсолютно нормально. Ми також уболіватимемо за нашу збірну та за організаційний успіх країни. І наші визначення 2012 року не конфліктують із цим. Більше того, якраз «День», видаючи двічі на тиждень англомовний дайджест The Day, пропонує заповнити брак серйозного англомовного ресурсу, джерела неспотвореного бачення, зокрема, історії України, яка по суті є історією подолання. Оголошуючи 2012-й Роком «Списку Сандармоху», ми говоритимемо передусім саме про український досвід подолання.

75 років тому в листопадові (святкові(!) - бо 20-та річниця «Великого Жовтня») дні наша нація зазнала удару. Тоді було варварськи знищено більше тисячі особистостей, інтелігенцію, яка, по суті, була захисним «озоновим» шаром для українців. Микола Зеров, Микола Куліш, Валер'ян Підмогильний, Лесь Курбас (цього року, до речі, він має ювілей - 125-річчя з дня народження)... Їх розстріл за вироком сталінських «трійок» був жахливим злочином проти майбутнього народу; наслідки цього злодійства не вповні усвідомлені нами й зараз. Бо гуманістично, європейськи орієнтована висока культура, водночас спрямована на національну свободу України й на духовне визволення особистостей, котрі її утворюють, - це необхідна умова розвитку (а втім, і взагалі виживання) нації. Саме таку культуру втілювали ці люди, закатовані в Карелії та на Соловках 75 років тому. Не забуваймо: був і цілий «Список Сандармоху» - більше 1000 осіб. Усі були страчені.

Матеріали про «Список Сандармоху», зокрема, його наслідки, і ширше - про антитоталітарну боротьбу української інтелігенції ви зустрічатимете в «Дні» впродовж 2012 року. Ми закликаємо об'єднатися тих журналістів та науковців, які вже зробили немало, звертаючи увагу суспільства на цю тему, а також тих, хто до цієї справи хоче долучитися.

Утім, рік, що настав, важливий для «Дня» ще однією, цього разу обнадійливою, річницею. Рівно десять років тому вийшла друком книга «Україна Incognita», яка дала назву нашій бібліотечній серії. Цей збірник краєзнавчих статей видавався п'ять (!) разів (у 2002, 2003, 2004, 2005 та 2007 роках). Сумарний тираж «Україна Incognita» (українською та російською мовами) - близько 13 тисяч примірників. І сьогодні ми плануємо вже шосте видання. Всього ж за це десятиліття, яке для «Дня», наших читачів та авторів стало десятиліттям історії та самопізнання, в нашій бібілотечній серії видано книжок загальним тиражем більше 65 тисяч екземплярів.

Про виникнення, становлення та значення Бібліотеки «Дня» ми говоритимемо детальніше. Наразі ж «День» звернувся до експертів, постійних шанованих авторів та поцікавився їх думкою з приводу того, чому розмова про «Список Сандармоху» важлива для України сьогодні.

КОМЕНТАРI

Володимир ПАНЧЕНКО, професор, доктор філологічних наук:

- Ідея нагадати Україні (і не лише їй) про 1937 рік справді важлива. Але відзначати 1937-й - рік, мабуть, найбільших у світі трагедій - можна по-різному. Думаю, що ідея подивитися на трагедію 1930-х років - знищення народу тоталітарним режимом - через призму конкретного місця і конкретних доль - правильна і цікава. Свого часу 2004 року разом зі своїми друзями я їздив на Соловки і був у Сандармоху, мав можливість відчути ці місця. На деревах, що ростуть у Сандармоху на місці розстрілів, вивішували портретики тих людей, які завершили своє життя від куль капітана Матвєєва, що розстрілював по двісті з лишком в'язнів щодня. Серед них було дуже багато українців. Імена, які я назву, знакові в історії української культури, нашій історії загалом: Микола Зеров, Микола Куліш, Валер'ян Підмогильний, Лесь Курбас. Це є свідченням того, що 1937-й для України був роком продовження геноциду, винищення української інтелігенції, інтелектуальної частини суспільства. Ідея назвати 2012-й Роком «Списку Сандармоху» важлива ще й через те, що вона дасть можливість нинішній людині, зокрема молодій, з більшою гостротою відчути, що таке 1937-й рік. Адже загальні міркування про тоталітаризм та аналіз історії важливі, але найбільш вражаючою історія є тоді, коли вона пропущена через конкретну долю - тих, хто став бранцем Соловків, кого комуністичний режим знищив у Сандармоху.

Юрій ЩЕРБАК, Надзвичайний і Повноважний Посол України:

- Оголошення 2012-го Роком «Списку Сандармоху» є дуже актуальним і символічним, бо в центр суспільної уваги ставить не одну, нехай і визначну, історичну постать, а мільйони українців - жертв червоного терору. І, звичайно, йдеться не лише про жертви 1937 року, а про всіх тих, хто загинув від «черезвичайок» під час громадянської війни у 1920-1930-х роках, під час Другої світової війни та в повоєнний час. Тепер у світлі історичних фактів, відкритих для кожного, хто має бажання, очі та совість, щоб пізнати жорстоку правду про комуністичну червону утопію, ясно, що під личиною соціальної доктрини побудови світлого майбутнього для трудящих крилася давня чорносотенна ідея російського імпершовінізму знищення українського народу, його політичної самостійності, перетворення України на покірну малоросійську провінцію.

Адже люто винищувалися навіть союзники ВКП(б) - українські націонал-комуністи, не кажучи вже про націоналістів - тих, хто хотів створити незалежну державу українського народу.

Актуальність цієї трагічної проблематики сьогодні зумовлена, по-перше, посиленням тиску на Україну ідейних нащадків Столипіна й Денікіна, символом яких є полковник держбезпеки Путін, і, по-друге, спробою правлячого режиму в Україні вдатися до політичних репресій, які спочатку розігруються за класичними законами кривавої помсти - вендетти - так, як це було в період боротьби Сталіна з Троцьким. Але налагоджений механізм репресій може вимагати нових жертв і несе загрозу як для опозиції, так і для тих, хто просто незгодний із рішеннями режиму. Тому сьогодні нам дуже важливо згадати всі причини й обставини масового терору проти українців і зробити належні висновки для того, щоби ця трагедія не була повторена.

Ігор Сюнлюков, «День»

Фото - «День»