З нагоди 60-річчя українського телебачення, що святкується цього місяця, «Детектор медіа» продовжує публікацію циклу матеріалів, присвячених історії українського та світового телебачення. В ньому подано відомості про факти і події, пов'язані зі становленням і розвитком телеіндустрії в різні роки, але протягом одного місяця. Читач не лише ознайомиться зі щомісячною хронікою українського ТБ, а й дізнається про передумови і світовий контекст, у якому формувався вітчизняний телепростір.

Ці матеріали було опубліковано в журналі «Детектор медіа» протягом 2008 року й нині вперше представлено аудиторії інтернет-проекту «Детектор медіа». Автор циклу - відомий дослідник історії вітчизняного і світового телебачення Іван Мащенко, заслужений працівник культури України, академік Української та Європейської телевізійних академій, автор понад двох десятків «телевізійних книг» (у тому числі «Телебачення України» у 2-х томах та двотомної «Енциклопедії електронних мас-медіа»).

(Читайте попередні матеріали циклу: Історія телебачення в січні, Історія телебачення в лютому, Історія телебачення в березні, Історія телебачення у квітні, Історія телебачення у травні)

1926, 26 травня. Новітнім тогочасним досягненням у царині «дальнобачення» (ТБ) присвятив свою статтю, вміщену в журналі «Наука и техника», Борис Розінг - «батько російського телебачення». У ній, зокрема, йшлося про конструкції апарату «телефот» молодого винахідника з Ташкента Бориса Грабовського (сина відомого українського поета - демократа Павла Грабовського), який одним із перших у світі запропонував оригінальну схему електронної комутації, завдяки чому вдалося, як писав Розінг, «оживити» на екрані нерухоме зображення і вирішити одну з найскладніших проблем передачі зображення на відстань.

1939, 1 червня. Телекомпанією NBC (США) здійснено трансляцію по ТБ професійного боксерського поєдинку між Байєром та Нова зі стадіону «Янкі» в Нью-Йорку. Якщо на трибунах того дня були присутні 16,7 тисячі глядачів, то вперше телеаудиторія виявилася значно більшою: на екранах телевізорів, виставлених у вітринах магазинів, за поєдинком спостерігало понад 20 тисяч уболівальників. Відтоді боксерські змагання стали однією з найрейтинговіших програм телебачення у світі.

1941, червень. З початком війни припинилися передачі трьох функціонуючих тоді в СРСР телецентрів - Московського, Ленінградського й Київського. Обладнання Київського ТБ під час евакуації на схід було знищено прямим попаданням в ешелон фашистської бомби. Будинок Українського радіокомітету, що стояв на Хрещатику (приблизно в тому місці, де нині на майдані Незалежності розміщено величезний телеекран), у якому з 1 лютого 1939 року і працювала перша (довоєнна) телестудія, наприкінці оборони Києва - 1941-го - був зруйнований під час нальоту німецької авіації. На десятиліття українська столиця залишилася без телебачення.

1946, 1 червня. Показом у запису на кіноплівці Параду Перемоги у Лондоні BBC (Велика Британія) поновила перервані у перший день Другої світової війни (1 вересня 1939 року) телевізійні передачі.

1946, 28 червня. У Брюсселі засновано Міжнародну організацію радіомовлення - OIR (з 1959 року, коли до її компетенції увійшло й опікування телебаченням, - OIRT). Дійсними членами OIRT невдовзі стала більшість телерадіоорганізацій європейських, а також ряду арабських і африканських країн (Україна - з 1946 року). Основне спрямування діяльності OIRT як комерційної структури - координація програм ТБ і РМ країн-членів, обмін «актуальностями» - сюжетами новин, проведення фестивалів і конкурсів тощо. Після розпаду СРСР та соціалістичного табору 1991 року OIRT самоліквідувалася, а 1993-го її члени-телеорганізації увійшли до Європейської мовної спілки.

