«Шахтар» і місто контрастів

2 Квітня 2011
17939
2 Квітня 2011
12:22

«Шахтар» і місто контрастів

17939
Німецький режисер-спостерігач віщує Україні нового лідера
«Шахтар» і місто контрастів

У рамках фестивалю Docudays UA Києву презентували вже відомий на Заході документальний фільм «Інший „Челсі": історія з Донецька». Показ у столичному Будинку кіно супроводжувався оплесками, навіть оваціями. Тим часом цей проект отримав нагороду в Німеччині на конкурсі Max Ophuls Preis як найкраща документальна стрічка. Зняв картину німець Якоб Пройс, який перед тим був спостерігачем на наших виборах.

 

В ексклюзивному інтерв'ю DT.UA режисер Пройс розповів, що хоче зняти новий проект про Західну Україну; пояснив, чому Захід не завжди поділяє пориви нашої опозиції; висловив припущення, що невдовзі в Україні з'явиться новий політичний лідер.

 

Західна преса похвалила картину «Інший „Челсі"...» за розуміння ментальних нюансів, за контрастне відображення українських реалій, а також за тонкий гумор. Картина саме й побудована на контрастах. Розповідаючи про феномен футбольного клубу «Шахтар», режисер показує прірву, яка розділяє фанатів цього клубу. З одного боку - Микола Левченко, секретар міської ради, в усьому успішний і заможний політик. А з іншого - наші шахтарі, для яких цей місцевий клуб є уособленням «донецької мрії».

 

 

Картина насичена курйозними анімаційними вставками. Сам режисер демонструє віртуозне вміння ставити місткі, гострі запитання, виводячи співрозмовників на чисту воду.

 

На прем'єрі в Києві, до речі, режисер зауважив, що його герою, панові Миколі, набагато важливіша персональна думка Ріната Ахметова про цей фільм, ніж відгуки простого народу...

 

- Якобе, як ви вийшли на тему донецького клубу «Шахтар» і безпосередніх героїв вашої картини? Це чиста випадковість? Чи була якась передісторія?

 

- Мабуть, передісторія була... Я сам народився в Західному Берліні. Вивчав право у Франції, в Сорбонні. Певний час жив в Іспанії... Загалом, мої дитинство і юність минули в Західній Європі.

 

Але 97-го я поїхав у Москву. І місяць вивчав російську мову. Багато разів потому приїжджав у Росію. І навіть проходив альтернативну службу в Нижньому Новгороді.

 

Оскільки вивчав право в Сорбонні і добре володію російською, то досить часто був спостерігачем на виборах у країнах колишнього СРСР - від ОБСЄ.

 

І тут 2004-го я потрапив у Маріуполь - як спостерігач. Але на той час про вашу країну знав небагато. Бував кілька разів у Києві, Одесі.

 

До того ж не знав про певний поділ на Захід і Схід України - до 2004-го.

 

І, як людина із Заходу, дуже здивувався, що 90% голосів у Маріуполі віддали за синьо-блакитних. Мене вразив і Донецьк... Насправді це місто краще на вигляд, ніж багато інших міст, але вже російських. Там гарний центр. Відчувається, що гроші в місті є.

 

Природно, в таких мегаполісах є і дуже бідні люди, і дуже багаті...

 

- Тобто ви як російськомовна людина відразу й занурилися у специфіку ментальності Східної України?

 

- Так, ментальність донецьких - особлива... Це російська ментальність. Але досить патріотична. Така локально-патріотична. Ось тоді у мене й виникла ідея зняти документальне кіно і про це місто, і про всю Східну Україну.

 

Спочатку розглядав суто політичний хід. Оскільки, відвідавши Донецьк, зрозумів: Захід багато в чому помиляється, малюючи свої картини помаранчевої революції. Мовляв, «добро» - це помаранчеві, а «зло» - виключно синьо-блакитні... Але в Донбасі, у принципі, немає інформаційного вакууму. І вони все одно голосують і голосуватимуть не за помаранчевих, а за «своїх».

