День перемоги щоразу повертає нас у радянський символічний та ментальний простір. Над цим цілеспрямовано і системно працюють. Традиційне святкування 9 травня не має майже нічого спільного з переосмисленням тієї війни, що не п'ять, а щонайменше сім років тривала на українських землях, з її драмою та суперечностями.

Ні червоні прапори, які цього року вивісять на вулицях українських міст, ні бравурні пісні, ні тим паче фільми, що їх в цей день масово транслюють українські телеканали, не підштовхують суспільство до того, аби замислитися. До речі, згадані фільми перестають бути схожими на класичне радянське кіно про війну, а швидше нагадують голлівудські блокбастери - мінімум історичної правди, максимум пропаганди та спецефектів.

Днями канал ICTV презентував новий фільм, присвячений «Великій Вітчизняній війні», прем'єра якого відбудеться на каналі 9 травня. Це спільний проект ICTV, кіностудії FILM.UA та петербурзької кінокомпанії «Шпіль». Хоча ключову роль у виробництві фільму зіграли росіяни (зокрема російські актори Микита Єфремов та Катерина Астахова, режисер - Віталій Воробйов, автор сценарію - петербурзький сценарист Аркадій Тягай).

Попередня співпраця ICTV, FILM.UA та «Шпіль» увінчалася зокрема випуском трьох воєнних драм «Паршиві вівці», «Третього не дано» та «Полювання на вервольфа». Цьогорічному проекту - восьмисерійному фільму «Балада про бомбардувальника» його творці надають особливого значення. По-перше, фільм високобюджетний, а це означає масштабні батальні сцени, насиченість спецефектами. По-друге, він має рейтинговий потенціал. Сюжет фільму абсолютно традиційний: основний акцент - на емоціях, чіткий поділ на добро і зло. Майже герой Радянського Союзу льотчик Гривцов та його кохана радистка Катя розбиваються над німецькою територією, але дивом залишаються живими. Тепер вони повинні пройти через багато випробувань, щоб повернутися до «своїх». Драматизм сюжету посилює зрада. Перед вильотом екіпажу на аеродромі вчинено диверсію. Підозрюють у цьому чесного Гривцова, якого тепер чекає трибунал. Одним словом, як сказав журналістам виконавець головної ролі Микита Єфремов, «романтична фантазія». Відповідно, творці стрічки розраховують на максимальні рейтинги, які, швидше за все, й отримають. Продюсер стрічки, генеральний директор FILM.UA Віктор Мирський зазначив: «Ми очікуємо безпрецедентних цифр». А безпрецедентні цифри дають хороші прибутки...

Це очевидно, що наше суспільство потребує переосмислення подій Другої світової війни, які для українців були далеко не однозначними. Відповідно, й дещо іншого телевізійного продукту або принаймні якісної альтернативи масовому кіно та «романтичним фантазіям». Натомість фільми, які пропонує український ефір, не лише не наближують суспільство до розуміння історичних суперечностей, а швидше навпаки - спрощують їх в очах глядача і нав'язують йому чужі смисли.

На запитання кореспондента «Дня», чи не перетворює творча група складні, болючі події, які суспільством ще не осмислені, на чорно-біле за смислами кіно, і чи відчуває вона соціальну відповідальність, продюсер фільму Віктор Мирський зазначив: «Ми не збираємося нікого нічому вчити. Ми робимо це кіно, тому що нам хочеться робити кіно про війну». Подібну відповідь дав і режисер Віталій Воробйов: «Я не намагаюся когось чомусь навчити. Наші глядачі водночас навчені і зіпсовані хорошим голлівудським кіно з професійними спецефектами і вибухами. Тому зараз ніби можна виходити з камерними історіями, але в нас було інше завдання». А Микита Єфремов взагалі висловився просто: «Розвиток світу, на жаль, не завжди залежить від культури. Не всі ходять в театри і дивляться Фелліні». На цьому можна було б і завершувати розповідь про фільм, якби не один нюанс.

Хоча фільм художній, в його основу, як стверджує творча група, було покладено повість Михайла Веллера, яка так і називається «Балада про бомбардувальника». По суті, це інтерв'ю автора з Іваном Богдановим, командиром одного з бойових авіаполків часів Другої світової. За попереднім задумом, ця розмова мала стати передмовою до книги Богданова, присвяченій його авіаполку. Відповідно, герой фільму нібито має цілком реальний прототип. Заради цікавості автор прочитала повість Веллера і була, м'яко кажучи, вражена.

