Силова зміна керівництва на російському телеканалі НТВ, що відбулася понад десять років тому, стала однією з прикмет часу початку «нульових» у Росії. Колись недержавний телеканал, на якому, зокрема, працював колись незалежний журналіст Євгеній Кисельов, перетворився на «один із». Хоча кажуть, що в ефірі НТВ ще можна натрапити на одну добру програму. Утім, ми натрапили на випуск «НТВшників» від 25 вересня, проект, який здебільшого не вирізняється з мейнстриму.

Тема «За що ненавидять Росію?» могла би бути приводом для чесного погляду на себе самих, але вийшло з точністю до навпаки. Та чи могло бути інакше, якщо головними спікерами були відомі своїми поглядами головний редактор «Русского обозревателя» Єгор Холмогоров, голова європейського Інституту демократії та співпраці Наталія Нарочницька, головний редактор телеканалу Russia Today Маргарита Симоньян. Маніпуляційна постановка питань і відповідні висновки, ілюзія дискусії, яка викидає в телеаудиторію пропагандистські штампи. Їх можна було б вважати давно віджилими, якби вони знову не знадобилися російській владі.

До речі, треба сказати, що програму «НТВшники» створюють коштом «Федерального агентства по печати и массовым коммуникациям» («Роспечать»), про що в титрах повідомляють двічі - на початку та в кінці ефіру. Федеральне агентство, у свою чергу, належить до структури уряду Росії та підпорядковується Міністерству зв'язку та масових комунікацій. А це означає, що програму «НТВшники», цю характерну постановку питань і до болю знайомий тон, дотує та підтримує держава. А що, хтось мав сумніви?

Дивно, але Україну (принаймні в цьому випуску) майже не зачепили. Окрім кількох моментів. До студії, як «чужинця», за словами одного з присутніх одіозних персонажів, «вируся» (тобто того, хто зрікся своєї «імперської величі»), запросили журналіста української редакції газети «КоммерсантЪ» Артема Скоропадського. «Нинішня Росія - це вбога, нікчемна, сіра країна... Більшість населення моєї країни - це алкоголіки, бидло... Не народ у цьому винний, а панівний режим. Він довів Росію до скотського стану», - нескладно уявити собі реакцію присутніх на ці слова журналіста-«вируся». Очевидно, Артем був дуже (навіть занадто) емоційним та експресивним, і навряд чи йому вдалося донести до будь-кого з присутніх те раціональне, про що він намагався сказати, але справа ще й у тому, що і телеефір, і переважна більшість російського суспільства раціональності не потребує. І саме тому Путін знову йде в президенти. І саме тому за нього знову проголосують.

А ще в ролику-анонсі до програми пролунало: «Даже украинцы учат нас жить». Нам зрозуміло, що означає це «даже», за коротким словом - ціла історична традиція. Але ж іронія долі полягає в тому, що так, учать! І, між іншим, не вперше в історії. Хоча й самим нам ще вчитися і вчитися.

«День» зателефонував Артему Скоропадському, щоб поцікавитися його враженнями від ефіру.

Артем розповів «Дню», що вперше дізнався про існування цієї програми тоді, коли йому зателефонував її редактор і запросив на ефір.

- Які враження від програми?

- Та ніякі. Нудно. Єрофеєв, Нарочницька, Холмогоров уже роками на телеекрані, нічого нового вони сказати не можуть. Усе це дуже нудно, банально та понуро. Мені жаль, що такі люди представляють російську інтелігенцію.

- А вам не здається, що такі програми небезпечні? Тому що, з одного боку, це, як ви висловилися, - нудно, але, з іншого боку, у нагнітанні «Ми - великі!», «Всі нас бояться!» криється небезпека для самого російського суспільства.

- Ну, про те, що «Росія - велика, і нехай нас бояться» говорив лише депутат від «Единой России» Мединський. Усі інші правильно говорили, що їх не люблять, і справедливо не люблять. Небезпека? Якщо ця програма становить небезпеку для нинішнього політичного режиму, то це добре, і це можна вітати. Адже що швидше цей режим упаде, то швидше простим жителям Росії стане легше.

- Хоча в програмі ця репліка не пролунала, але вона пролунала в анонсі: «Навіть українці вчать нас жити». Що, на вашу думку, означає це «навіть»?

- Це продовження великоруського шовінізму, який, на жаль, властивий більшій частині росіян, які вважають, що Росія - велика країна, а українці - молодші брати. Насправді це не так. Події помаранчевої революції довели, що українці можуть по-європейськи, демократично змінювати свій режим, який порушує закони. Росіяни на це не здатні. Україна, насправді, якраз повноцінна європейська країна, а Росія великою мірою азіатська і почасти, нехай це пролунає грубо, дика держава. Насправді, якраз Росії є чого повчитися в України. Принаймні політичній культурі і того, як мають поводитися громадяни, якщо вони невдоволені своїм режимом.

