Наталі Бей: «Проти часу боротися неможливо, але важливо — не зупинятися!»

24 Грудня 2011
24516
24 Грудня 2011
01:28

Наталі Бей: «Проти часу боротися неможливо, але важливо — не зупинятися!»

24516
Дарунок українським кіноманам був піднесений компанією «Артхауз Трафік» — букет фільмів Канського фестивалю і зустрічі із зірками французького кіно. Яскраве свічення цьому «чумацькому кіношляху» забезпечила неповторна Наталі Бей
Наталі Бей: «Проти часу боротися неможливо, але важливо — не зупинятися!»
Увірвавшись на великий екран у 1972-му другорядною, але не другосортною роллю в комедії «Фостін і прекрасне літо», актриса привернула увагу самого Трюффо. Бей зіграла роль другого плану і в його «Американській ночі», а потім і головну роль Сесіль у «Зеленій кімнаті». Неодноразова володарка найпрестижніших премій і переможниця фестивалів, Наталі постійно поповнювала свій творчий досвід роботою з такими режисерами, як Жан Люк Годар, Бертран Бліє, Тоні Маршалл і Стівен Спілберг. Праця з метрами ніколи не заважала актрисі експериментувати з дебютантами, яких вона завжди готова підтримувати.

«Я вільна у своїй професії»

— Наталі, ви прожили довге життя в кіно, пройшли різні етапи у різних режисерів. За професії, коли тебе постійно вибирають, ви відчуваєте себе щасливою людиною, яка фахово відбулася?
— Було б дуже несправедливо з мого боку, якби я сказала, що чимось незадоволена або неуспішна у своєму професійному житті. Мені дуже поталанило працювати з режисерами високого класу — Трюффо, Годар. Саме з них і почалася моя кар’єра в кіно, вони мені створили певний фундамент, базу. Складніше тим, кому доводиться спочатку трудитися з посередніми режисерами, потім, коли підвищується планка, важче, а мені випало таке щастя. З іншого боку, я вільна у своїй професії, але ця свобода не стільки продукт якогось везіння або успіху, скільки те, що я завоювала для себе певною суворістю. Танець, з якого прийшла в кінематограф, привчив мене до дисципліни і строгості, тому (у своїй роботі) ніколи не прагнула хапатися за різні проекти, аби заробити якомога більше грошей. Інколи, коли не надходило цікавих пропозицій, могла місяць дожидати і більше, але ж дочекатися того проекту, який би мене заповнював і сприяв моєму зростанню. Лише завдяки таким жорстким рамкам ти матимеш розкіш вибирати те, що тобі найцікавіше. Я ніколи не йшла на компроміси, поступки. І спільний знаменник режисерів, з якими працювала, — це їхній талант. Для мене — це найголовніший критерій.

— Судячи з телефільму «П’ять портретів Наталі Бей», який був представлений українському глядачеві в програмі «Вік-енд у Каннах», ви із задоволенням шукаєте себе в різних амплуа і не втратили відчуття радості від роботи, бажання грати. Вибираючи ролі, визначаєте планку таланту або, якщо виявиться, що сюжет малоцікавий, ви можете від цього відмовитися?
— Перша невелика ремарка — дійсно, це телевізійний фільм, але він демонструвався і в Каннах для того, щоб п’ятьом режисерам-дебютантам дати дорогу в життя. Я народилася в родині артистів, тож мені прищепили певні основи розуміння того, що таке мистецтво (батьки з дитинства говорили, що в мистецтві дуже важливе зберігати бажання займатися творчістю, а також зберігати свободу вибору). Тож для мене конче потрібно підтримувати в собі бажання грати, виконувати ролі, зустрічатися з чимось новим, новими людьми. Цей проект — п’ятеро різних режисерів,з одного боку, дав можливість допомогти молодим митцям виявитися і реалізуватися. А з іншого — допоміг розкрити в них те, чим згодом навіть мені доведеться пишатися: адже я була у витоків їхньої творчості. Я завжди готова занурюватися в абсолютно нові простори, всесвіти, і при цьому знаходити нові грані у собі. Завжди співпрацюю із режисером до початку зйомок: вивчаю сценарій дуже детально, ставлю якісь запитання, пропоную щось, аби не втрачати потім часу на зйомках. Так відбувається і з відомими режисерами, і з початківцями. Мій загальний принцип — максимальна підготовка до змін до початку зйомок.