 

Коли я приїхав сюди уже вдруге, то не можна було уникнути теми «Шахтаря». У зв'язку з тим, що Ахметов почав будувати «Донбас Арену» і «Донбас Палас».

 

Вже потім на стадіоні познайомився з майбутніми героями фільму - шахтарями Сашком і Лукичем... Вони просто й людяно розповіли про своє життя. Про те, що 55-річний Сашко - вболівальник «Шахтаря» понад тридцять років. Стадіон у Донецьку і став для мене якимось дзеркалом суспільства. Саме через цей образ ми й намагалися відтворити портрет Східного регіону. Бо на цьому стадіоні збираються різні люди - багаті і бідні, щасливі й нещасні, ситі й голодні. У тому числі і деякі наші герої - прості шахтарі. Ми виясняли у фільмі, чим вони живуть, що думають про події в країні.

 

Пізніше випадково познайомився з Миколою Левченком, секретарем Донецької міської ради. І ця людина - у фільмі - стала ніби противагою шахтарським реаліям. Тому що його побут і стиль життя повністю відрізняються від життя тих-таки Сашка, Лукича, Степановича або Валі.

 

- Що вас, уже як спостерігача, у 2004-му найбільше вразило на українських виборах?

 

- Українські вибори не особливо відрізнялися від тих, за якими я спостерігав у Росії. Все було добре організовано. Як і скрізь - за столом якісь «радянські» жінки... І на 13 жінок у комісії припадає один чоловік. Ці жінки серйозно стежать за порядком і до всіх ставляться як до школярів. Оскільки я представник Заходу, але російську розумію, то відразу сказав: «Я - незалежний спостерігач і не підтримую жодного з таборів».

 

Мені, до речі, було цікаво, що саме спостерігачі від комуністичної партії проявляли надзвичайну свідомість, добре знали свою справу. Тобто в них - професійний підхід. Вони досконало вивчили виборчі закони. А спостерігачі від інших партій узагалі не знали тонкощів, часто сиділи й читали книжки.

 

Вдруге на ваших виборах - уже парламентських - я побував 2007-го. Під час цих зйомок... І саме в день виборів Микола Левченко ініціював «акцію»: автопробіг у «Жигулях» по Донецьку, коли гучномовець оголошує текст на зразок «Ідіть на вибори, хто не йде - зрадник батьківщини! У Західній Україні вже 80% населення проголосувало! Ми чи вони?»

 

Всім зрозуміло, що це не агітація за якусь одну партію. Але якщо людина йде голосувати в Донецьку, то зрозуміло за кого.

 

Це звичайний технологічний хід - оминути правило: мовляв, у день виборів немає агітації. Тому навіть цей факт добре демонструє політичний фарс, наявний у вашій країні. Можна знайти будь-які лазівки, щоб оминути закон.

 

- Ви знімали кіно переважно про донецький «Шахтар». Такий клуб для України - на ваш погляд - це правило чи все ж таки виняток із правил?

 

- Це не виняток... В Україні є багато клубів, що розвиваються. І «Динамо», і «Дніпро» мають серйозних спонсорів. Та й сам Рінат Ахметов був би задоволений, якби й інші люди вкладали гроші у футбол. Можна було б говорити про конкуренцію... Звісно, до такого рівня, як «Шахтар», в Україні не всі піднімуться. І це виняток. Оскільки є стадіон, готель, навіть «академія». І еліта Партії регіонів - Ахметов, Колесніков - на всіх іграх «Шахтаря» на VIP-трибунах. В Україні дуже чітко простежується зв'язок між спортом та політикою. Дуже...

 

- Під час зйомок свого «Іншого „Челсі" ви бачили моменти підкилимної боротьби українського політикуму чи протистояння всередині одного табору?

 

- Не можу цього сказати... Принаймні з тим-таки Левченком досить відкрито спілкувався. Але, наприклад, був на відкритті стадіону «Донбас Арена», і з цього приводу там організували великий фуршет... Уявіть, такого рівня свята я доти не бачив ніколи!

