Спецслужбам і органам безпеки країн Співдружності пропонується підготувати комплекс організаційних, правових і технічних засобів, аби попередити використання таких технологій, як «флеш-моб» у терористичних чи екстремістських цілях. У Тунісі та Єгипті, як кажуть оглядачі, соціальні мережі в інтернеті,і передусім Фейсбук, відіграли ключову роль у мобілізації людей, які вийшли на протести. 

Активний користувач соціальних мереж вважає, що інтернет - гарний комунікатор, але революції починаються не тут.Яку роль можуть відіграти соціальні мережі у політичному житті, Бі-Бі-Сі запитала політичного оглядача й активного учасника соціальних мереж в інтернеті Володимира Кухаря.

В. Кухар: Соціальні мережі - це можливість спілкуватися за допомогою коротких повідомлень, які людина бачить у реальному часі і таким чином має можливість швидко поширювати свої ідеї. Це явище відносно нове. Якщо умовно назвати «Живий журнал», що з'явився в 1999 році, то після того треба говорити про Facebook - 2004 рік, а 2006 рік - Twitter. Це фактично дуже великі можливості взаємодії, спілкування, це можливість поширювати інформацію, навіть і вірусну, від одного до іншого. Також це можливість побачити людину і передати якийсь текст, який тебе зацікавив. Це дуже потужна можливість, але говорити про неї як про якийсь засіб тероризму, мені здається, це явне перебільшення.

Бі-Бі-Сі: Тобто, йдеться про ситуацію, коли кожна людина, яка має доступ до Інтернету, може поширювати або сприймати якусь інформацію і, в принципі, зупинити цей потік непросто?

В. Кухар: Зупинити в цьому житті можна багато, але сили, які потрібно вкласти в цей процес, не відповідні меті.

Бі-Бі-Сі: А давайте ще з термінами розберемось. Чому називають їх саме соціальними мережами, якщо Інтернет, в принципі, і так соціальна мережа?

В. Кухар: Це хороше питання. Очевидно, для того, щоб відокремити від класичної журналістики. Це - громадянська журналістика. Це кожен виступає як громадянин. І кожен несе особисту відповідальність. Можливо, десь не дотримуючись якихось високих стандартів журналістики, але те, що побачив і почув, передає тими засобами, які йому доступні.

Бі-Бі-Сі: Поява і «Живого журналу», і всього, що з'явилось пізніше, взагалі дуже перевернуло уявлення, як ви кажете, про журналістику загалом. То чи не закономірно, що в таких умовах влада в деяких країнах намагається притиснути це як засіб медіа?

В. Кухар: Це - наївне намагання. От я переглянув ситуації в країнах Північної Африки, де зараз відбуваються драматичні події, - там відсоток людей, які користуються Інтернетом та соціальними медіа, нижчий, ніж в Україні. А тим більше нижчий, ніж у Росії або Білорусії, де ще краща ситуація, ніж у нас, з користувачами Інтернету. І це нікого не рятує. Справа не в тому... Справа в тому, що якщо є запит на певні настрої, якщо ті настрої вже сформовані, то соціальні медіа лише є хорошим засобом.

Бі-Бі-Сі: То чи можливо, скажімо так, навіть гучно почати революцію в Інтернеті спочатку?

В. Кухар: Революцію можна розпочати лише тоді, коли дійсно сформований на це запит. Коли ситуація дозріла і перезріла для цього.

Бі-Бі-Сі: Спецслужби країн СНД готуються моніторити Facebook, Twitter, інші соціальні сайти у всесвітній мережі, аби попередити, як вони самі кажуть, екстремізм. Чи, на вашу думку, через соціальні мережі реально це відстежити? Для цього треба, напевно, колосальні ресурси...

В. Кухар: Ось такий підхід, це нагадує підходи КДБ. Дивно, що люди, які пам'ятають підходи КДБ, погано пригадують результати цієї роботи. Насправді, ефекту вони не давали і давати не будуть. А взагалі на фоні подій, які відбулися вчора в Лівії, коли з літаків розстріляли людей, робити такі заяви - це, як завжди в таких випадках, сили, на стороні яких немає правди, себе видають. Тим більше, що, як ви правильно зауважили, немає такої можливості, тому що потоки інформації колосальні. Це означає, що треба було всі спецслужби засадити за фільтрування цієї інформації.

Бі-Бі-Сі: А чи справді якісь терористичні акти чи інші злочини можуть готуватися через Інтернет, який, у принципі, досить відкритий і доступний для всіх?

В. Кухар: Ну, ось ви згадували флеш-моб. Це таке швидке дійство, але він часто використовується все ж таки для мистецьких акцій. І мені не відомо про факти, коли флеш-моб використався для підготовки терористичних актів. Уявіть собі трагедію 9/11, яка готується через Інтернет. Це, я думаю, несерйозно.

Бі-Бі-Сі: То які насправді, на вашу думку, мотиви таких закликів?

В. Кухар: Вони показують вторинний ефект. Це наслідок страху влади, яка здійснює невпевнені і неправильні кроки.

Бі-Бі-Сі: А от все ж таки уже і в Росії, зокрема, були приклади, коли людину, яка написала свою власну думку в "Живому журналі", знайшли і посадили за ґрати. То як ви вважаєте, чи все-таки не дослухаються спецслужби до цих порад і не почнуть використовувати те, що пишуть люди, проти них самих?