«Не так страшно починати з малого»

— Вам ніколи не хотілося вийти за рамки професії і спробувати себе, наприклад, як режисер, сценарист?
— Так, я давно мала бажання спробувати себе як режисера, можливо, спочатку зняти короткометражний фільм, а потім уже повнометражний, аби менше ризикувати. Не так страшно починати з малого. Але така перспектива вселяла острах — боялася, що потім мене попросять більше не грати, тобто мене вже сприйматимуть як режисера. А для мене вельми важливо грати, це життєво необхідно, боюся втратити це.

— Ви прийшли в кіно з театру, хай з балету, та все одно це театр. Інша система взаємовідносин зі світом, із глядачем. Сьогодні для вас актуально виходити з-за камери на сцену?
— Я регулярно повертаюся до театру, — це не менш важливо, чим раніше, коли думала, що займатимуся лише театром, і інколи — раз на три роки, раз на п’ять років — граю в театральній постановці залежно від зайнятості. Отримую від цього величезне задоволення. Мені дуже подобається англосакський метод — актор грає і в театрі, і в кіно, і на телебаченні. Артист має бути здатний переключатися з одного простору в інший. Коли граю в театрі, для мене важливо, аби п’єса, де граю, захоплювала настільки, щоб я кожен вечір воліла грати її.

— Ви розповідали, що в житті вас менше цікавлять музеї, тому що це — минуле, неживе для вас, то, чого вже немає. А вас цікавить саме сьогоднішнє буття — вулиця, маркет... Яка тематика ваших театральних, літературних уподобань?
— Граю дуже різне, люблю і те, і інше. Грала і Чехова «Три сестри», і Мальро, остання п’єса, в якій грала, — норвезького сучасного автора Юна Фоссе. Тобто, можу переходити з одного поля в інше, не віддаю чомусь одному перевагу саме за ознакою часу. Радше, люблю якісну літературу. І старі твори бувають поганими, і нові. Питання в якості. Шатобріана читаю, і сучасну літературу — зарубіжну і французьку, головне — аби вона була хорошою.

«Продовжувати працювати, не робити пауз»

— У кіно вашим «хрещеними» стали такі метри як Трюффо, Годар. А хто з театральних режисерів, у чиїх проектах ви брали участь, найбільше вам запам’ятався?
— Мушу визнати, що в кіно, напевно, більше розпещена зустрічами із сильними режисерами, ніж у театрі. Хоча були такі особистості, яких неможливо не пригадати. Це румунський театральний режисер Лучан Пентіл’є, і ще молодий режисер Жиль Коен. А взагалі часто бувало, що п’єсу більшою мірою витягувала трупа, акторський склад, чим режисер. Наприклад, у виставі Мальро «Брехливі визнання», режисер був недостатньо сильний, власне, саме трупа врятувала якість. Дуже хороші підібралися актори.

— Вам довелося працювали з дуже різними партнерами, хто з них найбільшим чином вплинув на вас, хто залишив таке яскраве враження, що ви можете сказати: після цього я стала інакше грати або я стала іншою?
— Є актор, з яким я розпочинала у театрі. Він був невідомий тоді, я — теж. Це Жерар Депардьє. Ми разом працювали в чотирьох — п’ятьох фільмах, зараз має зніматиметься шоста картина. Він дуже сильний, прекрасний актор і досить розумний. Не в інтелектуальному плані, а в плані якогось розуму, що йде зсередини. Не знаю, що це — інтуїція, внутрішнє чуття. У нас із ним дуже схожа манера сприйняття — коли не потрібно нічого пояснювати одне одному, ми на одній хвилі. Ми добре взаємодіємо, і коли працюємо, забуваємо про роботу, технічні подробиці, повністю занурені в момент і між нами певний безпосередній, інстинктивний зв’язок, нез’ясовний, дуже внутрішній, навіть тілесний.