 

У принципі, в мене до всіх героїв цього кіно досить відкритий підхід. Єдине, що скажу: Микола Левченко під кінець зйомок дуже вже почав хвилюватися, навіть трохи жалкувати - мовляв, щось сказав так, а не інакше...

 

- Особисто ви - уже не як спостерігач (а, швидше, як західний громадянин) - комусь симпатизуєте з політичної еліти України? У плані того, щоб зняти фільм про когось із наших лідерів?

 

- Насправді - ні. І якби мені довелося за когось голосувати в Україні, я б навіть не знав, за кого.

 

Під час своїх зйомок дивився шоу Шустера, оскільки Левченко там інколи виступав. І мені здавалося, що серед ваших політиків були окремі розумні люди. Але з лідерів - жодного!

 

Сам Ющенко накоїв чимало помилок. І саме тому він програв вибори. Проте Ющенко, за своєю ментальністю, все ж таки інший політик, ніж Тимошенко або Янукович. Я іноземець, але тієї ж таки Тимошенко чомусь не сприймаю... Також одного разу вирішив, що Яценюк зможе стати хорошою альтернативою. Але й він малоперспективний - у майбутньому...

 

Гадаю, є одна велика проблема політики в Україні. У чому вона? У тому, що майже всі ваші політичні лідери - мільйонери!

 

Більшість людей у вас і розчарувалася в такій еліті. Але тепер уже явно дозріло місце для якоїсь нової людини. Тому й не здивуюся, якщо на наступних виборах у першому турі хтось набере 20%...

 

А зараз ваша опозиція приїжджає до нас у Берлін і кричить, що нинішня влада влаштовує «третій рейх»... А в нас у Берліні кажуть - ви ж і програли вибори тому, що п'ять років нічого не робили!

 

Проте українці звикли до свободи слова (у моєму фільмі це є). У вас люди відкрито говорять про систему. І це влада допускає. Цим Україна й цікава для Європи.

 

- Після виходу фільму особисто вам ще не закрили дорогу в Донецьк?

 

- І я саме й лаштуюся відвідати цей край. Хочу саме в Донецьку показати картину. Буде цікаво, як її сприйме тамтешній народ. Треба буде з німецьким консульством вирішувати питання майбутнього показу.

 

Щоб ви зрозуміли головне: я зовсім не хочу опинитися «всередині» боротьби між вашим Заходом і вашим Сходом. Мені важливо, щоб такий показ у Донецьку був організований нейтральною стороною.

 

- А правда, що Микола Левченко хотів купити права на показ цього фільму на території СНД?

 

- Мені здається, він хотів уникнути недвозначної ситуації, якби картина потрапила до рук політичних опонентів і стала інструментом у чужих політичних цілях. Так чи інакше, а українська політика - слизька.

 

Втім, нашу картину вже продано в кілька країн: Фінляндію, Ізраїль, Польщу...

 

- До речі, а який бюджет фільму?

 

- Фінансування надходило з різних джерел. Більшість - німецьке ТБ, майже половину бюджету виділив один фонд. У цієї організації ціла програма щодо Східної Європи. Ще допоміг фонд кінематографії в Євросоюзі. Між Європою й Америкою - велика різниця. В Америці працює комерційна складова. В Європі часто фінансування йде з урядових фондів. У результаті бюджет «Іншого „Челсі" становив 190?тис. євро.

 

- Чимало.

 

- Авжеж. Але можна було б витратити й більше. Ми працювали з українськими операторами. Півтора року тривали зйомки. Потім вісім місяців монтаж. Багато грошей пішло на подорожі з «Шахтарем» - Стамбул, Марсель, Москва...

 

Багато фото, анімації. Треба було фотографувати всі матчі...

 

- Здається, ви відзняли 80 годин матеріалу. А хронометраж «Іншого „Челсі" лише 87 хвилин. Що не увійшло в картину?

 

- Ой, багато чого не ввійшло. Хочеться це все відтворити на ДВД... Мені самі шахтарі - герої фільму - сказали: «Якобе, що це таке? А де ж наш відпочинок біля моря, гулянки, робота в шахті?»

