- Андрію Віталійовичу, наскільки я знаю, прийняти Ваші законодавчі пропозиції щодо доступу до публічної інформації мали ще минулого року, але через бійку у ВР голосування зірвалося. Що Вас неабияк засмутило?

- Звичайно, розчарування щодо ухвали в нас було.

- І як розвивалися події, завдяки чому вдалося повернутись до розгляду законопроекту і прийняти його абсолютною більшістю у сесійній залі ВР?

- У нас унікальний випадок співпраці - це співпраця влади й опозиції, громадських активістів і журналістів. Справді унікальний випадок для українського парламентаризму, я думаю, що дуже треба оцінити сам факт такої переговорної групи. Так, ми тренувалися, вчилися слухати один одного, але результат дуже достойний. Я думаю, що ми отримали два блискучі закони, які розширюють права та гарантії...

- Скажіть, а Ви взагалі уявляли на виході, що будуть такі закони, чи розраховували на менш професійні?

- Ні, з самого початку були зафіксовані позиції, з яких ми були безкомпромісні.

- !?

- Те, що інформація про чиновника має бути апріорі відкритою, що інформація про бюджетні кошти також повинна бути відкритою. У принципі, з самого початку ми для себе розібрались у цих позиціях. Коли стало зрозуміло, що всі учасники процесу готові на цьому фундаменті стояти, тоді вже перейшли до вирішення технічних питань.

- Скажіть, які були найважливіші, найкритичніші питання під час діяльності робочої групи?

- Це питання конфіденційної інформації. Дуже вузький коридор - з одного боку, ми повинні забезпечити захист приватної інформації, персональних даних, конфіденційної інформації громадянину. З іншого боку, що стосується публічної особи, політика, ми розуміли, що вони мають бути менш захищені¬ - їхні персональні дані, конфіденційна інформація. От ми і шукали коридор між правом людей знати і між правом людини захистити своє приватне життя.

- І в який спосіб знайшли коридор?

- Ми вийшли на консолідовану позицію, яка полягає в тому, якщо ти йдеш в політику або на державну службу високого рангу - будь готовий, що інформація про тебе, про твоє приватне життя буде менш захищена.

- А які тепер права у журналістів?

- Для журналістів у новій редакції закону про інформацію з'явився дуже важливий цілий розділ. Це розділ про додаткові права та гарантії діяльності журналістів. Що передбачено? Є додаткові гарантії для журналістів для роботи у приміщеннях органів влади, у зонах стихійного лиха та надзвичайних ситуацій. Окрім того, запроваджується так званий «заявочний принцип» акредитації. Якщо журналіст надсилає певні документи про себе, орган влади не може йому відмовити в акредитації. І це дуже важливий момент.

Ми урівняли в правах Інтернет-журналістів, фрілансерів із працівниками традиційних мас-медіа. Четверте - стосовно акредитації для закордонних журналістів. Я думаю, що це дуже великий крок назустріч журналістам.

- А коли у Вас самого з'явилась упевненість?

- Я ніколи не сумнівався, що ми цей закон ухвалимо. Я знав, що Україна не є країною-виродком, і ми неминуче будемо у числі тих країн, де діють закони про доступ до інформації.

- Пане Андрію, а який зиск громадянам з Ваших законодавчих ініціатив?

- У законі про доступ до публічної інформації немає слова «журналіст». Усі права поширені на громадян України, тобто це закон, від якого виграють усі громадяни України. Просто журналісти - вони, природно, будуть використовувати цей закон набагато частіше, ніж інші.

- У документі щодо інформування є строк 5 днів - це, я так розумію...

- П'ять робочих днів.

- П'ять робочих днів, якщо людина не у відрядженні?

- Ні, про відрядження нічого у законопроекті немає. Якщо міністерство або мерія отримує інформаційний запит, через 5 робочих днів громадянин повинен одержати відповідь.

- І не важливо, чи є людина, якій адресовано запит, чи ні?

- Запит адресується суб'єкту владних повноважень.

- Як буде покараний чиновник, якщо він порушить закон?

- Перше - посилиться відповідальність у Кодексі про адміністративні правопорушення. Наскільки пам'ятаю - штраф може бути від 425 до 850 гривень. Усе-таки це відчутна сума тільки за те, що ти запізнився з відповіддю і не надав інформацію. По-друге, це службовець, це його відповідальність, тому що у кожному органі влади за законом має з'явитися людина або підрозділ, який відповідає за роботу з інформаційними запитами. І вже не буде так, що немає крайнього - ні, є конкретна людина, яка за посадою має надавати відповіді. Якщо не справилася, начальник зможе її покарати. І третє - це суд. Тому що з цими двома законами журналіст або громадський активіст у судах зможе захищатися набагато краще. Через суд добиватися оприлюднення інформації.

- А як Ви вважаєте, на самоцензуру це вплине?

- На самоцензуру? Що саме?

- Ну, прийняття такого закону.

- Поясніть.

- Ну не знаю, через те, що прийняли закон про публічну інформацію, люди почнуть більше відкриватися... Менше вказівок і менше самоцензури...

- Це довга дорога. Ми ж розуміємо, що говоримо про тектонічний зсув у свідомості чиновників. Це революційна зміна. Чиновник, який все життя вважав, що його місія полягає в тому, щоб закривати інформацію - зараз його розвертають на 180 градусів і кажуть: друже, твоя робота полягає в тому, щоб максимально віддати інформацію твоїм співгромадянам. Тому це, звичайно, революційна зміна у свідомості, на яку підуть роки. Але це дорога, яку треба починати.

- Зрозуміло. А які ще плануються законопроекти у тандемі влада-опозиція, чи є такі взагалі?

- Для громадянського суспільства є три дуже важливих закони, які мають стати «трьома китами» для українського громадянського суспільства. Це закон про доступ до публічної інформації, вже ухвалений, це новий закон про об'єднання громадян - він зареєстрований у Верховній Раді, серед його співавторів є Юрій Мірошниченко та Андрій Шевченко. І третій закон - про благодійні фонди. Ці три закони повинні стати «трьома китами», такими стовпами, на яких буде рости і, Дасть Бог, міцнішати громадянське суспільство.

Олексій Біловол, інформаційне агентство «Інтермедіа консалтинг»

Фото - www.intermedia.org.ua