— Розкажіть, будь ласка, про вашу нову спільну роботу детальніше.
— Це буде комедія. Ще не все достатньо точно визначено, але дуже сподіваємося, що зйомки відбудуться в Африці, у Габоні. Сюжет полягає в тому, що дві сім’ї їдуть до Африки шукати дитину, яка там загубилася. Від мого чоловіка і чужої дружини, коли у них був любовний зв’язок, народилася дитина. І ось ці дві сім’ї їдуть шукати малечу, що десь там загубилася, а моя героїня, Наталі, не хоче нічого про це чути... Взагалі, картина буде забавною та іскрометною.

— Ви за своєю природою є людина відкрита, світла, але акторське, тим паче жіноче, життя складається з певних етапів. Інколи навіть ми самі не бачимо це в дзеркалі, нам нагадують, що настав час переходити до іншої категорії — пора грати інші ролі. Як ви пережили ці етапи? Чогось мені здається, що у вас їх просто не було...
— Вкрай важливо для актриси, коли вона переходить з одного віку в іншій, з однієї категорії в іншу, продовжувати працювати, не робити пауз, зупинок. Адже якщо ти зупиняєшся, і відбувається якесь провисання, саме тоді тебе починає обтяжувати питання віку. Напевно, найскладніший період — трохи після сорока, коди дійсно може статися перелом, тож найголовніше — не розгубитися у цей момент. Ще маю сказати, що Франція зберігає вірність своїм акторам і актрисам і своєму кіно. Франція та Індія — це, мабуть, дві країни, які найбільше люблять своє, національне кіно. Колись Меріл Стріп вручала мені «Сезара», та вже за кілька років я вручала цю почесну винагороду Меріл Стріп, відтоді минуло років десять. Ми з нею розмовляли на тему старіння, бо саме на той момент вона переживала, що за віком стала набагато менше працювати, вона цікавилась, як я із цим впоралася. Ми добре поговорили. Надалі її кар’єра знову пішла вгору, адже вона прекрасна актриса і її стали знімати вже в нових амплуа. Ми дійшли такого висновку, що, звичайно, проти часу боротися неможливо, але головне — не зупинятися. Мене, загалом, не бентежить, що спочатку я грала молодих дівчат, потім дещо старших, іще старших... Мені зустрічалися актриси, які прекрасно грали в літньому віці: Жізель Казацю, коли їй було 96 років, а також Даніель Дар’є, яка грала на повну силу в 88 років.
 
Світлана Агрест-Короткова, «День»
 
Команда «Детектора медіа» понад 20 років виконує роль watchdog'a українських медіа. Ми аналізуємо якість контенту і спонукаємо медіагравців дотримуватися професійних та етичних стандартів. Щоб інформація, яку отримуєте ви, була правдивою та повною.

До 22-річчя з дня народження видання ми відновлюємо нашу Спільноту! Це коло активних людей, які хочуть та можуть фінансово підтримати наше видання, долучитися до генерування спільних ідей та отримувати більше ексклюзивної інформації про стан справ в українських медіа.

Мабуть, ще ніколи якісна журналістика не була такою важливою, як сьогодні.
У зв'язку зі зміною назви громадської організації «Телекритика» на «Детектор медіа» в 2016 році, в архівних матеріалах сайтів, видавцем яких є організація, назва також змінена
Світлана Агрест-Короткова, «День»
* Знайшовши помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
24516
Коментарі
0
оновити
Код:
Ім'я:
Текст:
Долучайтеся до Спільноти «Детектора медіа»!
Ми прагнемо об’єднати тих, хто вміє критично мислити та прагне змінювати український медіапростір на краще. Разом ми сильніші!
Спільнота ДМ
Використовуючи наш сайт ви даєте нам згоду на використання файлів cookie на вашому пристрої.
Даю згоду