Короткометражний художній фільм «Мужицький ангел. Різдвяна історія» разом із попередньою стрічкою «Кров», що створена на основі новели грузинського письменника Нодара Думбадзе, увійдуть у майбутню трилогію, присвячену дитинству та притаманній йому незламній вірі в диво.

Ірина Правило належить до покоління молодих українських режисерів. Фільм «Кров» вона зняла в Грузії, ще коли навчалася в Національному університеті театру, кіно і телебачення ім. І. К. Карпенка-Карого. Та незважаючи на те, що ця стрічка була, по суті, дипломною роботою, представники посольства Грузії в Україні назвали Ірину Правило «грузинським Параджановим» - настільки переповненим місцевим колоритом виявилося її кіно (про перший фільм Ірини ми розповідали нашим читачам у «Дні» № 232-233 від 17 грудня 2010 року).

Свій другий фільм за мотивами оповідання Степана Васильченка, Ірина Правило знімала у Прикарпатті, у селі Нижній Березів, Косівського району. Як і попередня стрічка «Кров», робота «Мужицький ангел. Різдвяна історія» покликана передати глядачам поряд з доброю, зворушливою історією дитини колоритний світ гуцулів. Як і в Грузії, головні ролі у фільмі зіграли місцеві жителі - мама і син, Анатолій та Лілія Сулятицькі. А епіцентром стрічки стало неповторне українське Різдво.

- Друга частина трилогії - це різдвяна історія шестирічного хлопчика Іванка, який чекає на диво. Найбільше на світі Іванко хоче, аби на Святвечір до куті на столі був мед, - розповідає режисер фільму Ірина Правило. - Але надворі повоєнний час, хлопчик живе лише з матір'ю - батько загинув на війні, тому вони ледве зводять кінці з кінцями. Іванко йде до церкви, де бачить ікону Мужицького Ангела. Ангел стоїть навколішки - він покараний Богом за те, що бавився з мужицькими дітьми. А біля нього - солодощі, пряники і повно меду. Коли хлопчик бачить цю картину, в нього спалахують очі. Зрештою, на межі реального та ірреального Іванко починає розмовляти з Мужицьким Ангелом. Хлопчик просить меду. Ця чиста дитина вірить у дива, в те, що Ангел його чує, і диво стається - хлопчик отримує від Ангела подарунок. На цьому основна сюжетна лінія завершується, далі - Різдво в українському селі з колядами, вертепами, різдвяною атмосферою і тим, як сприймають це свято діти. До основної сюжетної лінії фільму ми плануємо додати ще й історію самого Мужицького Ангела, яка віддзеркалює образ усього людства. Спочатку вагаючись, Ангел у білосніжних шатах все ж не витримує спокуси побавитися з мужицькими дітьми. Врешті-решт, він бруднить свої шати, і за це його карає Бог. Але після того, як Ангел дарує хлопчикові мед, Бог піднімає його з колін. Цим і завершується фільм.

Історія Мужицького Ангела, як розповіла «Дню» Ірина, розгортатиметься в анімації. Ікону за мотивами оповідання Степана Васильченка для зйомок фільму намалював київський художник Сергій Вутянов. «Він дуже точно відчув цю духовну тему, - каже режисер, - яка, з одного боку, дуже проста, а з іншого, продовжує ту сакральну, особистісну лінію, яку ми започаткували ще фільмом «Кров».

Гуцули виявилися не менш гостинними й активними, аніж грузини. Зйомками фільму жило все село. За день організували кастинг на роль головних героїв. А шестирічний Анатолій Сулятицький, який зіграв Іванка, настільки повірив в історію Мужицького Ангела, що вразив режисерку своєю грою.

Зйомки фільму «Мужицький Ангел. Різдвяна історія» вже завершені. Зараз його команда працює над монтажем. Прем'єра стрічки відбудеться в тому числі в Івано-Франківську. Далі обидві роботи «Кров» та «Мужицький Ангел. Різдвяна історія» можна буде побачити на закритих показах і фестивалях. На жаль, загальнонаціональний ефір для таких проектів закритий. Як і належне фінансування. З коштами на екранізацію Васильченка Ірині й цього разу допомогла сім'я.

- Багатих спонсорів ми не знайшли, хоча не припиняємо їх шукати, - каже Ірина Правило. - Поки що з'являються тільки поодинокі фізичні особи, які допомагають нам, чим можуть. Багато в чому зйомкам фільму посприяли жителі Нижнього Березова, адже ми жили й харчувалися там майже задарма. А це теж неабияка частина витрат. Цього разу знімати було простіше, тому що це все-таки своя країна. Знайти належне фінансування під молоде українське кіно практично неможливо. А причина такої ситуації лише одна - немає формули. Компанії, які могли б давати кошти на український продукт, прагнуть, щоб вкладені кошти поверталися помноженими удвічі, а то й більше. Пообіцяти таке було б надто сміливо, оскільки не існує ринку, де можна було б продавати наш продукт. Але водночас я бачу режисерів, які зацікавлені в тому, щоб якісне українське кіно доходило до глядача. Нам потрібна лише схема, за якою можна ефективно працювати.

Водночас такі режисери, як Ірина Правило або Іван Канівець (про його проекти «День» також неодноразово розповідав), не чекають, доки потрібна схема чи формула з'явиться сама по собі. Наприкінці травня Ірина разом з сестрою Оленою планують провести «Дні Грузинського Кіно» в Україні. У найбільших містах (Донецьк, Дніпропетровськ, Харків, Львів, Київ) пройдуть покази п'яти грузинських фільмів й добірки короткометражних стрічок, серед яких буде показана й робота Ірини - «Кров». Всі фільми, що будуть представлені на заході, створені у 2008-2010 роках. Грузія багато в чому може бути якісним прикладом для України. І в кінематографі теж. Щороку в країні виходить кілька фільмів власного виробництва, які фінансуються Національним Кіноцентром Грузії. Все більша кількість стрічок приймає участь у міжнародних кінофестивалях й займає переможні місця. А отже, формула працює й сучасний грузинський кінематограф - вже реальність.

Вікторія Скуба, «День»

Фото - www.day.kiev.ua