Раджу спробувати набрати в одній з популярних пошукових систем - хоч у Гуглі, хоч у Яндексі - слово темник. Можна зробити ще одну спробу, набравши temnik.

У мене вийшли такі результати - 103 тисячі як відповідь на пошук кирилицею і понад 6 тисяч, якщо шукати латинкою.

Не дивуйтесь, але в обидвох випадках виявиться, що мережа містить десятки тисяч посилань на термін, якого поки що немає в жодному з паперових словників.

Навіть найпрестижніші - скажімо, «Britannica», не мають гасла «темник», а, отже, не можуть повноцінно інформувати цікавого про слово і явище, яке стало одним із символів несвободи українських засобів масової інформації у 2001-2004 роках.

Проте, зазирнути до словників варто. Відкриваю знаменитий «Брокгауз і Єфрон». Енциклопедичний словник пропонує дізнатись більше про старовинне місто Тємніков десь у Мордовії, а Велика Радянська Енциклопедія - про річку Темник, ліву притоку Селенги, що тече у Бурятії долиною між хребтами Хамар-Дабан і Малий Хамар-Дабан.

Слова «темник», прикладеного до галузі журналістики, звісно, немає.

Натомість не менш легендарний «Толковый словарь живого великорусского языка Владимира Даля» містить це слово, але пояснює так: "Темник, то же; омшаник, кладовая для пчел, ульев. Темница, тюрьма, место заключенья, содержанья кого под стражей, взаперти. || Стар. склеп, пещера. Душа в темнице (во плоти), а дух на воле. Темничные стражи. -чник, -чница, узник, заключенник. Теменца ж. арх. дальнее облачко, тучка. Вдали теменца находит. Темник, найденыш, подкидыш, дитя неизвестных родителей. || Стар. военачальник над большим войском, тмоначальник, десятитысячник".

Цікаво, що російські слова і образи з минулого так гармонійно вкладаються в наше, українське, значення слова «темник» - секретна, анонімна інструкція для мас-медіа про те як треба висвітлювати ті чи інші події.

Не можна. Невчасно. Не бажано. Неетично. Не рекомендується. Неважливо. Не сьогодні. Ніколи.

Хто з журналістів в останні роки не чув цих слів від редактора, менеджера, власника, дивного чувака, який називає себе «представником інвестора», політика Х. врешті решт?

Так було не завжди. Були часи, на початку 90-х, коли преса і телебачення були бідні як церковні миші, але вільні. Зі зростанням добробуту зростала й кількість табу, небажаних тем, зон, вільних від критики, конфліктів інтересів і таке інше.

Моделей поведінки у більшості ситуацій всього три - виконати, не виконати чи знайти компроміс. Хоча питання відкрите - чи можна подати частину новини, думки, позиції? Чи не є напівправда гіршим, лукавим різновидом брехні?

Досвід показує, що компроміси можливі й бажані лише за однієї умови - коли вся правда є небезпечною для людей, здатна нанести більше шкоди, ніж користі.

Не можна, скажімо, показувати обличчя усиновлюваних чи дітей з ВІЧ, називати імена власних розвідників у чужій країні, розкривати таємниці дипломатичного листування та місця базування військових частин, повідомляти медичний діагноз чи фінансовий стан людини (поза її волею, крім випадків очевидних - президент, члени уряду, лідери опозиції тощо).

Найзолотіші в сенсі зарплат і можливостей роки 2001-2004 стали для української журналістики погибеллю. З поля бою повернулися не всі. Частину взяли в полон темникотворці - не ті, про яких сказано вище, «военачальники»-десятитисячники, а, швидше, шістки політиків.

Ми піддалися спокусам і втратили майже все, що мали. Не в останню чергу тому, що не покарали тих, хто знищував професію. І ззовні, і зсередини.

В наступні, після краху темниківської несвободи часи, ми жили так, наче перед тим не було глухої тисняви, переляку, вбитого Георгія, знищених незалежних судом газет і телеканалів.

Непокаране зло повертається. І воно вже повернулося - таке ж як і раніше - нице і нелюдське, але позірно розумніше. Так, у нього немає проблем з піаром і упаковкою.

І, до речі, без паперових темників - слідів вони не залишають, але й життя - не залишають теж.

Їх тепер слухають по телефону, виконуючи вказівки від А до Я. По літерах: від Азарова до Януковича. Доба Кучми була часом темників, нинішні ж владці увійдуть в історію як фігури часів усників.

Усно - тобто без письма, без сліду, без пам'яті.

Отже, Слова ще нема. Його треба сказати.

Ми повернулися до первісного стану. Маємо відвоювати спочатку свободу слова. Потім - країну.

Вахтанг Кіпіані, для конкурсу «Стоп цензурі!»