За соціологічними даними, більша частина українських громадян - це християни. Передусім православні, та чимало греко-католиків, католиків і протестантів. Деякі церковні персонажі навіть називають Україну своєю «канонічною територією» і розповідають про глибоко русько-православний характер душі пересічного жителя цієї території. Так воно чи ні, але й справді - цивілізація на українських теренах щонайменше півтора тисячоліття, як засвідчують археологічні знахідки, розвивається під упливом християнства, а з кінця Х століття - у межах християнської традиції.

А от телепрограма на Страсний тиждень нотаріально засвідчує зовсім інше: Україна - якщо не язичницька, то атеїстично-комсомольська держава, в якій власникам, топ-менеджерам і працівникам абсолютної більшості (чи всіх?) телеканалів плювати не тільки на релігійні почуття переважного числа своїх глядачів, а й на елементарні правила пристойності. Бо ж ставити, скажімо, в програму передач на Страсну п\'ятницю «Золотого гусака» чи «Анекдоти по-українськи» - це, перепрошую, щонайменше непристойно. А крім цих ще ж була й купа інших передач та фільмів, що годилися б зовсім для іншого часу, а не для тих днів, коли християни всіх конфесій (так уже збіглося цього року, що Великдень для всіх настав 24 квітня) мусять зосередитися на духовному очищенні й подоланні гріхів.

Нагадаю, що Страсний тиждень - це останній тиждень Великого посту (якого в тій чи іншій формі дотримуються майже всі конфесії), що передує Великодню. За церковними правилами, цього тижня не можна не те що вживати скоромного, а й веселитися, співати, танцювати. У Страсну ж п\'ятницю, що символізує муки і смерть Христа, заборони ще суворіші - й не лише ритуальні, а й внутрішні, духовні, особистісні. Принаймні, так мусить бути, виходячи з самої суті християнства.

Утім, краще я просто процитую знаного релігієзнавця Віктора Єленського:

«Страсний тиждень - це час високої скорботи і передчуття тріумфу, час, який знесилює будь-які порівняння, час, перед космічністю якого тьмяніють, здаються заяложеними й анемічними найсильніші художні образи. Захват зустрічі, осанна і зрада. Смерть і поховання Бога, падіння і злет, ницість і велич, небуття і вічність.

Через усе це мусимо ми пройти, аби відчути тріумф Великодня. Християнство, це-бо не лише релігія Воскресіння, але й релігія хреста, на якому вмирає змучений, по-людськи немічний і сьогодні такий вразливий Бог. Той самий, Який нині став людиною, аби людина наблизилася до Бога.

...Парадоксально, але урочиста суворість Страсного тижня перевиповнена оптимізмом, вона просто струменить енергією буття, якоюсь невимовною, але нестримною життєдайністю.

Те, що Страсний тиждень - це не час для веселощів і забавок, означає зовсім не тьмяне згасання людських сил наприкінці Великого посту, а навпаки - їхню справдішність. Зречення простих людських радощів засвідчує, що вони дійсно існують. Устремління до горнього маніфестує реальність земного і граничну відповідальність за справедливе його, земного, впорядкування.

Люди живуть тут і зараз. Але так само, як літак, котрий вміє їхати бетонкою, стає літаком, лише відірвавшись від землі, так і людина стає людиною, коли співвідносить себе з чимось Вищим, ніж земне існування.

Страсний тиждень - це час, коли людина не може не замислитися над вічністю».

Ну, про вічність телеканали України, переповнені у Страсний тиждень серіалами, розважальними шоу, кулінарними передачами та депутатським базгранням, замислитися не дадуть. Як і відчути повною мірою смак земних цінностей - надто багато буденно-нікчемного, справжня тюря, в якій чого тільки не намішано, - і всі інгредієнти втратили свій власний смак...