- Чи має Росія шанс позбутися цих комплексів, про які ви говорите, і за яких умов це можливо? Адже від цього багато в чому залежить доля України.

- За нинішньої ситуації - ні. Тому що режим Путіна і Медведєва якнайактивніше культивує імперську свідомість і нагнітає атмосферу: «Ми - великі!», «Ми - велика нація!», «Ми - перші в усьому!». А всі інші - або вороги (як Америка, Грузія, Британія), або другорядні, незначні країни (як Польща, Литва або Україна). Доки Росія не стане демократичною державою, доки нинішні правителі у повному складі не підуть у відставку, і до влади не прийдуть справжні демократи, які спілкуватимуться з Україною й іншими країнами на рівних, немає жодних шансів, що Росія і росіяни позбавляться цих імперських комплексів.

- В ефірі ви були досить категоричні та емоційні, хоча у ваших словах було раціональне зерно. Як вважаєте, вас почули?

- Після цієї програми я одержав досить багато листів і повідомлень у соціальних мережах. Кілька днів тому мені дзвонив хтось із Сургута. Насправді, люди, які думають так само, як я, в Росії, безумовно, є. Але дуже невеликий відсоток. Я взагалі дуже здивований, що мені дали виступити на федеральному каналі. Це радше виняток. Звичайно, той невеликий, на жаль, опозиційний прошарок, наприклад, випускників хороших вузів, думає так само, вони не імперці, не схвалюють дій нинішньої влади. Звичайно, після мого виступу ніхто не стане опозиціонером, ніхто не стане більше любити Україну, але принаймні всі ті, хто зараз думає так само, як я, побачили на рівні федерального каналу, що вони не самотні. Хоча я справді був, можливо, надмірно емоційний, а потрібно було наводити вагоміші аргументи. Але, на жаль, у мене немає особливого досвіду виступу на телебаченні. Отже вийшло так, як вийшло.

- Один із учасників програми назвав вас «вирусем». Це, треба розуміти, означає, що людина без імперських амбіцій - «виродок»?

- Напевно, так. Пан Холмогоров відомий своєю імперською, можна навіть сказати, фашистською позицією. Будь-яка людина, яка хоч на секунду засумнівається в імперській величі Росії, для нього - вже і не росіянин, і неповноцінний громадянин. Нічого іншого я від нього й не чекав. Пам'ятаєте, була за Сталіна «Литературная газета»? Сталін сказав, що в нас, мовляв, має бути така газета, де ми б озвучували те, що не можемо сказати прямо. Холмогоров, як мені здається, теж озвучує те, що влада хоче, але не може дозволити собі сказати прямо.

КОМЕНТАР

Лариса ІВШИНА, головний редактор «Дня»:

- На моїй пам'яті це чи не перша спроба росіян (при всіх мінусах програми) подивитися на себе очима інших. До речі, така спроба була б корисною й українцям. Нам також притаманно немало пострадянського, хоча, можливо, воно виражається інакше. Але хіба в нас про це говорять?

Хоч у скандальному форматі, але розмова потрібна! Й українському суспільству, і російському.

До речі, днями Володимир Путін зустрічався у книжковій палаті з літераторами. Цікава вийшла розмова, звучали гострі запитання. Зокрема від молодого російського письменника Захара Прілєпіна. Уявляєте собі такий формат у нас?..

Так, Україна справді має низку переваг. Передусім вони - у демократичній традиції народу. Але, на жаль, саме цей ресурс нинішнє керівництво країни не задіяло. Наше суспільство досі слабке, особливо в інтелектуальному сенсі.

Так, потрібно критикувати наш уряд, президента - є за що. Але коли трапилася дуже вдала промова Віктора Януковича з нагоди 1000-ліття Софії Київської, ніякі суцільно нібито провладні телеканали цього не підкреслили. Не було вдалих синхронів. Хоча нагода була вкрай важлива. Та ще й напередодні візиту Віктора Януковича до Росії. Це помітили російські медіа, а українські, схоже, чекають на нові темники (продовжуючи тему, цікаво розпочату Вікторією Сюмар).

Що ж без них, цих темників, заважає журналістам самостійно відділяти «зерна» від «полови»? Невже цензура? Відповідь, на жаль, нудна та негероїчна - на заваді стоїть брак належної освіти. Більше того, частина наших журналістів наполегливі у своєму невігластві. І це дуже шкодить нашим медіа, які надміру тяжіють до спрощення.

І все ж, згадуючи слова Оксани Пахльовської, «...Україна вже тим Європа, що знає слово «інший»».

Марія Томак, «День»

Ілюстрація -  «День»