Не будемо поринати далеко в історію, але очевидно, що ані чеченська війна для Путіна, ані іракська для Буша не стали бажаними “маленькими переможними”. Тому проблема “білих коней” реально існує для них як очевидно недостатня в сенсі розв”язання своїх владних амбіцій.

Боронь Боже, якщо ці слова будуть сприйняті як злостиве ставлення до останніх подій в Росії або як спроба втручання у внутрішні справи США. Просто досвід Росії та США мав би стати уроком для українських сценаристів, які ще тільки приміряються використати заяложену “переможну” технологію у власних цілях. Або вважають, що імітація підготовки до розігрування найгірших сценаріїв фіналу виборчої кампанії є тою достатньою мірою залякування суспільства, якої вистачить для чергової “тузли” (короткий суто український аналог “маленької переможної війни”), після якої все одно ніби-то нікуди не подітися від “білого коня”. Річ в тім, що, як вже змушені підтверджувати знавці, будь-яка війна, як і будь-яка справа, сама вирощує своїх професіоналів, що роблять на ній бізнес. І, як правило, ці профі виходять з-під контролю своїх “криейторів”. Це не лише голівудське кіно, це – життя...

Взагалі-то історія з так званою “заявою трьох” українських силовиків про начебто наявність терористичних намірів в штабах опозиції, вибух на Троєщинському ринку і “викриття” ніби-то ющенківців, плюс істерика Тигіпка щодо екзіт-полу із звинуваченнями опозиції в спробі створити поствиборчі заворушення - із самого початку могла мати лише одне тлумачення: посилення тиску на блок “Наша Україна” задля проведення конституційної реформи. І нічого більше. Коли ж в соціалістів з”явився отриманий прямо із АП текст, що ніби-то підтверджує наміри влади зірвати вибори, аби призначити позачергові, тепер вже за участі самого Кучми, коли О.Мороз починає повторювати про “білого коня” Кучми-3 на своїх виборчих зустрічах, і до цього отримувач “витоку” пан Луценко додає, що боротися із цим злом можна лише реформою – останні сумніви зникають. Особливо як пригадаєш, що сам же Мороз напередодні парламентських канікул прогнозував появу якихось додаткових “аргументів”, що примусять Ющенка на реформу таки погодитись... Ну, от, аргументи з”явилися. І не так важливо, яку роль тут відіграють стосунки СПУ з АП...

І на цьому можна було б поставити крапку, принаймні, не перейматися реалістичністю силового розвитку подій в Україні задля збереження влади Кучми-Медведчука-Януковича тощо, а спокійно чекати, як шантаж суспільства владою, широко рекламований соціалістами, завершиться остаточним провалом реформи. Оскільки “Наша Україна”, як відомо, на цей шантаж не ведеться, а залякування – за іншим сценарієм, оприлюдненим Р.Безсмертним, - вважає розрахованим виключно проти свого кандидата. Можна навіть було б пожартувати, що Ющенко в такий спосіб ще й розігрує власний сценарій, “викликаючи” самого Кучму, а не його “меншого брата”, на виборчий двобій, і збирається на повторних позачергових виборах, в разі зриву теперішніх, перемогти “батька-миротворця” зі справжнім тріумфом. До речі, український закон не забороняє кандидувати двічі й тричі поспіль, як це є в Росії...

Але історія про “білого коня”, з огляду на виконання та міжнародний контекст, виглядає не так оптимістично, як – кожен по-своєму – схоже, розглядають її всі нині реальні кандидати і ключові гравці теперішніх перегонів.

Власне, я сама так багато писала про можливі сценарії збереження Кучмою влади, що не можу засуджувати тих, хто, не особливо вчитуючись, просто “списує” ці сценарії зі шпальт. Хіба що за плагіат, тим більше – плагіат бездарний.

Але насправді проблема в іншому: кожен сценарій в кожному разі на себе приміряють дедалі більше гравців. Ні, йдеться не про теперішніх офіційних, але “технічних” кандидатів у президенти. Йдеться, в першу чергу, про силовиків.

