Георгій Почепцов: У таких справах, як справа Кучми, завжди є присутність людей у погонах
Відомий експерт про медіа-аспект справи Гонгадзе, плівок Мельниченка та справи Кучми…
Професор Георгій Почепцов є визнаним фахівцем у питаннях інформаційних технологій. Він – автор численних публікацій та книг на цю тему, зокрема таких як «Інформаційні війни. Основи воєнно-комунікативних досліджень», «Інформація & дезінформація», «Теорія комунікація», «Революція.com» та багатьох інших. Пан Почепцов в інтерв’ю «Главреду» поділився своїм баченням розвитку справи Кучми як медіа-події.
Справа Гонгадзе, «касетний скандал», тепер уже справа Кучми отримали великий медіа-резонанс, вони уже десять років стрясають наше суспільство. На скільки ці події змінили інформаційний простір України?
За десять років змінилося б будь-яке суспільство, і це, як мені здається, не пов'язано зі справою Гонгадзе. Люди реально мають вже інші інтереси, бажання, потреби. Це було шоком виключно в точці початку, а потім це стало даністю. Це «меблі» нашої політики. Вони є, але ніхто вже їх не помічає, поки не вдариться.
Зрозуміло, що ці справи серйозно вплинули на образ України за кордоном. У плівках Мельниченка фігурантами виступають багато політиків, які й до сьогодні зберігають свій вплив у країні, або займають високі посади. Фактично плівки – це бомба сповільненої дії. Якщо вона вибухне, які ще репутаційні втрати понесе держава Україна? І які наслідки це може мати всередині країни?
У нас (маючи на увазі світ) є вже два модельні варіанти, на які треба реагувати: плівки Мельниченка й каблограми WikiLeaks. Але ніхто особливо не реагує. Увага переходить на щось інше.
Репутаційні втрати, як мені здається, спрацьовують тільки тоді, коли є якась чітка потреба: політична чи економічна. Наприклад, запозичити гроші, вступити в якусь структуру. Наближення виборів теж створює такий контекст. А в такому загальному вигляді репутація мало кого турбує. Приміром, кого турбує, що наші університети не входять до жодного престижного списку? Не входять - так не входять.
У медіа з’являється чимало публікацій, які розвінчують корупцію, зловживання тощо. Проте це не дає жодного ефекту. Ніхто не йде у відставку. Справи порушуються вибірково… Це означає, що українські медіа остаточно втратили свій вплив на реальну політику, та зрештою і на суспільні процеси загалом? Якщо так, то чим це можна пояснити – політичними обставинами, кон’юнктурою ринку чи, може, різким падінням професіоналізму журналістів та престижу професії?
Мають місце принципові зміни, які ми не здатні опанувати. Наприклад, Захід зрозумів, що зникає виборець, а на його місці виник той же споживач, тільки політичний. І це відразу вимагає перебудови і виборів на ринково орієнтовані моменти, і роботи влади, яка повинна досить серйозно працювати зі своїми обіцянками.
Те саме стосується впливу медіа: з радянської аксіоми про вплив ми перейшли на іншу - немає цього впливу. Він і тоді був тому, що були структури (наприклад, партійні), які повинні були реагувати. Немає таких підрозділів реагування, не буде і самого реагування.
Корупція - це результат того, що всі комунікації в широкому розумінні в суспільстві зруйновані. Ми маємо такі рівні недовіри до всіх інститутів суспільства, яких ніде немає. В районі 70 відсотків. Цей рівень недовіри і компенсується хабарами і подібним, тоді комунікації повертаються в нормальний стан і діють ефективно.
З іншого боку, чи не вважаєте ви, що часті викриття, злив компромату, як WikiLeaks, або як «касетний скандал» - породжують синдром звикання як у еліти, так і у населення, у результаті чого притуплюється реакція на подібні події і виникає соціальна апатія, а подібного роду інформація уже сприймається лише як кіно, як розвага?
Звикання є, але є й інша тенденція - людей особливо не цікавить політика. Це така умовна лійка, коли 10 відсотків населення (політики і журналісти) намагаються примусити 90 відсотків думати про їх проблеми. На такій моделі побудований шоу-бізнес, тільки там проблеми інші: розлучилися, побилися, оженилися. Все як у Кіркорова.
У нас вистачає своїх проблем, щоб ще думати про дітей шоу-бізнесу чи дітей політичного бізнесу, адже багато в чому це саме політичний бізнес, а не політика.
Чи є у вас відчуття «карнавалізації» справи Кучми?