Під час презентації проекту Віталій Воробйов зазначив: «Найголовніше наше завдання було не сфальшивити. Ми не змінювали акценти і не працювали у рамках радянської ідеології». Треба визнати, тут режисер кривив душею. З усієї повісті Веллера, яка на прикладі однієї людини розповідає про те як насправді Система ставилася до своїх Героїв (радянські пілоти літали на вантажних літаках, день у німецькому полоні гарантував розстріл на батьківщині, їх катували працівники СМЕРШу, пального ледь вистачало на зворотну дорогу), за основу для сюжету було взято... фактично один абзац і далеко не ключовий. Принаймні, судячи з розповіді творчої групи, яка акцентувала увагу саме на романтичних стосунках пілота та радистки у складний військовий час. Щоб ті, хто не читав «Баладу...», зрозуміли, про що йдеться, публікуємо фрагмент розповіді Богданова.

«Значит, дается нам задание - принять группу из четырех человек. Доставить в такой-то квадрат за линией фронта, во столько-то часов, обнаружить там внизу четыре костра квадратом и выбросить их с парашютами. Ну, для надежности решил я лететь сам. Привозят их вечером в «виллисе» прямо на аэродром, сопровождает офицер фронтовой разведки. Наше дело маленькое: принял - доставил. Трое ребят и девушка-радистка (пам'ятаєте, типажі, описані на початку матеріалу? - Ред.). Совсем девочка, маленькая такая. Так дело-то, понимаете, вот в чем... У немцев ведь все службы хорошо были налажены. В том числе и контрразведка, и полевая жандармерия. Работать в их тылу было очень трудно. Группы эти сгорали очень быстро. И чтоб внедриться, был такой способ. Группа приземлялась, начинала работу - и один из них сдавал немцам всех остальных. Заслуживал, таким образом, доверие. Его, конечно, проверяли и потом обычно использовали в их разведке. А на самом деле он работал на наших...Остальные - по законам военного времени. Остальные шли под расстрел. Или в лагерь, если повезет. И вот мы их везем. Они там сидят рядом, переговариваются о своем. И трое не знают, что четвертый их завтра выдаст. И девочка эта не знает. Что не выполнят они никаких заданий. Что все их задание - умереть у немцев. Вышли мы вовремя в заданный район, нашли внизу костры, выбросили группу. Мы ведь тогда не знали еще, что троих привезли, можно сказать, прямо на расстрел. В том числе и девочку эту. Потом рассказывали, что тот, который их должен был выдать, ее любил. Вот такой роман... Правда это, нет, - кто знает. Приврать народ тоже любит. Но ведь и такое могло быть, верно?... А что с ними было дальше - понятия не имею».

У самого Богданова (нібито прототип головного героя) ніякої коханої радистки не було. Його справді збили над окупованою білоруською територією німці - і саме опис цього моменту теж використано у фільмі - але він порівняно швидко дістався до «своїх», не потрапив до німецького полону, але за перебування на окупованій території пораненого Богданова довго катував СМЕРШ. Судячи з показаного журналістам промо-ролика, деталі повісті Веллера про звірства радянських військових відносно «своїх», про шпигунські методи, які прирікали людей на смерть, з фільму виключили. Навіщо ускладнювати глядачеві картинку? Нехай натомість пристосовані під бомбардувальники радянські вантажники літають як у американські винищувачі у голлівудських блокбастерах. А глядачі дивляться чудову історію про любов, вірність та дружбу.

І ще цікавий факт. Для екранізації повісті з київського музею військової техніки на знімальний майданчик привезли радянський винищувач, який підфарбували та намалювали на хвості раритета яскраву червону зірку... Хоча Богданов у той час, коли його вдруге збили німці (як вже згадувалося, сцена саме цього польоту відтворена у фільмі), літав на американському «Дугласі»...

Щодо самого Івана Богданова, то перебування на окупованій території не прикрасило його біографію в очах радянського керівництва. «Героя Радянського Союзу» він так і не отримав, хоча мав за плечима 156 бойових вильотів (а «Героя...» давали за сто). Потім він будував військові аеродроми за полярним колом для боротьби з «американським агресором». Особисту книгу Богданова про історію його бойового авіаполку довго шматувала військова цензура, але льотчик все ж дожив до її виходу. Про це у відформатованій «Баладі про бомбардувальника» теж не сказано. Тому не дивно, що, за словами Віктора Мирського, його бабуся і дідусь, ветерани Другої світової, не дивляться фільми про війну...

Вікторія Скуба, «День»

Фото - www.day.kiev.ua