Отож чи не єдиним, хто виявився бодай частково адекватним ситуації, був канал «1+1», який у Страсну п\'ятницю продемонстрував «Радянську історію» (The Soviet Story), - документально-публіцистичний фільм, присвячений злочинам комуністичної імперії Сталіна проти людства і людяності. Образно кажучи, це фільм про розп\'яття більшовизмом десятків народів Європи та Азії, про глибоку внутрішню спорідненість та співпрацю двох тоталітаризмів - нацистського та радянського. Наскільки нікчемними й неадекватними після цього були майже всі політики на п\'ятничних ток-шоу - важко передати. Та, схоже, вітчизняних парламентаріїв та урядовців не лякає власна ницість - їм би побільше срібняків на офшорному рахунку, а там хоч трава не рости...

Автор цих рядків аж ніяк не належить до релігійних фундаменталістів. Проте моя фахова підготовка та поглиблене вивчення світової історії останніх століть підказують, що різного роду політичні та бізнесові ігрища з будь-яким віросповіданням - речі надзвичайно небезпечні. Причому небезпеки ці можуть виявлятися по-різному - як у спалахах релігійного екстремізму, так і в тотальному моральному занепаді суспільства, наслідком чого стає й у кінцевому підсумку занепад усіх сфер життя країни - від економіки й фінансів до військової справи. Нещирість, дводумство і лицемірство - тільки найменші з цих лих, відверто провоковані деякими телеканалами. Не знаю, чи були записані танцювальні шоу на майданах зарані, чи це був прямий ефір - випадково ввімкнувся вже під час показу - але навіщо в будь-якому разі робити молодих учасників - тих, хто з них є християнами, - двоєдушними?

Ну, а фільм «Комсомольськ» у суботу, 23 квітня, - це вже чи то вкрай бездумне, чи то витончене, естетське знущання зі здорового глузду. Правда, на іншому телеканалі (не знаю, чи пішла програма в ефір) приблизно на той же час було призначено черговий «Дом-2». Хтось, утім, скаже - перед нами вишуканий постмодерн. Та чи не куди більш політкоректний та стриманий «постмодерн» підіймає в сучасній Європі, з одного боку, хвилю ісламізації корінних жителів, з іншого - не меншу хвилю правого радикалізму?

Та це надто складні матерії для вітчизняних телевізійників...

Але що цікаво: на тих самих телеканалах, де Великодню присвячено було хіба що трансляції служіння з Лаври, а Страсний тиждень ознаменований зовсім не християнськими пристрастями, в акурат 9 травня проходитимуть телемарафони й ток-шоу, де ведучі виголошуватимуть дуже гучні слова про високі цінності. Насправді ж ці слова будуть продиктовані тим самим бізнес-інтересом, що ліг в основу телепрограм Страсного тижня, або - що аж ніяк не краще - кон\'юнктурним політиканством. Так само, як і в тих політиків, котрі чубилися впродовж минулого тижня на ток-шоу, а потім рушили до церков хрестити лоби та святити паски.

Ще раз хочу повторити: християнський фундаменталізм та святенництво - речі далеко не найкращі. Проте бізнесово-комсомольський запал телеканалів України у Страсний тиждень - це те, що взагалі нікуди не годиться. Якщо, звісно, розмови про християнські підвалини української культури - це щось більше, ніж просто розмови.

А на закінчення не втримаюсь, щоби ще раз не процитувати Віктора Єленського: «Християнство пропонує людині лише Верховну істину, лишаючи її один на один зі своєю совістю у вирішенні земних питань. Людині належить самій вирішити, з ким вона в кожній конкретній суспільній і політичній ситуації. Тому християнство - це релігія не лише свободи, а й творчості - ту найвищу істину, що її дано в Христі, можна розкрити і розвинути лише на шляху праці власної душі і свого розуму».

На жаль, із працею власної душі та відповідального розуму в багатьох персон в Україні складно - і не в останню чергу в керманичів телебачення...

Ілюстрація - unian.net