Як за допомогою музичних квот перетворити Україну на Малоросію
Партія регіонів підтримала російських лобістів і творців «русского міра»?.. Донецька Олена Бондаренко заопікувалася музичними «нішами»?..
Рідко буває таке задоволення авторові, щоб за одним столом зустрілося відразу декілька його персонажів! А потрібно сказати, що Олена Бондаренко, Юрій Кармазін і Марія Бурмака, які зійшлися на останньому шоу Євгена Кисельова на «Інтері», — це саме персонажі моєї творчості.
Вони говорили про 50-процентну квоту на музичний і відео-продукт, що виробляється в Україні. Одні (Олена і присутні FM-продюсери і FM-менеджери) вважають, що квоту необхідно забрати — тоді українська музика стане потужною і конкурентоздатною.
А зараз вона, мовляв, мізерна і худосочна. І не треба знущатися зі слухача, нав`язуючи йому це неконкурентоздатне українське музло! (Неначе продюсери нічого не нав`язують радіослухачам і не керуються бізнес-інтересами своїх власників! Ну та, зрозуміло, мистецтво і нічого крім мистецтва!)
Інші співбесідники (Марійка, Кармазін, Олександр Пономарьов) говорили, що все якраз навпаки: з введенням квот, яких і так ніхто не дотримувався, українська музика дістала хоч якусь можливість дійти до слухача і не бути задавленою могутніми катками російського і західного поп-конвеєрів.
Партія регіонів підтримала російських лобістів і творців «русского міра»?
Проте слід усвідомлювати, що в питанні про музику в українському ефірі поєднуються два чинники: музика-як-бізнес і музика-як-SoftPower.
Музика-як-бізнес: зрозуміло, що Україна — це чималенький ринок збуту музики. І кількість ефірів якого-небудь Філіпа на FM корелює з його зборами від концертів в Україні. Тому, схоже, має рацію Ігор Кондратюк, який сказав, що відміну квот пролобіювали російські агентства, а Партія регіонів охоче повелася на цей лобізм, бо україномовного шансону ще не придумали.
А ось за музикою-як-SoftPower (чинником «м`якої влади») стоять вже не жадібні російські агентства і не спільноСНГевські FM-станції, а Старая площа і її околиці. Тобто, зменшення звучання різномовної української музики в ефірах українських FM необхідне для гуманітарного «стирання» України і торжества «русского міра». Принаймні, так думають у Москві (зокрема, деякі мої знайомі).
Пам`ятаю, одна знайома — високий чиновник з МЗС РФ — якось переконувала мене в тому, що Пушкін — це наш геополітичний проект (в т.ч. в Україні). Я намагався заперечувати, що хай Пушкін буде не геополітичним, а культурним проектом, але переконати не вдалося: Пушкіна політики сприймають перш за все як пушку.
Проте тепер у Росії усвідомили і концептуалізували, що у «русского міра» є два геополітично-геокультурних проекти. Перший — це «Пушкін — Достоєвський — Толстой», другий — це «Кіркоров — Басков — Пугачова».
Тому питання про інформаційний (включаючи FM) простір тієї ж України розглядається не просто як бізнес-можливість, не просто як культура, але, перш за все, як політика — і навіть у термінології війни. Якщо в Україні інформаційний простір такий самий як і в Росії, то через декілька років можна буде зі значно більшою підставою заявити: так ми ж один народ!
Навіщо нам Вакарчуки, якщо у нас баскови з кіркоровими?
Деякі наївні, хто запам`ятав з міфології початку 1990-х якісь дурощі про конкуренцію і «невидиму руку ринку», не спромоглися розібратися, що таке картелі і картельні угоди монополістів.
А у випадку з українською музикою і радіопростором це ось що таке.
Приходять, скажімо, Вакарчук, Скрипка і Бумбокси на яке-небудь FM-радіо і скаржаться на життя: мовляв, ми такі популярні! Чому ж ви нас не крутите? Публіка нас вимагає і чекає!
А продюсер їм ввічливо відповідає: пробачте, ви — «неформат»!
Вони: та як же так! Навіть на московських радіо нас крутять! Центральне (московське) керівництво ваших радіостанцій нас любить і підтримує! Ми постійно на гастролях у Росії!
Продюсер: ось і їдьте до Росії з корпоративами! А на наших українських радіостанціях у нас уже Басков із Кіркоровим і Сєрьогою Лазаревим заряджені! Тому вибачайте — тусуйте узбіччям. І на решті станцій (окрім однієї якої-небудь маргінальної, спонсорованої пивним або горілчаним концерном) їм відповідають те ж саме.
В результаті свої понти, егоцентризми, нарцисизми і славу їм доведеться засунути кудись подалі.