Сучасна “заява трьох”, зокрема, тільки тим і цікава та важлива, що підписана принаймні від імені саме силових керівників. Що опублікована через прес-службу АП – питання дійсно другорядне: ну, хто не знає, що силовиками керує Медведчук, тоді як офіційно вони підпорядковуються Кучмі? Але в тім і фокус, що заяву про начебто загрозу тероризму в Україні, а головне – про те, що її не допустять, зробили не президент, прем”єр-міністр та спікер, як, зокрема, було із славнозвісною “заявою трьох” у 2001 за підписом Ющенка, а люди в погонах. При цьому свого часу заява Кучми-Плюща-Ющенка з”явилася безпосередньо перед вже збуреним протестним народом, а відтак – якщо не вдаватись в тодішні деталі політичної мотивації – була принаймні формально легітимною, бо від імені легітимних керманичів країни. Сьогодні ж “рятувати державу” без жодного офіційного висловлювання державних очільників, і то на підставі лише бездоказових підозр, беруться самі силовики. Не без санкції, звісно, але саме вони взяли на себе відповідальність.

Можна твердити, що їх просто “підставили”, і взагалі вже обрали як жертву на випадок розгортання сценарію “тузла” для Кучми-3. Але чи є в когось гарантія, що теперішні українські силовики не враховують досвіду своїх попередників, що достатньо прислужилися Кучмі-1 та Кучмі-2, і де вони тепер? А Ю.Кравченка ж колись вважали дуже вірогідним кандидатом на 2004 рік, і навіть справу Гонгадзе дехто вважав спрямованою не проти будь-кого, а саме проти нього. Нині жоден силовик не балотується. Але чи може хтось гарантувати, що той же пан Білокінь, активно беручи участь в силовому сценарії зриву виборів, не вирішить, що його прізвище просто створене для “білого коня”, на якому можна буде в”їхати на президентський Олімп на повторних виборах? В усякому разі, це виглядає вірогідніше, ніж перелічені в оприлюдненому соціалістами сценарії прізвища Тигіпка, Литвина чи Кінаха, які не мають для цього ані відповідних “заслуг”, ані справжніх ресурсів. А що пан Білокінь політично стурбований – відомо всім, і справа не лише в тім, що навряд межею його мрій є триденна пиятика в разі перемоги Януковича в першому турі. Тим більше, що такої блискавичної перемоги Януковича він і сам вже не допустить за визначенням, оскільки пан Гавриш вже “призначив” голосування в парламенті конституційної реформи напередодні другого туру...

Тут є й суто об”єктивні причини: на даний момент міліція, очолювана Білоконем, вже, мабуть, може по могутності посперечатися з ДПАУ, колишній керівник якої М.Азаров, колись писали ЗМІ, активно готувався стати президентом. А потугу МВС буде ближчим часом всіляко підтримано ще й через не менш об”єктивні стимули, пов”язані з потребою боронитися від реального тероризму – тим більше, що пан Янукович, всупереч власним ніби-то планам, так і не наблизив терміни перебування українського контингенту в Іраці до завершення... До речі, саме з приводу подій в Росії та акцій розправи над заручниками в Іраці було б абсолютно логічно публічно висловитись нашим силовикам на предмет готовності до захисту країни, а також з приводу доцільності спрямування до Іраку ще й цивільних українців. Але от тут вони чомусь мовчать. Заяви заступників – не рахуються. Щось не складається через попередню “заяву трьох” з приводу внутрішньополітичного тероризму? А й дійсно, куди в цьому співставленні Ющенка приписати – одразу до Аль-Каїди чи ще тільки до якихось супутніх структур?...Так і виходить, що питанням цим – до якого типу “терористів” віднести Ющенка, після того, як не вдалося накинути йому радикальний націоналізм та розкол країни – переймаються все ті ж братні політтехнологи.

Сподіваюся, в цьому тексті немає жодного твердження, яке б зашкодило честі, гідності та діловій репутації пана Білоконя, а також тлумачилось би як негативна інформація, що не є достовірною. Чи є в пана Білоконя або якогось іншого з очільників силових відомств реальні плани участі в політичному житті як публічного політика - тут не стверджується, а лише припускається. Хоча якби пан Білокінь сам спростував ці припущення – було б просто корисно для суспільства. Оскільки в усьому іншому виступи силовиків з приводу так званих резонансних питань, в розв”язанні чи створенні яких вони активно беруть участь, - залишають все більше питань, ніж дають відповідей. Приписувати це виключно “агонії влади” можуть дозволити собі хіба що кандидати в президенти. А з боку силовиків, які не спростовують ані “анонсів”, оприлюдених Луценком (про зрив виборів), ані витоків тепер вже з джерел самих силових структур, оприлюднених Безсмертним (про незаконні акції від імені Ющенка проти штабів інших лідерів перегонів), - таке мовчання означає лише одне: згоду. Тож з цим питанням все ясно.