1953, 2 червня. З 10:15 до 17:30 (тобто 7 годин 15 хвилин поспіль) тривала пряма телетрансляція з Великої Британії коронації Єлизавети ІІ. Передача про цю подію йшла одночасно в ряді країн Західної Європи. Цим було започатковано створення системи «Євробачення».

1968, 17 червня. Утворено творчо-виробниче об'єднання ЦТ СРСР із виробництва телевізійних програм на кіноплівці й у запису на відеомагнітофонній стрічці «Екран». Воно стало продукувати художні, документальні, музичні, мультиплікаційні телефільми, фільми-вистави тощо. При республіканських та великих місцевих телекомпаніях були створені аналогічні творчо-виробничі структури для зйомок стрічок для «домашнього екрана» (у Києві - студія «Укртелефільм», по Україні - ще при п'яти обласних телерадіокомітетах).

1972, червень. За розпорядженням тогочасного голови Держтелерадіо СРСР Сергія Лапіна було закрито одну з найпопулярніших на той час розважальних програм «Клуб веселих і найвигадливіших» (КВН). Відродження цієї передачі сталося лише 1987 року - за часів горбачовської перебудови і гласності.

1973, 30 червня. На ТБ і РМ УРСР працювало 4 898 осіб, із них із вищою освітою - 2 163 (42,9%). 58,6% фахівців за національністю українці.

1975, червня. Японська компанія електроніки Sony випустила перший у світі побутовий касетний відеомагнітофон (ВМ) з шириною плівки 12,65 мм. Через десять років з'явилася нова модель ВМ із шириною плівки 8 мм і розміром касети, у п'ять разів меншим від попереднього. Відтоді японські електронні гіганти стають домінуючими на світових ринках побутової відеотехніки.

1980, 1 червня. Розпочав передачі цілодобовий інформаційний телеканал CNN International, створений телемагнатом Тедом Тернером у Атланті (США). Завдяки оперативності, поінформованості, широкій кореспондентській мережі, здатності подавати новини «у розвитку», CNN здобула величезну популярність у всьому світі: нині вона через супутники ретранслюється у кабельних мережах понад двохсот країн світу.

1984, червень. Уперше в СРСР до будинку №19, корпус №1 по вулиці Алтайській у Москві була прокладена підземна телевізійна траса оптичного світловолоконного кабелю завдовжки 2,5 км, яка замінила колективні приймальні антени, котрі з 1950-х років встановлювалися на дахах для прийому передач. Оптоволоконний кабель дозволив подати сигнал ТБ у «тіньову зону». Дещо пізніше подібним зв'язком було оснащено і ряд будинків на Хрещатику в Києві, де не було можливості приймати напряму до ефіру сигнал із нової телевежі на Сирці.

1986, 21 червня. Рада Міністрів СРСР видала розпорядження про створення матеріально-технічної бази для виробництва телевізійних програм у 86 краях, областях та автономних республіках Радянського Союзу, де до того часу не було телевізійних студій. Цим документом, зокрема, передбачалося будівництво програмних телецентрів у 10 областях України, у яких на той час усе ще було відсутнє власне телемовлення. Проте до розпаду СРСР зазначена програма так і не була реалізованою. Лише за часів незалежності, у 1991-94 роках, у всіх областях України (крім Івано-Франківської) було започатковане державне ТБ.

1989, 1 червня На всій території України введено подовжену телевізійну програму - так званий «Нічний телезал». Ретранслювалися передачі телеканалу «Москва», які йшли по всьому периметру державного кордону європейської частини СРСР. Це була спроба відволікти увагу радянських глядачів прикордонних територій від перегляду телепрограм із сусідніх держав, якщо сигнал їхнього ТБ по ефіру досягав певної частини нашої території.

1995, 15 червня Національна рада України з питань телебачення і радіомовлення, яку було створено 15 грудня 1994 року, розпочала ліцензування телерадіоорганізацій (ТРО). Ліцензія за №1 була видана Національній радіокомпанії України, а першу «телевізійну» ліцензію одержала телекомпанія «Бриз» Військово-Морських Сил України (м. Севастополь).

Фото - azbukivedi-istoria.ru