Це не карнавалізація, а скоріше ще одна незрозуміла дія влади. Вона повинна мати чіткі цілі, але ми їх не можемо віднайти.
Є такий П. Скотт, він стоїть поза академічною наукою в США. І він має свій термін для таких подій - це глибинні події і відповідно глибинна політика. Їх ніхто, включаючи медіа, не може адекватно зрозуміти. Сюди входить у нього і вбивство Кеннеді, і 11 вересня. Ці події кардинально змінюють хід історії, але вони не розкриті. Тому що там завжди є присутність людей в погонах. Таким чином, умовно кажучи, історію підганяють йти, куди треба.
Мельниченко заявив, що розслідуванню вбивства Гонгадзе заважає відсутність свободи слова в Україні і цензура. Чи погоджуєтесь ви з цим? Чи бачите ви особисто, як сторонній експерт, якісь ознаки політичної зачистки медіа-простору?
У нас же незбалансований медіа-простір, він вибудуваний за системою розподілу влади в країні, а не за орієнтацією на споживачів. Зміна влади автоматично веде до медійних змін. Хоча б на рівні контенту.
Для нас важливіша в цьому контексті інша проблема. Були проведені дослідження, які показали, що нафтові держави можуть воювати з пресою, бо вони надають громадянам все і без свободи слова. Наш варіант інший, ми без нафти, тому не можемо брати до себе російську модель взаємовідносин влади і ЗМІ. Інші демократичні держави за рахунок свободи преси можуть відслідковувати свою бюрократію, створюючи умови для власного розвитку (і без нафти).
Україна часто стає полем для різних інформаційних провокацій. Для того, щоб інформаційна провокація була ефективною, потрібен відповідний грунт. Отже, Україна – це благодатне поле для таких провокацій? Чому?
Це якесь нове для мене питання. Але одна характеристика, що сприяє впливу провокацій, присутня. Це слабке використання об'єднуючих країну факторів. Якщо країна фрагментована, то вона має внутрішні конфлікти, які будуть накладатися на конфлікти зовнішні, підсилюючи їх.
Дослідження також демонструють, що соціальне і етнічне різноманіття веде до таких наслідків, що люди починають ізолюватися. Вони не хочуть йти на спільні дії. І є зворотній бік, якщо ж їх підняти на спільні дії, то вони перестають дивитися на інших як на чужих.
Слід підкреслити, що і патріотизм, і ті чи інші моделі успіху, - все це характеристики, які всі країни і в свій час імплантували своєму населенню. США створили і свята, і героїв, і любов до прапора. Тоді це могло виглядати штучно, сьогодні закономірно. Все це творили нові держави, коли розпалася Австро-Угорська імперія. І на досить серйозному науковому рівні. І тільки розпад СРСР створив країни, які чекають, що все само собою виросте.
Леонід Кравчук нещодавно сказав в одному із інтерв’ю, що «коли в Україні почався відхід від більшовицької партійної системи, на її місці треба було створити іншу; спробували сконструювати кланово-олігархічну систему». Ми усі розуміємо, що медіа є частиною цієї нової сконструйованої системи. Чи можна говорити про незалежні медіа у такій системі координат? Чи може змінити ситуацію прихід іноземного капіталу в медіа, який не має політичних інтересів в Україні?
Великий бізнес (чужий чи наш) все одно має політичні інтереси. У нас ще є додаткова ситуація - відсутність внутрішнього ринку, оскільки ми наповнюємо бюджет за рахунок експорту. Тому наші олігархи можуть не думати про рівень заробітної платні наших людей: вони все одно в них нічого не купують. Відсутність в людських кишенях грошей не дає розвиватися і медіа.
До речі, медіа беруть і активну участь у створенні відчуття депресивності. Найчастіше перші телевізійні новини, які ми чуємо, розповідають виключно про негатив. Не може країна мати першою новиною дня автомобільну аварію, наприклад, на Житомирській трасі. А таких негативів інколи буває до п'ятьох у випуску. Може, і більше. Просто після п'ятої новини я особисто шукаю вже інший канал.
Діана Дуцик, «Главред»
Фото - http://ua.glavred.info
У зв'язку зі зміною назви громадської організації «Телекритика» на «Детектор медіа» в 2016 році, в архівних матеріалах сайтів, видавцем яких є організація, назва також змінена
Діана Дуцик, «Главред»
* Знайшовши помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
Долучайтеся до Спільноти «Детектора медіа»!
Ми прагнемо об’єднати тих, хто вміє критично мислити та прагне змінювати український медіапростір на краще. Разом ми сильніші!
Спільнота ДМ