Так влаштовано картель, що дозволяє діяти неконкурентними методами в начебто конкурентній ситуації.
В результаті складеться схема, коли талановитому українському артистові реалізуватися можливо буде тільки через Москву або Захід. Але не через Київ.
Ну а про Малоросію можна буде говорити як про колиску і важливу частину «русского міра». І жодної тобі дискримінації — все чесно і конкурентно!
Донецька Олена Бондаренко заопікувалася «нішами»?
Так, до речі, Олена Бондаренко на шоу у Євгена Кисельова говорила про те, що в Україні мало «нішевої» музики — тому, мовляв, і померли «нішеві» станції, а замість них — один шансон! (Навіть дивно, як уродженка Донецька може так зневажливо ставитися до музики в стилі «російський шансон»!)
Одні мої хороші київські знайомі, любителі і покровителі джазу, вручили мені недавно величезну пачку нових CD з українським хорошим джазом. Я досі не встиг усе послухати.
Ще одні знайомі, які займаються фестивалями авторської (бардівської) пісні, на моє запитання про гідних українських авторів назвали зльоту чотири десятки імен.
А де ж захисники української музики?
Але що мене здивувало найбільше, так це реакція (точніше, її відсутність) на все те, що відбувається, з боку українських артистів і продюсерів.
Так, Марійка Бурмака билася на шоу Кисельова як лев!
Так, вона — Жанна д’Арк української музики. І Олександр Пономарьов намагався адекватно підтримати тему.
Але де решта всіх музичних колег?
Скрипка, Вакарчук, «Бумбокс», Могилевська, Ротару, Сердючка, Кузьма, Ані Лорак, Ян Табачник, «Віагра»?
Де понтові продюсери, обчіпляні всілякими фалоімітаторами? Чи вони в долі? Адже в даному випадку йдеться про їх фінансові (тобто, найбільш шкурні) інтереси. А не про інтереси Бурмаки, яка за будь-яких квот вважалася скоріше «неформатом» (що є компліментом її творчості).
Їй-то якраз фіолетово — з приводу цих самих квот. “За державу обидно”. А може, вже й немає ніякої держави?
Здається, я все-таки правильно ще років десять тому написав, що головна проблема України в тому, що це країна жінок-надлюдей і чоловіків-недолюдей.
Може, мають рацію Табачник з Бондаренко?
Так вийшло, що моя електронна адреса чомусь опинилася в листах розсилки декількох українських початківців і відомих поп-рок-виконавців.
Раз на тиждень, а то й частіше, настирливі дівчата-піарниці забивають поштові скриньки поважної публіки всілякою фігнею — такими-собі усями-пусями про своїх підопічних артистів. Придумують їм різні надумані акції — на кшталт захисту бездомних собак і підвальних щурів, просять редакторів, щоб ім`я їхньої «зірки» хоч якимсь чином засвітилося в скандальній або світській хроніці. Причому «відписатися» від подібної маячні непросто.
І ось зоряна година всіх цих артистів ніби настала.
Проявіть професійну, громадянську, національну, культурну солідарність!
Вийдіть на маніфестацію десь під Верховну Раду, влаштуйте страйк або флеш-моб, заявіться всім «колгоспом» під стіни Адміністрації президента. І це буде піар навколо реальної проблеми, а не навколо пластилінового фуфла.
Якщо ж нічого подібного не відбувається, тоді варто красиво віддатися на милість долі — точніше, на милість переможцям. І розраховувати, що вони не добиватимуть того або іншого артиста.
Втім, може, так і треба: нації, яка не вміє захищатися, яка не вміє зберегти свій Soft Power і культурний код, може, краще припинити своє існування і зробити загальнонаціональну евтаназію?
Тому, мабуть, треба підтримати і Олену Бондаренко, і Дмитра Табачника, і ініціативи з закриття української школи в Красному Лучі, і українських центрів у Харкові. Навіщо продовжувати муку нації, яка втратила життєздатність?
У Ющенка вийшло – як завжди
Вже рік, як не існує політичного Ющенка. Але його спадщину доводиться хавати до цього дня. Це до питання про квоти.
Так, це Ющенко і його колеги пролобіювали ці самі 50%, але їхня онтологічна порожнеча і концептуальне безглуздя відбилися на всьому, чого торкався «месія».
Отже, Ющенко хотів зробити добро для його коханої української музичної культури.
В результаті його благими намірами вимощена дорога відомо куди.
Під таку законодавчо встановлену норму про квоти вже могла б з`явитися ціла музична інфраструктура.
Але замість інфраструктури, що дозволяє музикантам ефективно рости саме в Україні, залишилися тільки нездійснені надії — як і у всьому, чого торкалися руки цієї унікальної людини.