Не все ясно з так званою “каштановою революцією”, хоча ніби-то саме її стосувалася “заява трьох”. Але заява ця головним чином засвідчувала роль силовиків, а от якихось реальних речей навіть не торкалася. А між іншим, якщо протидія силовиків народному повстанню (в яке, у відповідності до різної соціології, хтось вірить, а хтось – ні) полягає лише в превентивних заходах, то це означає дійсно лише один результат: зрив виборів. А як же тоді реформа між першим та другим туром, як сподівання Януковича та Тигіпка? Та, врешті, як бути із запрошенням Кучми всім іноземцям, включно з американським сенатором Лугаром, відвідати вибори, аби пересвідчитись в їхній прозорості та чесності? Світ, звісно, оцінив небалотування Кучми зараз, але якщо він не дотримає слова про принаймні вибори, що відбулися, - чи погодиться світ із “вимушеним” балотуванням Кучми на “білому коні”?

Ні, щоб саме Кучма мав змогу “розрулювати ситуацію” і отримати від цього перемогу – силовики мають утриматись від зриву виборів, а гасити “революцію” вже після двох турів, з якими не погодиться народ. Або одразу після першого туру, - якщо народові не сподобаються і його результати (що й кому треба зробити, аби викликати революцію, яка викликала б “білого коня” для Кучми – тут навіть не обговорюється). Хоча, вочевидь, це вже буде замість реформи... Воно, звісно, Кучмі-3 реформа не потрібна б, але якщо балотуватись наново доведеться проти Ющенка? Ой, щось не лізе “білий кінь” під Кучму. Точніше, його якось висмикують з-під царської сідниці...Чи, раптом, не через це пан Павловський, ніби у відповідь на скаргу Януковича, що тому “не відомо, як маніпулювати екзіт-полами”, знайшов простий, але тепер вже зовсім не силовий вихід з ситуації: протиставити “опозиційному” – свій альтернативний екзіт-пол. Не сказати, що в такий спосіб – якщо виконавцями альтернативного опитування будуть названі солідні фірми – це полегшить справу фальшування результатів виборів, адже доведеться ще налагодити систему співставлення офіційних та цих соціологічних даних, аби не розійшлися, а одночасно не зганьбили пристойних соціологів. Але тут важливо інше: пан Павловський, очевидно, не вітає силового варіанту. Хоча саме йому та Гельману все й приписують недоброзичливці. Але я вірю в даному разі саме Павловському, що силовий варіант розв”язання проблеми Кучми-3 не є і нині вигідним Кремлю. Особливо тепер, на тлі нездатності його власних силовиків зберегти йому самому “білого коня” у власній державі. Сприяння Кучмі в силовому варіанті й напередодні терактів в Росії могло бути для Путіна лише крайнім випадком, а вже нині... Тим більше, що основні економічні угоди для Росії вже з Кучми і так витиснули. За великим рахунком, росіяни взагалі могли б вже повертатись додому, отримавши чималеньку “синицю в руці”... Хоча грошей забагато не буває.

З іншого боку, якщо “каштанову революцію” ніби-то готують американці (сподіваюся, і вони не образяться за скорочений виклад сили-силенної висловлювань з цього приводу всіх наших антиамериканців) – то в чому фішка для українських силовиків і Кучми-3? Показати гегемонам “кузькину мать”, аби ті дістали з “довгої валізи” відомі справи, вже після своїх виборів (чим би вони не закінчилися), не звертаючи уваги на долю українського контингенту в Іраці?

Я тут вже уникаю зачіпати таке “елементарне” питання, як згода Януковича та його команди опинитися в ролі “кинутих”, використаних та обдурених в їхніх сподіваннях. Просто не хочеться навіть уявляти, які способи вони можуть застосувати для відновлення своєї справедливості – особливо якщо “заворушку” розпочнуть інші.

Тож маємо купу нових питань: силовий варіант (варіанти) – до чи після виборів? з реформою чи без? для Кучми чи когось іншого?

І маємо одну достеменну відповідь: принаймні в цьому випадку “маленької переможної” не буде. Якщо буде – то довга й непередбачувана.

Але - кому вигідно?

А білі коні, звісно ж, не винні.