В. Кухар: І в Україні є подібний приклад, коли блогер писав погано про нашого президента - і отримав зустріч в СБУ після цього. Але я не розумію доцільності таких речей. Дивлячись на крок уперед, єдине, що відбулося, людина просто набула собі більше ім'я і буде мати більше впливу зараз, а державі це ніколи не допоможе.

Бі-Бі-Сі: Якщо згадувати про Туніс і Єгипет, можуть виникнути аналогії, що ті, хто стежитиме за соціальними мережами на колишньому радянському просторі, мають на увазі не лише терористів й екстремістів, але й тих, хто готує політичні протестні акції. Чи це не є перебільшенням?

В. Кухар: Очевидно, що завжди спецслужби виконували якусь певну свою місію. Я не знаю, як вони встигають зараз переглядати або прослуховувати ті розмови, як вони прослуховуються. Якщо у них залишаються ще сили дивитись за Інтернетом, тоді вони висококласні професіонали. Але це дуже сумнівно, і нічого корисного з цього не буде, тому що зрештою люди, які справді замислюють щось протизаконне, вони не роблять цього відкрито. Тому що Інтернет - це великий майдан.

Бі-Бі-Сі: А ось щодо інформації, наприклад, про події у Єгипті чи у Лівії... Можна отримати це з медіа, а можна, напевно, із соціальних мереж, чи не так?

В. Кухар: От поки ми з вами розмовляємо, я бачу, про що пишуть люди. От буквально кожної секунди на тему "Лівія", - а тут є різні теми, є теми, спрямовані проти Каддафі, інші, - падає по 20 нових повідомлень за кілька секунд. Це короткі повідомлення, з яких можна мати уявлення, принаймні на рівні емоцій, що там відбувається. І так само вони включають посилання на статті. Можна швидко на необхідні теми знайти певний матеріал.

Бі-Бі-Сі: А наскільки можна довіряти цій інформації? Ось ви бачите у себе на сторінці якогось користувача... А хто він? Він же нерегульований ніяким законом і може написати будь-що.

В. Кухар: Очевидно, що треба обережно ставитися до інформації. Вибираючи цю інформацію, я більше довіряю інформаційним агентствам і медіа, які мають сталу репутацію протягом тривалого часу. Але є і блогери, які вже теж сформували свою репутацію і користуються довірою. Особливо, мережа Facebook, яка дозволяє реєструватися лише справжнім користувачам. Яка не заохочує те, щоб реєструвалися підробні користувачі, і дозволяє ретранслювати думки швидко.

Бі-Бі-Сі: Чи допускаєте ви, що в спецслужбах можуть бути створені спеціальні відділи, які займаються стеженням саме за подіями в Інтернеті?

В. Кухар: Така інформація є і, зокрема, в українській спецслужбі є такий відділ. Звичайно, треба побажати успіху...

Бі-Бі-Сі: Але ж напевно це й виправдано, тому що через Інтернет справді може поширюватись багато якихось і загрозливих речей.

В. Кухар: Очевидно. Напевно, якісь речі, як і люди, які нестримані, десь поспішають, емоційні... Але не думаю, що це можна особливо перебороти методами спецслужб. Такі речі треба діяти переконанням.

Бі-Бі-Сі: Ви активно використовуєте соціальні мережі. От навіть зараз ви відкрили у нас у студії одну з них - Twitter. У вас були випадки, коли хтось намагався провести з вами якусь бесіду на рахунок того, чим ви займаєтесь?

В. Кухар: Цього не було, але я думаю, кожен робить свою справу, і тут я не бачу ніяких проблем.

Бі-Бі-Сі: Лідер опозиційної «Батьківщини» Юлія Тимошенко закликала користуватися соціальними мережами, оскільки там є свобода слова. Чи справді вона там є, і як відрізнити свободу слова від маніпуляцій? От є інформація, що окремі люди, які працюють лише на те, аби в Інтернеті закидати різні суперечливі тези, відвертати увагу від чогось іншого.

В. Кухар: Ви знаєте, 100 років тому в Британії людина, яка вчила людей писати книжки і видавати їх, написала, що перше, що дивиться читач, він шукає фотографію того, хто написав книжку. Інтернет дає можливість побачити людину. Дає можливість побачити, яку музику вона слухає і чим вона дихає. Тому обдурити тут набагато складніше. Те, що Юлія Володимирівна, яка багато засобів і сил вкладала в те, щоб організувати громадську думку так, як їй потрібно, зараз виносить до Інтернету, до соціальних мереж, вказує на те, що ситуація виходить з-під контролю класичних політиків. І очевидно, що майбутнє - за соціальними мережами.

Бі-Бі-Сі: Тобто, соціальні мережі змінюють і поняття "політик". Знімається якась завіса, та це вже не людина, яка просто говорить з трибуни, а там можна побачити, як ви кажете, що він слухає, читає, як проводить вільний час. Ну, якщо ризикне завести сторінку свою...

В. Кухар: Звичайно, змінюється ціла концепція політичних комунікацій. Якщо раніше політики спілкувалися через прес-релізи - це залишиться як якась офіційна частина, але особиста присутність надалі буде відігравати більшу роль.

Бі-Бі-Сі: Скажіть, на вашу особисту думку, скільки відсотків тих політиків, які мають якісь сторінки в Інтернеті, насправді самі їх ведуть?

В. Кухар: Це одиниці в Україні.

Бі-бі-сі