 

Так, інколи думаю, що треба зробити фільм тільки про роботу в шахті. Це було б атмосферне кіно. Адже тамтешня аура непередавана. Зі знятого матеріалу можна зробити «фільм Тарковського» - без штучного кольору. Та й самі ці люди - справжній трудовий колорит. Вони вже злилися зі своєю місцевістю...

 

Не ввійшло багато кумедного... Наприклад, ми були зі Степановичем і Валею на Азовському морі в Маріуполі, де вони відпочивають... Там димить «Азовсталь»... А люди - загоряють, купаються!

 

Не ввійшло багато матеріалу про того ж таки Миколу Левченка, про його приватне життя. У деяких кадрах мигцем показана його наречена Аліса - дуже недурна дівчина. До речі, вони вже одружилися. Показовий момент у зв'язку з Левченком: він одружився з жінкою із двома дітьми. Сказав: нічого страшного, взагалі - хочу п'ятеро, отже, ще трьох треба народити!

 

Не увійшли у фільм... пиятики шахтарів... Це теж велика проблема - алкоголізм у вашій країні. Ці люди навіть у шахті п'ють під час роботи. Жах! Та й кожен похід на стадіон для них означає пиятику.

 

- Якобе, ви ж колись проходили альтернативну службу в Росії, у Нижньому Новгороді? Причому в школі для розумово відсталих дітей. Як вас туди занесло?

 

- Мені тоді було 23 роки. І я чомусь дуже хотів потрапити саме в Росію. Але не в Москву. Бо там жорсткий ритм і багато іноземців.

 

І ось приїхав у Нижній... І потрапив у школу №39. Насправді ті діти не були розумово-відсталими, а просто - складними. Для мене робота з ними стала викликом: хлопці важко піддавалися якомусь педагогічному впливу... Наприклад, я як іноземець спочатку не реагував на слово «козел». А потім... Тобто для мене це була добра школа великої російської мови. Пригадую, спочатку вони мене запитали: «Як тебе звати?» А в нас же в Європі не заведено називати по батькові. Тому й сказав: Якоб... Вони відреагували: «А що, можна просто Яша?» - «Ну чому ж ні!» І я відразу втратив повагу. Не зрозумів, як це важливо, щоб називали - Якоб Геральдович...

 

- Загалом, захопившись Росією, ви відкрили для себе й Україну. А яка ще тема з наших реалій могла б вас із часом зацікавити?

 

- У вас багато цікавого! Було б цікаво зробити щось про Західну Україну. Не думаю, що там ситуація економічно краща, ніж на Сході. Але треба шукати тему. Цікаво зняти про Чернівці. Є один німецький документаліст, який зробив фільм про Чернівці. Це кіно мені дуже сподобалося. Розповідає про двох євреїв похилого віку, які народилися ще за Австро-Угорської імперії. В цього режисера дуже інтимний і спостережливий підхід, він не судить, а просто показує. На мене його картина справила велике враження.

 

Взагалі, пострадянський простір - невичерпне джерело сюжетів. Адже була дуже могутня імперія, яка на наших очах розпалася. У самій лише Росії можна все життя знімати документальні фільми...

 

На фото - режисер Якоб Пройс

 

Фото Docudays UA

 

«Дзеркало тижня. Україна»

У зв'язку зі зміною назви громадської організації «Телекритика» на «Детектор медіа» в 2016 році, в архівних матеріалах сайтів, видавцем яких є організація, назва також змінена
Катерина Константинова, «Дзеркало тижня. Україна»
* Знайшовши помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
17939
Читайте також
05.04.2011 14:09
Марина Баранівська
26 360
29.03.2011 09:17
Семен Случевський
, для «Детектор медіа»
31 622
Коментарі
0
оновити
Код:
Ім'я:
Текст:
Долучайтеся до Спільноти «Детектора медіа»!
Ми прагнемо об’єднати тих, хто вміє критично мислити та прагне змінювати український медіапростір на краще. Разом ми сильніші!
Спільнота ДМ
Використовуючи наш сайт ви даєте нам згоду на використання файлів cookie на вашому пристрої.
Даю згоду