* * *
Ті, хто сперечався в студії Євгена Кисельова, змусили мене пригадати про один епізод з 2005 року.
Тоді один український рок-музикант і продюсер, що має, до речі, деяке відношення до творчості Марії Бурмаки, придумав дуже цікавий проект музично-розмовного FM-радіо. Фішки починалися вже з самої назви майбутнього радіо.
Мені пропонувалося донести цей проект до відома одного відомого українського політика, що я при нагоді і зробив.
Проект, як на мене, був досить перспективним: і для українських непопсових музикантів, і для політика, і навіть для мене самого, бо я б там міг вести щотижневе інтелектуальне шоу.
Політикові пропонувалося розщедритися на відносно невелику суму грошей (за його масштабами — ну зовсім мало). Але головне — зацікавитися цією ідеєю і витягнути з неї позитив — для себе і для всіх інших.
Але ця людина відповіла так: мовляв, я і без вас, таких розумних і музичних, можу будь-який свій месидж донести до всього народу України — будь-яку статтю, будь-який мій вислів надрукують у будь-якій газеті і безкоштовно покажуть по телевізору.
На це людині говорили (багато, не тільки я і не тільки в 2005 році): так, сьогодні це так.
Але як буде завтра або через два роки — Бог знає.
І ще: газети, радіостанції і телеканали розумні політики створюють або купують не для того, щоб світити своїм красивим фейсом або щоб чеканити в граніті власні дурощі. А для того, щоб створювати тренди, напрямки громадської думки, щоб впливати на свідомість народу і створювати ту прекрасну країну, про яку і ви, і ми всі мріємо.
Минуло шість років.
Музичні амбіції рок-музиканта і продюсера, що придумав це радіо, наскільки я розумію, не були реалізовані — здається, він більше ніде не грає і не світиться.
У політика, що “зажав” невелику за його масштабами суму, зараз дуже великі проблеми — фактично він стертий з української політики, хоча міг би стати ну дуже великою людиною.
Ну а я — людина взагалі без амбіцій, тому мені краще ніж будь-кому...
Андрій Окара, Москва, для УНІАН
Фото - econo.com.ua
У зв'язку зі зміною назви громадської організації «Телекритика» на «Детектор медіа» в 2016 році, в архівних матеріалах сайтів, видавцем яких є організація, назва також змінена
Андрій Окара, УНІАН
* Знайшовши помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
Читайте також
Коментарі
3
Insider
5059 дн. тому
Але де решта всіх музичних колег?
Скрипка, Вакарчук, «Бумбокс», Могилевська, Ротару, Сердючка, Кузьма, Ані Лорак, Ян Табачник, «Віагра»?
Может быть их нет потому, что у них нет проблем с эфирами на фм станциях? Вы не думали об этом?
И что вы сюда руку Москвы приплели? Причем здесь это?
Вот последние десять песен эфира популярнейшей "Хит ФМ" : Silent Sircle, ВиаГра, Энигма, Richard Durand, Adriano Celentano, Michael Jackson, Sting, Afric Simone, Ани Лорак, Roxette. Где вы здесь увидели "руку Москвы"? Убедитесь сами hitftm.ua
//
5065 дн. тому
Вы бы еще объяснили, зачем вы так печетесь о поп-музыкантах? Почему никто не требует классики, джаза на радио? В конце концов Бурмака за 2 года сняла один клип, и тот на деньги "зеленых", и красовалась в нем с подсолнухом (кто не знает, подсолнух - не просто "украинский агропродукт", но и логотип ПЗУ и вообще, всех европейских "зеленых"). При том, что брат - из НУНСа и возглавлял министерство несколько лет.
babay
5065 дн. тому
Окара - молодець! А щодо картельних змов ФМ-радіо - то тільки бездарні виконавці можуть скаржитися. Насправді зараз настає зоряний час української музики (справжньої). Бо Пономарьову вже нічого не допоможе, а от проект Скрипки "Щедрик" - облетів весь інтернет і таки крутиться на якомусь з дурнуватих наших музканалів. У справжньої музики є інтернет, є майдани, переходи і клуби і є величезна молодіжна аудиторія, яка буде тим більше любити музикантів, чим більше вони будуть "заборонені". Ми слухали "Бітлз" підпільно, купуючи за страшні гроші записи у фарцовщиків, на різних "голосах", що їх глушив совок, бо то була музика! Жодна картельна змова не вистоїть проти справжнього українського хіта! Справа тільки за тим, щоб його створити
Долучайтеся до Спільноти «Детектора медіа»!
Ми прагнемо об’єднати тих, хто вміє критично мислити та прагне змінювати український медіапростір на краще. Разом ми сильніші!
Спільнота ДМ
